Посилення економічної та політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях. Життя на фронті і в тилу

ТЕМА 2 Україна В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

§11. Посилення економічної та політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях. Життя на фронті і в тилу

Війна надзвичайно загострила кризові явища в суспільстві. Половина працездатного населення України змушена була одягнути військові шинелі. Багато з мобілізованих не повернулися додому або ж дістали поранення, що зробили їх інвалідами.

Документи і матеріали

До армії було мобілізовано близько половини працездатного чоловічого населення України: по Волинській губернії

49,9 %, Київській – 51,8 %, Полтавській – 49,4 %, Харківській – 49,1 %, Чернігівській – 50,6 %. Трохи меншим був відсоток мобілізованих чоловіків у Катеринославській губернії (34,2 %), промисловість якої прямо підпорядковувалась військовим потребам.

Солдатєнко В. Ф. Україна вреволюційну добу:

Іст. есе-хроніки: У4 т. Т. 1: Рік 1917. – X., 2008. – С. 88.

Зробіть висновок щодо участі українського народу в подіях Першої світової війни. Яке це мало значення для подальшої долі українців?

Події 1914-1917 рр. особливо тяжко вразили село. Внаслідок воєнних мобілізацій у селянських господарствах України залишилося менш

як 39 % працездатних чоловіків. У 1916 р. посівні площі в країні скоротилися на 1,9 млн десятин порівняно з 1913 р., а валовий збір сільськогосподарської продукції – на 200 млн пудів (на 27 %). Трагічні наслідки мала хлібна криза 1916 р. У великих промислових центрах різко скоротилося постачання продуктів харчування, що породило спекуляції, крадіжки та корупцію. У листопаді 1916 р. в Російській імперії було запроваджено продрозкладку, тобто примусове вилучення продовольства в селян за фіксованими цінами. Але ці заходи не були ефективними – продуктів у містах не більшало. Товарообмін між містом і селом практично припинився.

Документи і матеріали

Руйнація економіки призвела до швидкого зростання цін на продукти харчування та предмети повсякденного вжитку. На початок 1917 р. середній рівень цін на продукти у промислових районах України порівняно з 1913 р. зріс на 113-130 %, а на окремі продукти, такі як олія, – навіть на 170 %. Зростання індексу цін на одяг та взуття за той же час було ще стрімкішим – на 230 %. Спроби владних структур взяти ситуацію із цінами під контроль завершилися провалом. Не дали, зокрема, очікуваного ефекту спроби врегулювати продовольче питання надзвичайними заходами: урядові заготівлі, реквізиції, примусова хлібна розкладка (введена восени 1916 р.). Небачено активізувалися чорний ринок і спекуляція.

Солдатєнко В. Ф. Україна в рєволюційну добу. – С. 90. Складною і суперечливою була ситуація в промисловості. З одного боку, на початку війни промислове виробництво в Україні зростало, оскільки підприємства виконували вигідні державні замовлення для армії. Це дозволило їм наростити обсяги продукції. Але водночас відбулося порушення внутрішніх і зовнішніх торгових зв’язків, зростання військового і скорочення цивільного виробництва (легкої, харчової, будівельної і лісової галузей), загострення хронічних транспортних і фінансових проблем.

Великі маси біженців і вигнанців з прифронтових регіонів посилили й без того значний розлад на залізницях, викликаний відступом царських військ улітку 1915 р. і евакуацією промислового устаткування, адміністративних установ, навчальних і культурних закладів. Окрім того, з Правобережної України вивозили хлібні й цукрові запаси, велику рогату худобу й інші цінні вантажі.

Транспортна криза загрожувала повною зупинкою металургійних підприємств. З кінця 1916 р. через брак вугілля дедалі частіше припиняли роботу окремі заводські підрозділи, а то й цілі підприємства.

Документи і матеріали

Протягом 1914-1916 рр. в Україні закрито понад 1400 підприємств. Було задуто 26 доменних печей. Це в той час, коли для задоволення мінімальних потреб населення щомісяця не вистачало 6 млн пудів металу. …Навіть стратегічно важлива вугільна галузь отримувала лише п’яту-десяту частку своїх потреб металу. Що вже казати про сільськогосподарське машинобудування, реманент, металеві предмети першої необхідності, виробництво яких майже повністю припинилося.

Солдатєнко В. Ф. Україна в рєволюційну добу. – С. 88-89.

Економічне становище України в роки Першої світової війни

Проаналізуйте наведені статистичні дані. Зробіть висновок.

Руїни однієї з вулиць Тернополя часів Першої світової війни

Перипетії Першої світової війни позначилися й на соціальній сфері. Тривало розшарування села. Малоземелля та безземелля стали причиною інтенсивної міграції селян до міст, їхньої пролетаризації та люмпенізації. Селянство потерпало під тягарем державних податків, що збільшилися вдвоє, земських і мирських поборів, шляхової, гужової та інших повинностей.

Воєнні умови ускладнили становище найбідніших верств українських міст.

У найбільшій скруті опинилися працівники освіти, медицини, рядові службовці, тобто ті, чиїм єдиним джерелом існування була заробітна плата.

