ФІНАНСИ
Модуль 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ СФЕР І ЛАНОК ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН
РОЗДІЛ 4
ФІНАНСИ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР
4.2. Організаційні основи функціонування фінансів підприємства
Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх оборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.
В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок – порівняння у вартісній формі витрат і результатів
Усі принципи між собою тісно взаємопов’язані і становлять єдине ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку.
Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при комерційному розрахунку відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування
Основою високоефективного функціонування підприємств в умовах ринкової економіки є здійснення фінансової діяльності на засадах комерційного розрахунку.
Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.
Визначальний вплив на організацію фінансів підприємств мають:
1) організаційно-правова форма господарювання;
2) галузеві техніко-економічні особливості;
3) форма об’єднання підприємств, якщо підприємство входить до будь-якого об’єднання.
В Україні можуть діяти різні види підприємств, що відрізняються метою і характером діяльності, кількістю власників капіталу, їхніми правами і відповідальністю. Організаційно-правова форма господарювання підприємств визначається Господарським кодексом України.
Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватні, комунальні, колективні, державні, а також змішані.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють унітарні та корпоративні підприємства.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Організаційно-правова форма господарювання визначає зміст фінансових відносин у процесі формування статутного капіталу, відповідальності за зобов’язаннями, розподілу і використанню прибутку.
Згідно з Господарським кодексом України, господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об єднання їх майна й участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.
Господарські товариства створюються і діють на підставі установчих документів (установчого договору, статуту).
Господарські товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов’язаннями (повна чи часткова) поділяють: на повні, з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю, командитні, акціонерні.
Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) – це товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства у межах своїх вкладів.
Товариство з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
Командитним визнається товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
Акціонерні товариства можуть бути відкритими і закритими.
Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.
Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом передплати, купуватися і продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариствами.
На 1 січня 2007 року в Україні налічувалося 33 084 акціонерних товариств. З них відкритих акціонерних товариств – 10 895, закритих акціонерних товариств – 21 503.
Найбільш поширеною формою господарювання в Україні є товариства з обмеженою відповідальністю. Так, на 1 січня 2007 року частка товариств з обмеженою відповідальністю у загальній кількості суб’єктів ЄДРПОУ становила 31 %.
Суб’єкти господарювання мають право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати в межах чинного законодавства.
Фінансова діяльність підприємства регламентується державою через податкову, амортизаційну, валютну, митну політику. Суб’єкт господарювання несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов’язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати та збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за розрахунок власного прибутку.
На організацію фінансів підприємств впливають також різні форми об’єднань підприємств.
Згідно з Господарським кодексом в Україні можуть створюватись і функціонувати два типи об’єднань підприємств: добровільні та інституціональні.
За умов ринкової економіки підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності й створювати добровільні об’єднання, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Крім добровільних об’єднань в Україні створюються й функціонують інституціональні об’єднання, діяльність яких започатковується у директивному порядку міністерствами (відомствами), органами самоврядування чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. У національному господарстві України функціонують потужні державні корпорації, створені на базі колишніх галузевих міністерств. Інституціональні міжгалузеві об’єднання підприємств та організацій діють в агропромисловому комплексі, будівництві, інших секторах економіки.
Підприємство, яке входить до інституціонального об’єднання, не має права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.
Господарські об’єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об’єднання підприємств, передбачені законом.
Асоціації – це договірні добровільні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатись у господарську діяльність будь-якого з учасників.
Корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад міжнародний консорціум супутникового зв’язку). Учасники консорціуму зберігають юридичну і фінансову самостійність. У разі досягнення мети створення консорціуму він припиняє свою діяльність.
Концерн – це статутне об’єднання підприємств, що характеризуються єдністю власності та контролю. Об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, страхові компанії, банки). Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають самостійність. Учасники одного концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Промислово-фінансові групи – це об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей економіки, що утворюються за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання.
Холдинг – це специфічна організаційна форма об’єднання капіталів. Суб’єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог Господарського кодексу України. Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) не вигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки. Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться в стані неплатоспроможності й буде визнане банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.
Законом можуть визначатися й інші форми об’єднання інтересів підприємств: союзи, спілки тощо.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)