Політологічний словник
Війна – за своєю сутності це політичний феномен, продовження політики, яку держава здійснює іншими, насильницькими засобами, тобто є політикою в її екстремальному, агресивному бутті. У функціональному баченні – це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічним та іншими спільнотами.
В історії політичної думки здавна простежуються два протилежні підходи до В. З одного боку, визнання її закономірним природним явищем, необхідним для суспільства (Геракліт, Платон, Аристотель, Ф. Аквінський,
Прихильники протилежної точки зору вважали В. неприпустимими і шукали шляхів для їх відвернення або принаймні обмеження (Дюбуа, Подобрат, Я. Коменський, Г. Гроцій, Я. Козельський, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, К. Маркс та ін.). Попри те, за всієї різноманітності поглядів на В., загальновизнаним є її зв’язок з політикою. Політичні характеристики є вирішальними і для типології В. У воєнній науці її заведено
Розрізняють також В. міжнародні та внутрішні, тобто громадянські; локальні і світові. За способом ведення В. бувають оборонні і наступальні. Критерієм класифікації В. може бути також кількість учасників з кожного боку: В. між коаліціями держав; між двома державами; між однією державою і коаліцією. Принципового значення набула й класифікація В. за військово-технічним критерієм. Залежно від зброї, яка використовується: із застосуванням звичайної зброї, зброї масового знищення.
Війни – реальність XXI ст. Через те важливими є політичні та правові механізми, які використовуються (і не тільки учасниками В.) для утримання, наскільки це можливо, В. у “цивілізованих” межах (захист цивільного населення, полонених, поранених, обмеження засобів ведення бойових дій тощо). Завершується В. також політичним актом – укладенням мирного договору (або іншого документа), в окремих випадках – капітуляцією переможеної сторони. Після завершення В. політика або використовує її переможні наслідки, або пристосовується до умов, що склалися внаслідок поразки.
Історія В. довела, що із вдосконаленням військової техніки стрімко збільшуються людські втрати, особливо серед цивільного населення, та матеріальні збитки, заподіяні В. Створення ракетно-ядерної та іншої зброї масового знищення перевело питання про “ціну” В. у принципово нову площину. Якщо раніше йшлося про кількісне збільшення людських та матеріальних втрат, то ракетно – ядерна війна загрожує якісно новими наслідками: самознищенням людства, руйнацією умов, необхідних для життя на Землі. Означені реалії позначилися на політичній та військовій думці кінця 70-х – початку 90-х років, на визнанні того, що ракетно-ядерна В. не може бути засобом політики, оскільки її виникнення означало б кінець буття всього людства. Серйозними спробами щодо запобігання В. стали угоди про обмеження протиракетного, стратегічного ядерного та звичайного озброєння, про заходи довіри тощо, внаслідок чого зменшилася загроза виникнення світової ракетно-ядерної В.
Проте у багатьох регіонах світу тривають і породжуються небезпечні локальні В., тому проблема ліквідації В., пошуки шляхів досягнення миру в міжнародних масштабах залишаються актуальними й нині. Потрібно враховувати і те, що збільшується кількість країн з ядерною зброєю. Це протидіє ефективному контролю з боку світової спільноти за станом забезпечення миру (ООН).
Закон України “Про основи безпеки України” від 19 червня 2003 р. // Уряд, кур’єр. – 2003. – 30 липня. – № 139; Военный энциклопедический словарь. – М., 1984; Лук’янов А. В. Теорія міжнародних відносин. Основні поняття. – К., 1999.
В. Храмов
(2 votes, average: 4,00 out of 5)