Тема 1 РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИН
& 17. Тип Хордові
1. Як виникли Хордові? До типу Хордові разом з іншими 50 тис. видів належить і людина!
Хордові утворилися від донних тварин, які мали личинку, що плавас. У нашій еволюційній гілці личинки не спускалися на дно, а залишалися активно плавати в товщі води, фільтруючи її струмінь. Цідильним пристроєм, що затримував поживу, була глотка, де містилися зяброві щилини (рис. 17.1). Оскільки глоткові щілини добре омивалися водою, газообмін відбувався в них; саме тому в хордових дихальна й травна системи
Давні хордові плавали завдяки хвилеподібним вигинам тіла. Для цього в них розвинулися сегментовані м’язи, які згинали тіло в потрібній ділянці, а не по всій довжині. У них виник пружний осьовий стрижень – хорда. При згинанні тіла хорда накопичувала енергію, яку вивільняла при його випрямленні. В осадових породах кембрійського періоду (більше 500 млн років тому) були знайдені рештки подібних тварин (рис. 17.2) – майже таких, якими їх уявляли вчені!
Рис. 17.1. Схема будови перших хордових тварин.
У будові людського тіла зберігаються “сліди”
Рис. 17.2. Зразки викопних решток найдавніших хордових
2. Основні ознаки хордових. Хордові – тришарові тварини із сегментованою опорно-руховою системою.
Їхні унікальні особливості такі:
– наявність (хоча б на деяких етапах життя) пружного осьового скелета – хорди;
– центральна нервова система має вигляд трубки, що розташована на спинному боці тіла, над хордою;
– органи дихання (зябра чи легені) розвиваються з передньої частини травної системи.
3. Підтипи хордових. На піщаних мілководдях Чорного моря живе тварина завдовжки до 7 см – ланцетник. Його назва пов’язана з тим, що за формою він нагадує хірургічний інструмент ланцет (рис. 173). Ланцетнику властиві всі ознаки типу Хордові: хорда, нервова трубка на спинному боці, зяброві щілини в глотці. Він належить до підтипу Безчерепні, що налічує майже 30 видів.
За багатьма ознаками ланцетник нагадує найдавніших хордових. Це також фільтратор, але не вільноплавний, а донний. Занурений у грунт, ланцетник виставляє назовні пере – дротову лійку, оточену щупальцями. Війки в зябрових щілинах забезпечують рух струменя води, з якого відфільтровуються поживні частки. Складка шкіри, що вкриває передню частину тіла, захищає зябра від засмічення. Зариваючись у грунт, ланцетник “усвердлюється” в дно передньою загостреною частиною тіла, опорою для якої слугує хорда. Передня ділянка центральної нервової системи, що відповідає головному мозку, у ланцетника зникла, бо інакше вона постійно ушкоджувалася б твердими частинками грунту. Таким чином, малорухливий спосіб життя цієї тварини призвів до того, що вона могла обходитися без головного мозку.
Рис. 17.3. Ланцетник на долоні людини (а) та в природ йому середовищі (б)
Рис. 17.4. Одна з чорноморських асцидій (угорі) та її личинка (унизу). Роздивіться гратчасту глотку в тілі асцидії та хорду – у хвості личинки.
Рис. 17.5. Дві характерні особливості представників підтипу Хребетні
До типу Хордові належить також підтип Покривники, що об’єднує майже 1400 видів.
Його представниками є асцидії (рис. 17.4), у яких складно впізнати родичів нашого виду. Доросла асцидія – сидяча тварина, вкрита мішкоподібною оболонкою. Вода, що заходить у рот асцидії, фільтрується крізь пронизану зябровими щілинами глотку (вона займає більшу частину тіла) і виходить назовні через особливий отвір.
Хорди в дорослих асцидій немає. Чому ж їх зараховують до типу Хордові? Тому що їхні личинки мають усі ознаки цього типу й дещо нагадують ланцетника (рис. 17.4). Личинка асцидії певний час плаває у воді, а потім осідає на дно й згодом перетворюється на дорослу особину.
Головний напрям еволюції хордових був пов’язаний із тваринами, що плавали в товщі води і з часом змінювали спосіб харчування – переходили від фільтрації до хижацтва. Це сприяло розвиткові внутрішнього скелета й м’язів, удосконаленню нервової системи й органів чуття. Нащадки таких тварин утворюють підтип Хребетні, до якого належимо й ми з вами. Для опори м’язів і захисту нервової системи в хребетних виникли хребці – розташовані вздовж тіла скелетні елементи, що розвиваються поруч із хордою. У високорозвинених хребетних хорда зберігається лише на ранніх стадіях розвитку, а згодом замість неї розвивається хребет: осьовий скелет, що складається з хребців. Також у них виник череп – частина внутрішнього скелета, яка захищає головний мозок та підтримує рот і зябра (рис. 17.5).
Тип Хордові об’єднує понад 50 тис. видів. Його представники мають хорду (принаймні на ранніх стадіях розвитку), центральну нервову систему на спинному боці тіла й органи дихання, зв’язані з органами травлення. Для представників підтипу Хребетні характерна наявність хребців (скелетних елементів, що розвиваються поруч із хордою або замість неї та черепа).
Зяброві щілини глотки; хорда; хребці; хребет; череп.
1. Опишіть спосіб життя перших хордових. Поясніть будову цих тварин, ураховуючи їхній спосіб життя.
2. Поясніть, як ви розумієте підпис до рисунка 17.1 (с. 61).
3. Поясніть, чому вільноплавним тваринам-фільтраторам потрібні більш розвинені органи чуття, ніж сидячим.
4. Тільки в хордових тіло продовжується далі від анального отвору, утворюючи хвіст. До речі, людина теж має хвіст, але тільки під час зародкового розвитку. Як пов’язані спосіб руху перших представників нашого типу та наявність у них хвоста?
4. Тип Голкошкірі. Хто з безхребетних тварин є найближчими родичами типу Хордові? Дивовижний тип Голкошкірі! Попри зовнішню неподібність, ці обидва типи об’єднують особливості їхнього зародкового розвитку.
Відомо понад 6 тис. видів типу Голкошкірі. Зазвичай вони мають круглясте тіло, від якого відходять промені (вирости); у центрі тіла розташований рот. Вапняні пластинки в їхній шкірі утворюють своєрідний скелет. На поверхні скелетних пластинок містяться голки, що стирчать назовні. Більш архаїчна група сучасних голкошкірих – морські лілії (рис. 17.6). Своїми розгалуженими променями вони збирають поживні частки, які опускаються зверху. Голотурії повзають “на боці” і за формою тіла нагадують червів. Існують їстівні голотурії – трепанги.
Куполоподібне тіло морських їжаків укрите міцною шкаралупою. Свої рухливі голки вони використовують не тільки для захисту, а й для пересування: ними можна “ходити”, мов дибами.
Офіури – найрухливіші голкошкірі, які “ходять” дном видовженими променями, збираючи дрібні поживні частки.
Морські зірки – хижаки. Рот у них міститься на нижньому боці тіла. Вони можуть вивертати назовні свій шлунок, обгортати ним велику здобич і перетравлювати її поза власним тілом!
Голкошкірі – виключно морські тварини, які не живуть в опрісненій воді. Саме тому їх небагато в Чорному морі (сім видів голотурій, один вид морських зірок і чотири види офіур). А в Азовському морі їх немає зовсім.
Рис. 17.6. Схема еволюції (її шляхи відбивають сліди на дні!) голкошкірих (зліва направо): морська лілія; голотурія; морський їжак; офіура; морська зірка