Стилістика української мови
Стилістичні можливості рідної мови
Кожна людина з раннього дитинства поступово й досить швидко оволодіває рідною мовою – її лексикою і граматичною будовою, а на цій основі також і мовленнєвою стилістикою, функціональними спроможностями мовних одиниць. Чим усталеніші мовні засоби і повніше закріплені народною мовленнєвою традицією, чим ширше використовуються вони в усному й писемному мовленні, в усіх його стилях і жанрах, тим стилістично потужнішою стає мова, тим повніше реалізуються її функціональні
Коли я дивлюсь на хмари, ті діти землі і сонця, що, знявшись високо, все вище і вище, мандрують блакитним шляхом, – мені здається, що бачу душу поета.
Я пізнаю її. Он пливе, чиста і біла, спрагла неземних розкошів,
Обидва абзаци цього уривка виразно втілюють у собі національно-стилістичні барви українського художнього мовлення, таку його винятковість, яка межує із словесною розкішшю, близька до неї або (це залежить від індивідуального сприймання) повністю репрезентує її. Певна річ, стилістично-позитивні барви українського нормативного мовлення властиві всім стилям мови (якщо тільки мовні одиниці використовуються в кожному стилі з якнайбільшою функціональною довершеністю). Це повністю або щонайбільше стосується усіх розвинених літературних мов. Кожна з них є рідною для певного народу, національності: Я прошу дарувати мені, що не вітаю вас вашою рідною мовою (Ю. Смолич).
У значенні “рідна мова” нерідко використовують словосполучення “рідне слово”, напр.: Взагалі, коли зможете, пишіть до мене, бо я все ж на чужині і потребую рідного слова (М. Коцюбинський).
Завдяки рідній мові людина входить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей, які доповнюються своєрідними національними цінностями. Поступово оволодіваючи мовою батьків, дитина стає свідомою того, що відбувається навколо і в ній самій. Тому рідна мова сприймається не лише як засіб комунікації, формування думок, а й як джерело патріотичних почуттів. Рідна мова для людини така ж важлива, як і батьківщина. Це, зокрема, відображено у висловлюваннях багатьох видатних осіб про красу і соціальну важливість рідної мови: “Рідна мова – то безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає… свою мудрість і славу, культуру і традиції. У рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу” (В. Сухомлинський). “Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків…” (К. Ушинський).
Навіть найперші звуки немовляти певною мірою залежать від національності батьків. Це підтверджують результати сучасних наукових експериментів з використанням найрізноманітнішої апаратури.
Істинним вважається й те, що найповніше і найточніше відтворити українське життя й мовлення в художньому творі може лише письменник, який народився і проживає в Україні. Це засвідчує особливу сутність, незаперечну своєрідність і виняткову важливість рідної мови у процесах становлення людяності й людськості в кожному, хто глибоко пройнявся почуттям, розумінням того, що вік належить до певної нації, народу і є його окремою неповторною частинкою.
До рідної мови кожен з мовців прилучається від народження, засвоює її разом із засвоєнням початків мислення. Уміння говорити розвивається поступово під час тривалого спілкування немовляти з батьками, передусім з матір’ю, через що рідна мова для дитини є й материнською. І лише після того, як рідна мова стане для неї невід’ємною ознакою й надбанням, засобом спілкування з іншими, дитина освоює, опановує іноземну мову.
Кожна мова по-своєму милозвучна й красива. Водночас є мови багатші, розвиненіші, однак усі вони (навіть ті, що існують у первинній, усній формі] повністю задовольняють комунікативні потреби свого народу. За сприятливих умов кожна мова може розвиватись прискорено й необмежено, а внаслідок цього – забезпечувати всі потреби народу у вираженні думок і почувань. Кожна мова є рідною, материнсько-батьківською для певного етносу, “живою” – всеосяжно використовуваною або “мертвою” – такою, що з певних конкретних соціально-історичних причин перестала бути всенародним засобом комунікації, використовується найчастіше тільки писемно, до того ж обмежено. Тому рідність мови – це сприймання й оцінна характеристика мови з погляду соціального і фізіологічно-психологічного.
Усі якості мови визначаються рівнем інтелектуального розвитку народу, його економічним і культурним станом.
Рідною може бути тільки одна мова. Завдяки їй людина по-справжньому може прилучитись до духовності свого народу, його національної своєрідності, ідентичності, до національно-самобутньої системи навчання й виховання, до формування й сформування таких багатьох якостей, національних та індивідуальних рис характеру, якими один народ відрізняється від усіх інших народів. Іноді буває так, що нерідною мовою мовці послуговуються частіше, ніж рідною. Навіть тоді, коли хто-небудь з мовців забуває рідну мову, вона продовжує залишатись для нього мовою материнською.
Українська мова як мова рідна для українців – це їхня неповторна ідентичність, одна з найсуттєвіших рис національної самобутності, індивідуальності, безбережне джерело культури українського народу, яка свій досконалий, найповніший і завершальний вияв знаходить тоді, коли українська мова всіма українцями (й не українцями) використовується стилістично, тобто передусім нормативно, логічно, точно, образно.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)