Мілітаризація промисловості супро-воджувалась обмеженням дії робітничого законодавства, введенням обов’язкових понаднормових робіт. Дефіцит робочої сили в містах частково покривався за рахунок прийому на роботу жінок, підлітків, військовополонених і селян.

Значного удару економіці західноукраїнських земель завдала війна. Особливої шкоди було завдано промисловості, яка майже повністю була зруйнована внаслідок фактично безперервних бойових дій – адже по цих теренах кілька разів проходила лінія фронту.

Так на 1 січня 1914 р. у Галичині, на Буковині та в Закарпатті проживало 4157 тис. українців, з яких 3731 тис. – у сільській місцевості. Тобто в селах мешкало 90 % усього українського населення, більшість якого була зайнята в аграрному секторі. Через мобілізацію значної частини чоловіків до австро-угорської армії та добровільного вступу молоді до легіону Українських січових стрільців суттєво зменшилися трудові ресурси на селі. Нестача робочої, а також тяглової сили та техніки призвела до скорочення посівних площ, низьких врожаїв, падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та зростання цін. Великих втрат зазнавало селянство й від реквізицій, здійснюваних австрійськими й російськими властями.

Російські війська в зруйнованому Бучачі. 1916 р.

Тяжкі моральні та матеріальні випробування випали на долю цивільного населення краю. Активні бойові дії на західноукраїнських землях призвели до значних руйнувань населених пунктів. На Буковині, наприклад, за роки війни було зруйновано майже 40 тис. житлових і господарських будівель. Окрім того, ці території переходили, подекуди неодноразово, від однієї воюючої сторони до іншої. І хоча кожна з них встановлювала свої порядки, основні методи поводження з місцевими жителями були фактично однаковими. Процвітали мародерство, пограбування, підпали майна, спекуляція, знущання з людей. Австрійська та російська адміністрації намагалися врегулювати економічне і соціальне становище, проте їхні зусилля не приносили відчутних результатів. Населення дедалі більше виснажувалося, поширювався голод. Унаслідок скупчення великої кількості війська, втрати житла, відсутності одягу, палива, проживання в антисанітарних умовах постійними стали епідемії. Люди гинули тисячами. Загрозливих обсягів досягла дитяча смертність.

Війна призвела до знищення сільського господарства, виснаження краю та подальшого погіршення становища населення.

До 1917 р. сили воюючих сторін були вичерпані. Тотальні мобілізації, жорстка податкова система, військові реквізиції, смерть і масове каліцтво працездатних громадян виснажували економічний потенціал населення й сприяли поширенню активного протесту проти війни як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні. Популярними стали вислів “кому війна, а кому рідна мати” та гасло “Геть з війною!”.

Значних масштабів набула страйкова боротьба. За період з жовтня 1915 р. по вересень 1916 р. в Україні відбулося 225 страйків, що охопили 210 тис. робітників. Серед робітників набули поширення соціально – економічні та політичні гасла, які висували партії соціалістичного спрямування – УСДРП, РСДРП та інші.

Активізувався селянський рух. Траплялися випадки погромів і підпалів поміщицьких господарств. Усього протягом серпня 1914 – грудня 1916 р. відбулося більше як 160 виступів селян і батраків. Переповнювалася чаша терпіння й у населення Західної України, змученого безперервними кривавими боями. Дії воюючих сторін і тяжкі матеріальні умови викликали невдоволення селян і спонукали їх до різноманітних акцій протесту – захоплення продовольства, сутичок з поліцією, відмови працювати в панських господарствах, несплати оренди тощо. У Галичині та на Буковині розгорнулася активна боротьба проти примусових робіт. Щоб не йти на них, селяни тікали в гори та ліси. Окупаційні власті, як австро-угорські, так і російські, нещадно розправлялися з утікачами – штрафували їх, притягали до суду, кидали до в’язниць.

Народні рухи в Україні (липень 1914 – лютий 1917)

Вкажіть головну причину зростання народних рухів у роки Першої світової війни.

Затяжний характер бойових дій, значні людські втрати, а також активна пропагандистська робота обумовлювали посилення антивоєнних настроїв і в солдатському середовищі, особливо Південно-Західного і Румунського фронтів, дислокованих в Україні. Мобілізованих на фронт солдатів військове керівництво використовувало як “гарматне м’ясо”.

Братання на російсько-німецькому фронті, 1917р.

Сестра милосердя. Фото невідомої

Вони поневірялися в окопах, масово гинули в боях, від ран та епідемій. Для більшості з них залишалася незрозумілою мета цієї війни. Тому на останньому її етапі звичними явищами в російських військах стали відмова продовжувати війну, братання на фронті, невиконання наказів командування.

Активну антивоєнну позицію зайняло українське студентство. Акції громадянської непокори, в яких брали участь представники інтелігенції та студенти, відбувалися в найбільших містах України.

Війна загострила соціальні проблеми, головною з яких стала проблема виживання як такого. Люди масово втрачали свій довоєнний соціальний статус.

