Політологічний словник
Пангерманізм (від. грецьк. pan – усе і “германці – застаріла назва німців) – у завершеному вигляді гранично шовіністична, войовнича доктрина (і відповідний політичний рух німецькомовного населення), що полягала у прагненні до об’єднання в одне державне утворення всіх німецьких країн, обгрунтовувала “законність” континентальної експансії і завоювання великих колоній Німеччини, підкорення всієї світової політики німецькій гегемонії.
Пангерманізм став відображенням прогресивного за своїм
Пангерманізм заперечував міжнародне право і виправдовував “політику сили”, проповідував крайні націоналістичні і шовіністичні ідеї, расову теорію про нібито культурно-цивілізаційну перевагу німців, обгрунтовував піднесення німецької нації над усіма іншими народами. Пангерманісти широко використовували ідеалістичну філософію Ф. Ніцше, А. Шопенгауера та інших мислителів, ідеї колоніальних політиків про “Велику Німеччину”, “місію німецького народу”, яка не може “обмежуватися горизонтом вузьких кордонів Німецької імперії”. П. ставав дедалі більш войовничим, шовіністичним, загарбницьким і дедалі ширше опановував громадську свідомість. Він був однією з дієвих засад агресивної зовнішньої політики германського імперіалізму та фашизму (Перша і Друга світові війни). Його виявами були насильницьке приєднання Австрії до Німеччини (аншлюс у 1938 р.), інші акти загарбницької політики німецького фашизму. Окремі вияви П. мали місце в Західній Німеччині і Австрії в перші десятиріччя після Другої світової війни, а також у період досягнення державної єдності німецького народу в 1990 р. та у наступні роки.
Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. – К., 1997; Политическая энциклопедия. – М., 2003.
А. Кудряченко
(1 votes, average: 5,00 out of 5)