ТЕМА 3. КРАЇНИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ
§14. Італія
3. Соціально-економічний і політичний розвиток країни наприкінці XX – на початку XXI ст.
Протягом усіх повоєнних років при владі в Італії перебували коаліції право – центристських або лівоцентристських партій. У 1970-х роках до середовища італійської молоді проникали “ліві” настрої, поширювався тероризм – як ліво, так і правоекстремістський, що посилено підтримувався з-за кордону. “Ліві” групи створювали “червоні бригади”, які вбивали політичних діячів, суддів, прокурорів.
Одночасно
Найкривавішим був 1980 p., коли через кожні два дні скоювалося вбивство. 2 серпня 1980 р. у м. Болоньї на
1 Мафія (італ. maf(f)ia – таємна організація) – організовані бандитські угруповання, що зрослися з правоохоронними структурами.
Іоанн Павло II
У травні 1982 р. було вчинено замах на життя глави Римо-католицької церкви Папи Римського Іоанна Павла II.
Провідні позиції у внутрішньополітичному житті Італії захопила мафія. Мафіозні структури діяли в економіці багатьох районів країни, мали своїх людей у різних органах влади, впливали на життя цілих регіонів.
У 1980-х роках у боротьбі проти тероризму та мафії було досягнуто значних успіхів. Відбувся найбільший в історії Італії судовий процес у м. Палермо (1986) на о. Сицилії. На лаву підсудних потрапили майже 500 злочинців.
В останньому десятиріччі XX ст. економіка Італії, яка зазнала кризи в середині 1970-х років, поступово повертала втрачені позиції. Розпочався новий, більш інтенсивний період розвитку провідних галузей: електроніки, машинобудування, легкої промисловості, особливо виробництва швейних виробів і взуття, за якими Італія посідає одне з перших місць у світі. У 1990-х роках значного розвитку досягло виробництво обчислювальної техніки, робототехніки, комп’ютерів.
На початку 1990-х років в Італії вибухнули гучні політичні скандали, які значною мірою паралізували діяльність вищих органів влади. Головна причина їх виникнення полягала в корумпованого урядових і парламентських структур, їхніх зв’язках із мафіозними угрупованнями.
У 1992 р. італійська поліція розпочала великомасштабну операцію “Чисті руки”. Під час її проведення виявилося, що до скандалів, пов’язаних із хабарництвом і зв’язками з мафією, причетні всі найбільші політичні партії Італії – християнські демократи, соціалісти, республіканці. Звинувачення в мафіозній діяльності було висунуто колишньому прем’єр-міністрові Джуліо Андреотті.
18 квітня 1993 р. в Італії відбувся референдум, який передусім стосувався виборчої реформи, особливо порядку виборів до сенату. Італійський сенат
Християнський храм св. Петра у Натикані
Сільвіо Берлусконі
Налічує 315 народних обранців. 238 із них раніше обиралися за мажоритарною системою кваліфікованою більшістю (не менше 65 % голосів виборців). Після референдуму ці сенатори обираються за мажоритарною системою, але за відносною більшістю голосів, що означає ослаблення ролі партій у законодавчих органах і державних структурах. Італійці також висловилися проти державного фінансування партій. Референдум, по суті, виробив новий механізм державної влади. Декретом Президента Італії Оскара Луїджі Скальфаро від 16 січня 1994 р. парламент був розпущений, що фактично означало кінець існування італійської Першої республіки, яке тривало майже півстоліття.
Партії колишньої правлячої більшості намагалися змінити свій імідж. Створювалися також нові партії та рухи. Серед них – асоціація “Уперед, Італіє!”. Її заснував один із найбільших підприємців країни, телевізійний магнат Сільвіо Берлусконі (президент і власник футбольного клубу “Мілан”). Після виборів у березні 1994 р. він очолив уряд Італії, до складу якого вперше ввійшли неофашисти. Через чотири місяці внаслідок міжпартійних суперечок і звинувачень С. Берлусконі в незаконних фінансових операціях, він пішов у відставку. У країні вибухнула одна з найбільших в історії Італії криз.
У квітні 1996 р. відбулися нові вибори. Уряд очолив колишній християнський демократ Романо Проді. Новий прем’єр сформулював основні напрями діяльності свого уряду: скорочення державного сектору, зменшення безробіття, підвищення якості освіти та повернення італійської ліри до європейської валютної системи.
Протягом наступних двох років уряду Р. Проді значною мірою вдалося стабілізувати становище в економіці; зокрема, значно скоротився дефіцит державного бюджету. Проте заходи з економії державних коштів зачепили інтереси певної частини італійців. У жовтні 1998 р. вибухнула чергова політична криза, унаслідок чого до влади прийшли лівоцентристи.
Отже, наприкінці XX та на початку XXI ст. в Італії відбувалися часті зміни урядів, створювались і розпадалися політичні коаліції, у яких провідну роль відігравали лідери найвпливовіших політичних партій. У квітні 2008 р. до влади знову прийшли правоцентристи на чолі з асоціацією “Уперед, Італіє!” Сільвіо Берлусконі. Він пообіцяв, що за п’ять років його перебування при владі італійці житимуть краще. Популістські лозунги С. Берлусконі реально поєдналися з переконаннями італійців, що вивести країну з кризи та покінчити з безладом і корупцією може тільки “сильна рука”.
РОБОТА З ДЖЕРЕЛАМИ
З Конституції Італійської Республіки
Стаття 1. Італія – демократична республіка, що засновується на праці. (…)
Стаття 7. Держава та католицька церква незалежні й суверенні у відповідній кожній з них сферах. (…)
Стаття 42. Приватна власність визнається та гарантується законом.
Стаття 43.3 метою суспільної користі закон може спершу резервувати або ж за допомогою експропріації та за умови винагороди передати державі, суспільним утворенням або об’єднанням працівників чи користувачів визначені підприємства чи категорії підприємств, що належать до основних громадських служб, або до джерел енергії, або до природних монополій і є складовим предметом важливих суспільних інтересів.
22 грудня 1947 р.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕДАТУ
18 червня 1946 р. – проголошення Італії республікою
22 грудня 1947 р. – Установчі збори прийняли конституцію Італії, що набула чинності з 1 січня 1948 р.
Травень 1982 р. – замах на Папу Римського Іоанна Павла II
16 січня 1994 р. – кінець існування італійської Першої республіки
(1 votes, average: 5,00 out of 5)