Тема 10. ССАВЦІ
§ 53. Плацентарні ссавці. Ряди Комахоїдні, Рукокрилі та Гризуни
У вищих звірів, або плацентарних, зародок розвивається в матці самки, де утворюється плацента. Плацентарні мають сталу високу температуру тіла (+36-38 С). Вищі звірі становлять переважну більшість нині існуючих ссавців (близько 4500 видів).
Ряд Комахоїдні об’єднує плацентарних ссавців примітивної будови. Ці тварини невеликі за розміром, живляться переважно дрібними безхребетними та комахами. Цим пояснюється походження їх назви. Прикметною ознакою цих ссавців
Комахоїдні – найдавніші плацентарні ссавці. Саме вони є предками усіх сучасних вищих звірів.
Родина їжакові. До неї належать незвичайні й симпатичні тваринки. Спина, боки й потилиця їжаків вкриті твердими голками (це видозмінене волосся). Черевце й мордочка мають грубий шерстяний покрив. У разі небезпеки їжаки згортаються в клубок завдяки дії добре розвинених підшкірних м’язів (це ті самі м’язи, які піднімають сторчма волосся на твоїх руках і утворюють “гусячу шкіру”). Їжак
Мал. 144. Ряд Комахоїдні:
1 – кріт звичайний; 2 – бурозубка звичайна.
– Багато хто дивується – як мати-їжачиха народжує таку колючу істоту? Виявляється, їжаченята з’являються на світ рожевими і голісінькими, а за кілька годин після народження в них починають рости м’які голки, які тверднуть за кілька днів.
Родина Кротові об’єднує підземних і водяних тварин. На території нашої країни поширений кріт звичайний – дрібна, вкрита коротким оксамитним хутром тваринка, яка живе в грунті (мал. 144). Кріт майже ніколи не виходить на поверхню грунту, і його недорозвинені очі ховаються під складками шкіри. Довжелезні ходи-галереї тварина прокладає міцними передніми лапами-лопатами. Кріт живиться дощовими червами та личинками комах, які трапляються в його підземних ходах.
Родина Землерийкові. Представники цієї родини зовні нагадують маленьких кротів, але ведуть наземний або напівводний спосіб життя. В усіх наших лісах та на вологих луках поширена бурозубка звичайна – дрібне звірятко темного забарвлення із мордочкою-хоботком (мал. 144).
Характерною ознакою бурозубки є темно-коричнева емаль на зубах. Землерийка має власний вимір часу: протягом доби вона чотири рази лягає спати і чотири рази прокидається. За час неспання тваринка поїдає комах та червів більше, ніж важить сама. їжа в землерийки засвоюється надзвичайно швидко, тому за кілька годин вона знову голодна.
Ряд Рукокрилі (мал. 145) об’єднує давніх ссавців, які пристосувалися до вільного польоту. Цей ряд налічує понад 900 видів плацентарних ссавців. У ньому виокремлюють підряд Кажани. Якщо тобі доведеться уважно розглянути кажана, то ти переконаєшся, що рукокрилі – зовсім не страшні, а навіть кумедні звірки. Кажан має доволі широкий, великий, схожий на собачий, ніс, маленькі широко розставлені очі, великий, наче розтягнутий посмішкою рот і великі, трохи прим’яті вуха.
Головною особливістю кажанів є наявність справжніх крил та здатність до тривалого махального польоту.
Крила кажанів – це видозмінені передні кінцівки. Між пальцями, плечима, тулубом і задніми кінцівками натягнута літальна перетинка, яка збільшує поверхню крила. (Пригадай, яким чином збільшується поверхня крила птаха.) Кажани, як і птахи, мають кіль, до якого прикріплюються міцні грудні м’язи, що піднімають крила. Завдяки цим пристосуванням рукокрилі здатні літати, хоч з невеликою швидкістю (усього 20-30 км/год), але майже так само віртуозно, як і птахи. Ось тільки ширяти, подібно орлам, вони не вміють.
Мал. 145. Ряд Рукокрилі:
1 – вухань; 2 – кровосос; 3 – нічниця велика; 4 – колонія нічниць у шпаківні.
Завдяки ехолокації – здатності живих організмів видавати та вловлювати відбиті від різноманітних предметів ультразвукові хвилі, що їх не може сприйняти вухо людини, кажани добре орієнтуються в просторі, полюють на комах. Вони видають ультразвуки через носові й ротові отвори і за допомогою великих вушних раковин вловлюють відбиття цих звуків від навколишніх предметів. За характером відбитого звуку кажан розпізнає перешкоди на своєму шляху, комах, якими живиться, і ворогів – хижих птахів, визначає відстань до них і навіть швидкість їхнього польоту. Отже, вуха для кажана – те саме, що очі для людини.