Істотно змінилося становище жінок у суспільстві. На їхні плечі ліг увесь тягар виробництва та турботи про сім’ю. Чисельність жінок у промисловості зросла з 15 тис. у 1914 р. до 133 тис. у 1917 р. Вони ж були основною робочою силою й у сільському господарстві. Багато жінок, насамперед городянок, закінчували курси сестер милосердя (“сестер – жалібниць”), після чого працювали в шпиталях і лазаретах, надавали медичну допомогу пораненим на фронті. Деякі українські жінки вступали до війська й воювали як на боці Росії, так і Австро-Угорщини. Одна з таких жінок – О. Степанів, вояк легіону Українських січових стрільців.

Воєнні дії, голод та інфекційні хвороби спричинили зростання чисельності дітей-сиріт і безпритульних. Незважаючи на свій юний вік, деякі діти, поряд з дорослими, працювали в медичних закладах і навіть брали участь у бойових діях. Вони підносили патрони, передавали команди і повідомлення по окопах, ходили в штикові атаки, виносили поранених, гинули й потрапляли у полон. Війна принесла цим дітям не лише поранення й нагороди: вона завдала їм тяжких психологічних травм.

Олена Степанів. Листівка “Українського видавництва” у Відні

Учні Одеської гімназії Женя і Коля, які працювали разом із сестрами милосердя на приймальному пункті солдатів, що тимчасово вибули з фронту

Поширеним явищем в українських землях у 1914-1917 рр. стало біженство. Уперше примусові переселенські заходи були застосовані австрійською владою в Галичині і Буковині. Серед українців переважали не добровільні, а примусово евакуйовані біженці. Для виселенців були організовані спеціальні табори. Австрійський уряд приділяв увагу біженцям. У січні 1915 р. офіційне визнання влади і фінансову підтримку отримав створений восени 1914 р. “Український комітет допомоги”. Навесні 1916 р., з ускладненням ситуації на фронті, в Австро-Угорщині виникло декілька організацій, які надавали допомогу біженцям, у тому числі й з українських земель. На відміну від виселенців, у жахливих умовах опинилися “політично неблагонадійні” українці, яких помістили до концентраційних таборів. У 1915 р. до евакуаційних заходів змушена була вдатися вже російська влада. Проте масштаби евакуацій були значно більшими за австрійські. Лише з Галичини виїхали чи були вивезені приблизно 100 тис. осіб. Однак під час переселення траплялися службові зловживання. У зв’язку з наступом австро-угорських і німецьких військ навесні-влітку 1915 р. відповідні заходи почали здійснювати у Волинській та Подільській губерніях. Вище російське командування віддало наказ, згідно з яким залишена територія “мала бути перетворена на пустелю”, що означало масове виселення людей, а також вивезення або знищення продовольчих запасів. Це вкрай загострило проблему біженців, у розв’язанні якої зусиль царського уряду було недостатньо.

Ще однією категорією постраждалих за воєнних часів стали військовополонені. Вони утримувалися в жахливих умовах таборів і використовувалися на примусових роботах у промисловості й сільському господарстві. Звичними стали щоденні смерті полонених з різних причин, зокрема через погане харчування та інфекційні захворювання.

Австрійські військовополонені

Поїзд з російськими військовополоненими в Карпатських горах. 1915 р.

Російські полонені в Ковелі. Поштівка, 1916 р.

На допомогу владі, як австрійській, так і російській, у розв’язанні соціальних проблем, породжених війною, приходили різноманітні благодійницькі організації. Численні страждання, які принесла в українські землі війна, дали поштовх до сплеску громадської доброчинності й виникнення розгалуженої мережі товариств для допомоги як воїнам, так і цивільному населенню. У кожному українському губернському й повітовому центрі були створені комітети зі збору пожертвувань, попечительства з опіки постраждалих на фронті воїнів та їхніх родин, дітей-сиріт, скалічених тощо. Провідною громадською військово-медичною організацією в роки Першої світової війни було Товариство Червоного Хреста. Воно надавало допомогу біженцям і військовополоненим, боролося з голодом та епідеміями. Одним з найважливіших його завдань тоді була реевакуація (повернення на колишнє місце проживання) військовополонених усіх армій, що воювали на території України.

На громадські кошти засновували шпиталі, притулки, облаштовували санітарні поїзди, виготовляли ліки. Люди жертвували гроші, одяг, продукти харчування. Багато громадян, насамперед молодь, безплатно працювали в різних лікувальних та благодійних закладах.

Різдвяна ялинка у шпиталі. Київ, 1916-1917 рр.

В університетах, гімназіях і училищах великих міст влаштовувалися лазарети для поранених солдатів.

Істотною була й участь церкви в допомозі жертвам війни. У парафіях створювалися ради з питань допомоги сім’ям тих, хто знаходився на фронті, при монастирях і релігійних братствах відкривалися лазарети і т. п.

Займаючись доброчинністю, представники української інтелігенції, студентства, буржуазії прилучалися до громадської діяльності, набували навичок безкорисливої спільної роботи задля громадського добра. У підсумку це призводило до зростання українського впливу в громадському житті. У керівних органах найбільших благодійних громадських організацій, які діяли на території України в цей період, працювало багато майбутніх діячів Української революції.