РЕЛІГІЙНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ
§ 9. Середньовічна культура Західної Європи
3. Школи та університети
Першими навчальними закладами середньовіччя були монастирські, парафіяльні та кафедральні (при міських соборах) школи. Однак такі школи зазвичай мали тільки одного вчителя, або магістра, як називали його сучасники. Він проходив із кожним школярем увесь курс освіти.
У школах учні вивчали “сім вільних мистецтв”. Це була система предметів, яка складалася з двох рівнів. Перший, початковий рівень, називався
Оксфорд (1) і Кембридж (2) – англійські університети, відомі з XIII ст.
Другий рівень називався квадривіум і передбачав вивчення чотирьох предмети арифметики, геометрії, астрономії та музики. На заняттях з арифметики навчали додавати й віднімати. Множенням і діленням займалися менше, бо римські цифри утруднювали ці дії. На уроках геометрії розглядалися поняття про фігури (трикутник, прямокутник тощо), а також окремі елементи географії. Астрономія вивчала рух небесних світил. На заняттях із музики засвоювали нотну грамоту, розвивали вміння складати та співати церковні пісні.
У ХІІ-ХІІІ ст. Західна Європа переживала економічне й культурне піднесенні Розвиток міст, розширення світогляду європейців, знайомство з культурою Сходу стали стимулами для вдосконалення середньовічної освіти. Швидке поширення знань і розвиток науки залишили позаду кафедральні школи. Освіта зосередилася в найбільших містах, де створилися світські школи. Вони давали знання з основ торгівлі й ремесла. Тривалий час навчання в школах велося латинською мовою. Лише в XIV ст. з’явилися школи з національною мовою викладання.
На базі декількох хороших шкіл виникали університети. Перші університети з’явилися у XII ст. в Болоньї (Італія) та Парижі (Франція). Пізніше виникли університети і в інших країнах: Оксфордський і Кембриджський в Англії, Саламанський в Іспанії, Празький у Чехії, Краківський у Польщі тощо. Наприкінці XV ст. в Європі було 79 університетів. Більшість із них активно діє й нині, свято зберігаючи свої традиції.
Університет мав юридичну, адміністративну та фінансову самостійність, які надавалися йому спеціальними грамотами монарха або Римського Папи. Учні середньовічних університетів називалися студентами (від латин, studere – “старанно займатися”). Університет поділявся на факультети (від латин, facultas – здатність викладати той чи інший предмет).
Початковим вважався артистичний факультет (від латин, artis – мистецтво), який мали закінчити всі студенти. Тут вивчали “сім вільних мистецтв”. Випускник артистичного факультету отримував право викладати в школі або продовжувати навчання на одному з так званих вищих факультетів – юридичному, медичному, богословському. Слід зауважити, що богословські фаі^льтети існували не в усіх університетах, та й термін навчання на них був найдовшим. Наприклад, підготовка юриста або лікаря тривала 5-6 років, а богослова -15.
ВИВЧАЄМО ДЖ£РЕАА
1231 р. Із булли папи Григорія IX Паризькому університету
Ми визнаємо за вами право видавати постанови або розпорядження, що стосуються у способів і часу читання лекцій і проведення диспутів, зовнішнього вигляду [членів університету], похоронів, а також розпорядження стосовно часу і предмету лекцій бакалаврів [студентів] і орендної плати за квартири. Ми також визнаємо за вами право справедливого покарання виключених із вашого товариства [університету] всіх тих осіб, які виступають проти згаданих постанов і розпоряджень.
І коли трапиться, що з вас [незаконно] стягуватиметься орендна плата за квартири, або… вам чи кому-небудь із вас завдадуть образи або непоправних збитків… то якщо, протягом п’ятнадцяти днів після подачі відповідної скарги не буде відшкодування, вам дозволяється призупинити всі заняття в університеті до того часу, поки ви не отримаєте відшкодування…
Ми надалі забороняємо від цього часу заарештовувати школяра [студента] за борги…
Історична цікавинка
У 1257-1258 pp. духівник французького короля Робер де Сорбон відкрив колегію (гуртожиток), яка надала притулок 16 найбіднішим студентам богословського факультету Паризького університету. Невдовзі, завдяки пожертвам, колегію було розширено і до неї почали приймати студентів із заможних сімей за відповідну плату. Колегія не тільки надавала можливість проживання та стравування, але й стала місцем проведення занять. У XVII ст. на честь засновника цієї колегії Паризький університет почали називати Сорбонною.
Сорбонна – один із найстаріших європейських університетів
Заняття в університеті називалися лекціями (від латин, lectio – читання), які читали професори, а студенти слухали й записували. Лекції доповнювалися диспутами – суперечками на тему, що визначалася заздалегідь. Нерідко диспути проходили так бурхливо, що завершувалися бійкою.
Зрозуміло, що життя школярів було нелегким, особливо, якщо вони походили з бідних родин. Однак хлопці вміли веселитися, святкувати найрізноманітніші події свого життя з молодечим завзяттям. Найактивнішими з-поміж них були ваганти – мандрівні школярі, які простували від міста до міста, щоб відвідати лекції іменитих професорів або ж заробити на прожиття. Саме з їхнього середовищ вийшло багато талановитих поетів. Ваганти вважаються авторами студентського гімну, що й нині виконується в усьому світі.
Університети мали великий вплив на культурне життя суспільства. їхні випускники мали змогу влаштуватися на вигідні церковні або державні посади. Найкращі шанси для кар’єрного зростання давала юридична освіта, але й магістри богослов’я, медицини та вчителі не мали дідстав нарікати на долю.
ВАГАНТИ (від латин. vagantes – бродячі люди) – у Середні віки так називали мандрівних школярів, священиків без парафії, або збіглих монахів, які заробляли на прожиття складанням віршів та пісень.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)