– Розгадати таємницю кажанів намагалися ще близько 200 років тому, коли італійський вчений Л. Спалланцані виявив, що кажани чудово орієнтуються в абсолютній темряві, а нічні птахи – сови – за таких умов безпорадні. Він дослідив: якщо заліпити вуха кажана воском, то у темряві він втрачає здатність до орієнтування, тобто кажан “бачить” у темряві вухами. Пізніше цю версію спростували і висунули нову – кажанам властиве якесь невідоме “відчуття дотику на відстані”. І тільки в XX ст. вчені встановили, що рукокрилі видають ультразвуки, які відбиваються від довколишніх предметів і, повертаючись назад, допомагають кажанам орієнтуватися в просторі.
Дрібні кажани живляться комарами, мошками, нічними метеликами і навіть великими жуками. Великі кажани, поширені в тропіках, полю
Ють у повітрі, на землі й воді – аби здобич була відповідного розміру. Вони живляться різноманітними комахами, дрібними птахами, ящірками, мишоподібними гризунами і навіть рибою, яку знаходять завдяки ехолокації, вловлюючи найменші брижі на поверхні води.
Найцікавішими, але й жахливими є кажани кровососи (їх не слід плутати з кажанами вампірами, які, незважаючи на таку моторошну назву, не належать до справжніх кровососів). Кровососи трапляються в Південній та Центральній Америці. їх верхні ікла і різці мають гострі, наче лезо бритви, ріжучі краї. Дрібні нічні звірки здатні швидко пересуватися, як гігантські павуки, по тілу жертви. Кровососи живляться лише кров’ю великих ссавців: коней, корів, кіз та свиней. Іноді нападають на людей, які сплять. Уночі кровосос підкрадається до тварини, робить надріз на шкірі й злизує кров, що витікає. Рани потім тривалий час кровоточать і надто повільно загоюються.
На території України поширено понад 20 видів кажанів. Усі вони потребують спеціальної охорони. Звичайними видами нашої фауни є вечірниця руда, нічниця водяна, вухань звичайний, лилик пізній (цей кажан найчастіше трапляється у містах поблизу житла людини). Багато видів кажанів є рідкісними або зникаючими, до них належать підковоніс великий, нічниця ставкова, вечірниця велетенська.
Ряд Гризуни – найчисленніша група ссавців (мал. 146). Всюдисущі миші й пацюки, принадні білки й соні, стрибуни тушканчики, кумедні хом’яки і дивовижні дикобрази – це лише незначна частина гризунів. Ряд об’єднує близько 2200 видів дрібних та середніх за розміром звірів, що становить майже половину всіх відомих видів ссавців.
Ознаками, що допомагають відрізнити гризуна від решти ссавців, є відсутність іклів і наявність лише двох пар розвинених різців, які ростуть упродовж усього життя (мал. 147).
Переважна більшість гризунів – рослиноїдні звірі. їхній раціон доволі різноманітний і залежить від пори року і середовища існування. Вони живляться соковитою зеленню, плодами, насінням, коренеплодами та молодою корою. Деякі гризуни не дотримуються рослинної дієти, живляться також комахами і навіть дрібними хребетними тваринами. Проте гризуни полюють не спеціально, а поїдають здобич, що трапляється випадково.
Гризуни надзвичайно плодючі. Самка полівки сірої 3-4 рази на рік народжує по 5-10 малят, які через місяць стають статевозрілими і починають розмножуватися. Отже, одна пара полівок за сезон здатна дати початок близько 180 особинам.
Бобер європейський – найбільший за розміром серед гризунів, поширених на території нашої країни. Він вправно плаває й пірнає. Живе у норах, які риє на березі, або будує з гілок так звану “боброву хатку”. Влітку бобер живиться водяною рослинністю, а взимку – гілками та корою дерев.
Білка звичайна живе в усіх наших лісах і навіть у великих парках. Вона пристосована до лазіння по деревах, стрибання з гілки на гілку, має пухнасте хутро, довгі вуха і хвіст. Гніздо влаштовує, наче птах, високо на дереві. Білка живиться насінням, горіхами, жолудями, соковитими плодами, ягодами й грибами, із задоволенням поїдає комах. Вона навіть здатна поводитись як хижак – руйнує пташині гнізда.
