Тема 2. США ТА КАНАДА У 1945 Р. – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
§ 8 . Внутрішньополітичні та зовнішньополітичні пріоритети американських президентів у XXI ст.
2. Роль США в міжнародних відносинах наприкінці XX – на початку XXI ст.
Одним із головних завдань американської адміністрації в 1990-х роках було пристосування основних міжнародних організацій – НАТО, ООН, МВФ, Світового банку – до нової ситуації, що виникла внаслідок поразки комуністичної ідеології та закінчення “холодної війни”. Демократи продовжували докладати зусиль, спрямованих
У наступні роки США активно підтримали приєднання до Північноатлантичного альянсу ряду країн Центральної та Східної Європи: Словаччини,
Важливе місце в американській зовнішній політиці посідає, безумовно, Росія. Вона активно співпрацює з НАТО на основі спеціально прийнятих документів, починаючи з 1997 p., проте займає негативну позицію щодо приєднання до блоку нових держав Східної Європи, особливо тих, що мають спільний кордон із Росією. У цьому питанні наміри США та Росії значно відрізняються.
У цілому відносини CШA та Росії за 8 років президентства Дж. Буша-молодшого та В. Путіна, які перебували на своїх посадах у 2000-2008 pp., були достатньо конструктивними, хоча американський президент декілька разів неприємно здивував російського. Зокрема, у грудні 2001 р. Дж. Буш заявив про вихід США з Договору про обмеження ПРО (протиракетної оборони), укладеного між
Барак Обама
Сполученими Штатами та Радянським Союзом ще в 1972 р. Через рік (у грудні 2002 р.) він підписав указ про початок розгортання системи Національної протиракетної оборони, яка мала забезпечити захист території США від можливих ударів із боку тоталітарних режимів і міжнародних терористичних організацій. Як з’ясувалося, ця система потребує створення американських баз на території Польщі та Чехії. Хоча американський уряд усіляко переконував Росію, що ця система не спрямована проти неї, остання заявила, що в разі розміщення військ США на території Польщі та Чехії вона змушена буде вжити адекватних заходів.
Указ про створення системи Національної протиракетної оборони був одним з елементів воєнно-політичної доктрини США на початку XXI ст., яка все більше схиляється до використання воєнних і силових методів вирішення міжнародних проблем. Одним з її важливих принципів є положення, що США залишають за собою право завдавати превентивні удари по інших державах на випадок загрози дій терористів з їхніх територій. Адміністрація Дж. Буша-молодшого виходила з того, що не можна відвернути всі можливі атаки, тому потрібно знищувати джерела, де вони можуть виникати.
На виконання нової доктрини були спрямовані кілька важливих воєнних операцій. Перша з них – антитерористична операція США та їхніх союзників в Афганістані. Вона розпочалася в жовтні 2001 р. відразу після трагічних подій 11 вересня проти режиму талібів, які підтримували міжнародну терористичну організацію ” Аль-Каїда” та її лідера Усаму бен Ладена, за американськими даними – організатора цих терактів. Дії США були підтримані багатьма країнами світу, чого не можна сказати про американську агресію проти Іраку, здійснену навесні 2003 р. Вона мала на меті знищити режим Саддама Хусейна, нібито причетний до виготовлення та збереження хімічної зброї масового знищення. Американська адміністрація так і не змогла надати світовій громадськості переконливі докази наявності цієї зброї в Іраку, однак війська Сполучених Штатів та їхніх союзників, насамперед Великої Британії, перебували там кілька років.
США не досягли особливих успіхів і в сусідньому з Іраком Близькосхідному регіоні, де, незважаючи на всі зусилля американців, запровадити різні варіанти припинення палестинсько-ізраїльського протистояння (наприклад, план урегулювання “Дорожня карта”), конфлікт між ворогуючими сторонами періодично загострюється, що призводить до численних людських жертв. Лише наступний президент Б. Обама відмовився від створення Національної системи протиракетної оборони і підписав договір (ПРО) з Росією.
Отже, після порівняно спокійного десятиріччя наприкінці XX ст., яке характеризувалося пануванням США у світових справах, розпочався період військового протистояння, проявів екстремізму1 та тероризму, у якому Сполученим Штатам необхідно боротися за відновлення свого лідерства, шукати нових союзників і партнерів. Деякі політологи вважають, що в міжнародних відносинах настала нова ера.