Політологічний словник
Ухвалення політичних рішень – будь-яка політична система має спеціалізовані організації або коло осіб, які уповноважені правовим шляхом чи санкціоновані неформально ухвалювати політичні рішення. В цьому разі виокремити їх доволі складно, оскільки ці суб’єкти політики перебувають у тіні. Зазначені особи (персонально або у складі цих організацій) є елітою певної політичної системи. А еліта, у свою чергу, є суб’єктом влади та впливу.
Політична практика має чимало прикладів, коли офіційні урядові інституції,
Ухвалення політичних рішень – послідовність таких операцій: постановка проблеми; збирання інформації; виокремлення можливих альтернатив; вибір конкретної альтернативи розв’язання проблеми.
Як правило, процесу прийняття ухвал передує аналіз проблемної ситуації. Кожна політична система виробляє певні процедури їх прийняття. Скажімо, в авторитарних або тоталітарних суспільствах джерело влади – харизма лідера й засоби забезпечення підпорядкування підлеглих часто-густо ототожнюються
Навпаки, у чітко побудованій ієрархічній системі навіть легше формалізувати процес прийняття ухвал, принаймні на етапах постановки проблем і виокремлення альтернатив. Наприклад, підхід до складання п’ятирічних планів у колишніх соціалістичних країнах є якраз спробою формалізації процесів управління суспільним розвитком. Інша річ, що здебільшого цей підхід доводився до абсурду, коли суто місцеві, локальні проблеми можна було розв’язувати лише за санкцією центральної влади. Найяскравіший приклад: будівництво в Києві Палацу культури “Україна” треба було “пробивати” у московських лабіринтах влади, а тодішній лідер республіки за самовільне будівництво був навіть покараний по партійній лінії за те, що не “узгодив” свого рішення з Політбюро ЦК КПРС.
Існує три типи рішень: фундаментальні, або стратегічні, законодавчі та адміністративні.
Фундаментальні рішення ухвалюються конституційним або насильницьким, революційним шляхом. Вони стосуються статусу правлячих осіб, органів (президента, парламенту, уряду, судових і прокурорських органів та ін.), моделей ухвалення політичних рішень.
Законодавчі рішення ухвалюються вже в межах конституційного поля або так званої революційної законності, декларованої як конституційної. Ці рішення стосуються статусу й прав більшості членів суспільства (інколи і всіх громадян), прийомів і процедур ухвалення рішень у співавторстві. До такого типу рішень належать закони, укази президента, постанови парламенту та уряду.
Адміністративні рішення стосуються невеликої кількості людей і можуть видаватись у вигляді розпоряджень, інструкцій, наказів тощо.
До осіб, які ухвалюють рішення, належать індивідууми, котрі несуть державну або юридичну відповідальність за певні політичні рішення. Отже, це люди, які утворюють правлячу еліту суспільства: парламентарії, урядовці, адміністративні керівники всіх рівнів державності та всіх гілок влади.
Правила ухвалення рішень полягають у дотриманні формальних і неформальних критеріїв, що встановлюють процедури перетворення альтернативного проекту в ухвалене рішення, обов’язкове для виконання. Це може бути конституційна більшість (двома третинами), голосування простою більшістю (50 % + 1), рейтингове голосування (ухвалюється проект, який набрав найбільше голосів, але не набрав 50 %), нарешті, рішення, що ухвалюються лише за умови згоди всіх осіб, які мають право голосу (консенсусне рішення).
Головатий М. Ф. Мистецтво політичної діяльності. – К., 2002; Давид Р. Основные правовые системы современности. – М., 1998; Пойченко А. М. Політика: теорія і технології діяльності. – К., 1996.
В. Бебик
(1 votes, average: 5,00 out of 5)