Установлення прорадянських режимів

ТЕМА 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ (1945 р. -ПОЧАТОК ХХІ СТ)

§18. Країни Центральної та Східної Європи після Другої світової війни

1. Установлення прорадянських режимів.

Після ліквідації нацизму та відновлення національної незалежності в країнах Центральної та Південно-Східної Європи в 1944-1945 pp. прийшли до влади уряди національних фронтів, які складалися з кількох партій та організацій, що боролися проти окупантів або проти власних профашистських правителів.

Французький історик Ж. Б. Дюрозель писав, що встановлення комуністичного

режиму здійснювалося послідовно:

– Перший етап – створення справжнього коаліційного уряду. У Румунії та Болгарії він протримався лише кілька місяців (у Болгарії – до січня 1945 p., у Румунії – до лютого 1945 p.). В Угорщині він зберігав владу до весни 1947 p., у Чехословаччині – до лютого 1948 р.

– Другий етап – створення формального коаліційного уряду, у якому вся влада фактично належала комуністам.

– Третій етап – створення власне комуністичного уряду (восени 1947 р. –

у Болгарії та Румунії, у лютому 1948 р. – у Чехословаччині, у березні 1948 р. – в Угорщині).

На першому етапі були здійснені перетворення в різних сферах. Ліквідовувалися фашистські партії та організації, поновлювалася дія демократичних конституцій, почали функціонувати парламенти, створювалися нові органи місцевого управління – національні комітети або ради. До певного часу зберігалася монархічна форма правління (у Болгарії, Румунії, Югославії).

На другому етапі в усіх країнах, окрім Болгарії, де ця проблема вже була вирішена, ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння.

Підлягали націоналізації найважливіші підприємства та банки, однак питання про ліквідацію приватної власності ще не ставилося. Вилучалася на користь держави власність фашистів та їхніх поплічників. Здійснювалися соціальні реформи з метою поліпшення життя в повоєнних містах і селах, розширювалися можливості для здобуття освіти та користування культурними цінностями. Компартії прагнули зміцнити соціальну опору для майбутніх виборів.

Водночас зазнавали утисків буржуазні та дрібнобуржуазні партії, які змушені були перейти в опозицію, а їхніх лідерів, які не емігрували, заарештовували.

Проте до 1947 p., незважаючи на військову та політичну присутність СРСР у Східній Європі, зберігалася можливість розвитку політичної та економічної системи, що припускала в певних межах політичний плюралізм, багатопартійність, різноманітність форм власності.

Лідери комуністичних партій східноєвропейських країн тоді вважали, що процес побудови соціалізму буде тривалим, еволюційним, без застосування насильства.

Однак події 1947-1948 pp. докорінно змінили ситуацію: розпочався третій етап – установлення комуністичних режимів. Поразка комуністів на виборах в Угорщині, перенесення виборів у Польщі на 1947 р. через недостатньо сильну позицію компартії стривожили Кремль, який намагався прискорити перехід влади до комуністичних лідерів. З метою втримання цього процесу під своїм контролем СРСР створив у вересні 1947 р. Інформаційне бюро дев’яти комуністичних партій (СРСР, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії). На першому його засіданні А. Жданов заявив про можливість приходу до влади комуністів у країнах Східної Європи і про те, що вони можуть розраховувати на підтримку СРСР.

Відтоді в східноєвропейських країнах розпочалася реалізація ленінського плану будівництва соціалізму – індустріалізація та кооперація сільського господарства. Колективізація мала примусовий, насильницький характер. Усі методи та форми колгоспного будівництва, випробувані в СРСР, запроваджувались у цих країнах. Практично в кожній із них склалися культи власних вождів – Б. Берута (Польща), К. Готвальда (Чехословаччина), М. Ракоші (Угорщина) та ін.




Установлення прорадянських режимів