Мал. 146. Ряд Гризуни:
1 _ бабак; 2 – мишка маленька; 3 – полівка сіра; 4 – миші лісові; 5 – хом’яки звичайні;
6 – дикобраз американський; 7 – шиншила; 8 – капібара.
Мал. 147. Зубна система гризунів: 1 – різці; 2 – кутні зуби.
Ховрахи та бабаки, хоч і є близькими родичами білки, не здатні лазити й стрибати по деревах. Вони живуть великими колоніями в норах, ведуть денний спосіб життя. Живляться травою, коренями й насінням, на зиму впадають у сплячку. Ці звірки суттєво відрізняються за характером і зовнішністю. Зокрема, ховрах крапчастий – тендітна істота із вразливим характером. Він подовгу стоїть на задніх лапках, опустивши передні на черевце, і час від часу пронизливо пищить, попереджаючи про небезпеку. Нервується він недаремно. Ще близько 60 років тому крапчастих ховрахів на території України було так багато, що вони завдавали шкоди сільському господарству, а нині ховрах – зникаюча тварина.
Вгодований і поважний бабак степовий (байбак) виглядає інакше – огрядне тіло на маленьких лапках. Цей звірок має спокійний урівноважений характер. Маленького бабака легко приручити.
Соня сіра – представник особливої групи давніх гризунів. За своїми звичками і навіть зовні (пухнастий хвіст, чіпкі лапки) вона нагадує білку. Звірок має великі очі і добре бачить уночі. Соня влаштовує гніздо з листя у дуплі дерева. На зиму впадає у тривалу сплячку.
До гризунів належить і тушканчик, який живе в степах і пустелях. Тушканчик має довгі вуха, великі очі й довгий хвіст з китицею на кінці. Він здатний стрибати на задніх лапках, неначе маленьке кенгуреня.
Хом’яки – це не тільки ті короткохвості улюбленці, яких часто утримують вдома. Хом’яки, поширені в Америці, вправно лазять по деревах. Вони нагадують довгохвостих мишей, які живуть у наших краях. Найтиповіший представник нашої фауни – хом’як звичайний.
Як не дивно, але миші – це тропічні тварини, які переселилися в наші краї. Більшість видів мишей живе в полях і лісах. У людських оселях трапляється хатня миша.
Близьким до мишей видом ссавців є пацюк сірий, який призвичаївся до середовища існування людини, розселився на суходолі всієї земної кулі, перетворившись на справжнє лихо для цивілізації. Пацюки завдають значної шкоди сільському господарству, знищуючи в деяких країнах майже половину врожаю. Вони здатні переносити збудників найнебезпечніших хвороб. Колись такою хворобою була чума. У наш час зберігається небезпека захворіти на лептоспіроз, якщо купатися у водоймах зі стоячою водою, поблизу яких живуть сірі пацюки.
На території України трапляються досить незвичайні й маловивчені тварини – сліпаки, які живуть у грунті, риючи в ньому довгі галереї і поїдаючи корені та бульби різних рослин. Зайвий грунт з підземних ходів сліпаки викидають так само, як кроти, проте купи землі, що вони насипають, значно більші від кротових (до 1 м в діаметрі). Зовні сліпаки не схожі на кротів або якихось інших тварин: їхні величезні різці, котрими вони риють грунт, виступають назовні і справляють жахливе враження. Більшість видів сліпаків занесено до Червоної книги.
До ряду Гризуни належать і наші хатні утриманці – кавія (морська свинка) та нутрія. Особливу групу утворюють великі за розміром гризуни: дикобраз, шиншила і найбільший представник ряду – водо – свинка (капібара), поширена в Південній Америці. Доросла водосвинка завдовжки до 1,5 м, її маса сягає 60 кілограмів. Зовні цей гризун нагадує велику морську свинку на довгих струнких ногах. На дорослу капібару не наважуються нападати навіть каймани, а тому ворогів у неї лише двоє: людина та ягуар. Але й цього було достатньо, аби кількість водосвинок почала швидко скорочуватися. У неволі капібара легко приручається і стає напрочуд лагідною й ніжною істотою. Вона живе у згоді навіть із собаками.
Комахоїдні – найдавніший ряд плацентарних ссавців. від якого походять майже всі ряди сучасних вищих звірів. Рукокрилі – це плацентарні, що пристосувалися до активного польоту. Вони орієнтуються в просторі завдяки ехолокації. Гризуни – найчисленніша група ссавців, яким властива проста будова зубної системи, доволі різноманітне живлення і надзвичайна плодючість.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)