Тема 2. США ТА КАНАДА У 1945 Р. – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
§ 9 . Канада
1. Становище країни після Другої світової війни.
У роки Другої світової війни Канада зробила важливий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції. Країна з населенням 12 млн жителів мобілізувала до збройних сил 785 тис. осіб, або майже 15 % усього населення.
Канадські льотчики відіграли значну роль у повітряному захисті Великої Британії. Війська Канади брали активну участь у висадженні союзницьких сил у Франції в 1944 p., у бойових діях на території Італії, Індії, інших країн.
У повоєнний час Канада розвивалася досить успішно. Оскільки бойові дії відбувалися на великій відстані від її території, країна не зазнала економічних збитків. Навпаки – канадські бізнесмени зуміли використати сприятливі обставини для нарощення основного капіталу, освоєння нових ринків для своїх товарів, активної інвестиційної політики.
Ванкувер – найбільше місто та порт Канади
У перші повоєнні роки Канада вийшла на третє місце у світі за обсягом промислового виробництва. Після відновлення економіки
У повоєнні роки зберігалася залежність Канади від Великої Британії, хоча ще в 1931 р. англійський уряд визнав її самостійність у веденні внутрішньої та зовнішньої політики. Канада входить до Британської співдружності націй. Щоправда, позиції Великої Британії були послаблені після введення в 1947 р. інституту канадського громадянства, а в 1949 р. до Канади приєднався Ньюфаундленд, який раніше був англійською колонією.
Позиції Сполучених Штатів в економічних відносинах із Канадою в 1940-1950-х роках значно зміцніли. Якщо англійські капіталовкладення в канадську економіку становили 16 %, то американські – 76 %. На політичній арені Канади в повоєнний час діяли дві впливові політичні партії – ліберальна та прогресивно-консервативна. Ініціатором американсько-канадського зближення був лідер ліберальної партії Луї Сен-Лоран. У 1947 p., перебуваючи на посаді міністра закордонних справ, він виступив за відмову від традиційної орієнтації на Велику Британію, протиставляючи їй “тісну співпрацю” зі Сполученими Штатами. Ставши прем’єр-міністром, Л. Сен-Лоран наполягав на подальшій канадсько-американській інтеграції. Він підтримував широке залучення в економіку країни американського капіталу.
Корпорації США скупили в Канаді величезні лісові масиви, землі, багаті на природні копалини, особливо уран, рідкоземельні метали, нафту. Вони вклали кошти в будівництво найсучасніших підприємств провідних галузей економіки, а також у банківсько-фінансову сферу.
Посилилася й політична залежність Канади від США. У 1940-х роках канадський уряд підтримував усі основні заходи американської зовнішньої політики: доктрину Трумена, “план Маршалла”, створення НАТО, війну в Кореї. Поступово Канада перетворилася на молодшого партнера CШA.
Особливо рельєфно ця лінія проводилася урядами Канади в 1950-1960-х роках.
У 1970-х роках ситуація дещо змінилася, про що свідчить зменшення участі
Офісний центр у м. Торонто
Канади в діяльності НАТО, розширення зв’язків із країнами Спільного ринку, СРСР, установлення в 1970 р. дипломатичних відносин із КНР. У 1976 р. прем’єр-міністр Канади відвідав з офіційним візитом Кубу. У 1970-х роках помітно пожвавилася канадсько-японська торгівля, активізувалися економічні відносини з країнами Латинської Америки. Усе це свідчило про більш самостійний та незалежний зовнішньополітичний курс Канади.