Воєнні дії на території України в 1914-1917 рр

ТЕМА 2 Україна В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

§10. Воєнні дії на території України в 1914-1917 рр.

1. Захоплення російськими військами Східної Галичини і Північної Буковини.

2.Антиукраїнська політика окупаційної влади.

3.Контрнаступ німецько-австрійських військ.

4.Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців.

Поміркуйте, чому “українське питання” перетворилося на актуальну проблему міжнародного життя.

У Російській імперії готувалися до війни заздалегідь. Тому на момент оголошення війни Німеччиною (1 серпня 1914

р.) вже було організовано два фронти – Північно-Західний (проти Німеччини) та Південно-Західний (проти Австро-Угорщини). Останній проходив по українських землях і мав довжину понад 400 км. Російське та австрійське військові командування розгорнули один проти одного по чотири армії. Українці обох імперій виконували свій військовий обов’язок і воювали в арміях тих держав, де народилися й жили.

На фронті події розвивалися на користь росіян. Російська армія швидко просувалася на захід. Австрійські війська, щоб зірвати наступ росіян, 17 серпня 1914 р. захопили Кам’янець-Подільський. Однак 18-19 серпня війська

8-ї та 3-ї армій Південно-Західного фронту, форсувавши р. Збруч, увійшли на територію Східної Галичини. Розпочалася 33-денна битва (10 серпня – 13 вересня 1914 р.), що увійшла в історію як Галицька – одна з найкривавіших бойових операцій. У боях з обох сторін брали участь вісім армій, понад 100 дивізій, більше як 1,5 млн солдатів і офіцерів. Дізнавшись про російський наступ, австрійці залишили Кам’янець-Подільський, не завдавши йому ніякої шкоди. 19 серпня 1914 р. росіяни розгорнули наступ на Львів, який узяли приватних колекціях Європи. “Селянська родина”, “Праля”, “Продавщиці квітів” – шедеври українського живопису. О. Мурашко трагічно загинув у розквіті свого таланту. В листі до М. Нестерова І. Рєпін писав: “Він – найбільш талановитий та оригінальний з усіх моїх учнів”.

Солдати російської армії у поході. 1914 р.

3 вересня, незважаючи на запеклий опір австро-угорської армії. У той самий час на території Галичини на кордоні з Буковиною починаючи з 6 серпня, зав’язалися бої місцевого значення російської та австрійської прикордонної охорони. Це був другорядний театр воєнних дій. 23 серпня в районі с. Рідківці відбулася перша на території Буковини битва між австро-угорськими і російськими військами. Останні зазнали невдачі й на деякий час залишили край. Проте стрімкий наступ 3-ї та 8-ї армій у Галичині змусив австрійців у ніч з 30 на 31 серпня залишити Буковину. 2 вересня 1914 р. Чернівці були без бою взяті російською армією.

На середину вересня російські війська вийшли на рубіж р. Віслока за 80 км від Кракова, а 25 вересня прорвалися через Ужоцький перевал у Карпатах і ввійшли на територію Угорщини, де їх зупинили австро-угорські війська. Російські війська відступили у рівнинні райони Східної Галичини, де було створене тимчасове військове генерал-губернаторство Галичини. Генерал-губернатором Галичини було призначено графа О. Бо – бринського. Виголошуючи промову у Львові, він стисло виклав власне бачення ситуації: “Східна Галіція і Лемківщина – давно неподільна частина однієї, великої Росії; на тих землях місцеве населення завжди було російське, тому адміністрація має бути основана на російських началах. Я буду тут заводити російську мову, закон і устрій…”.

Незабаром після вступу російських частин до Львова (21 серпня) були закриті всі українські й польські періодичні видання, університет, школи, книгарні. Бібліотекам було заборонено видавати українські книжки. Галицькі урядовці підлягали звільненню, а на їхні посади призначалися росіяни.

Організований жандармський відділ розпочав переслідування українських громадських діячів. Упродовж кількох місяців було проведено близько 1000 обшуків та 1200 арештів. Лише через київські в’язниці пройшли 12 тис. галичан, депортованих у глиб Російської імперії.

Російські війська біля Львівського вокзалу. 1915р.

Попри всі заяви про терпимість (толерантність) у справах віросповідань російська адміністрація проводила заходи щодо зміцнення позицій православ’я в регіоні. Інколи це набувало форм переслідування греко-католицького духовенства. Здійснення цієї акції Священний Синод покладав на архієпископа волинського Євлогія. За його розпорядженням на греко-католицькі парафії, тимчасово залишені священиками (частина виїхала на захід; кілька десятків священиків були ув’язнені російськими властями), призначалися православні настоятелі. Вони обійняли близько 200 парафій. Випробування, що випали на долю греко-католицьких служителів культу та віруючих, повною мірою розділив їхній архіпастир – митрополит Андрей Шептицький, якого було заарештовано і вивезено до Курська, а потім – до монастирської в’язниці в Суздалі, де він перебував аж до революції 1917 р.

Російські солдати в Галичині. 1914р.

Прагнучи зміцнити свої позиції в краї, російські правлячі кола оприлюднили кілька декларацій. У серпні 1914 р. головнокомандуючий царською армією, великий князь Микола Миколайович звернувся до польського населення з відозвою, в якій обіцяв, що російські війська забезпечать відродження об’єднаної Польщі під скіпетром Романових. У маніфесті російського князя до народів Австро-Угорщини наголошувалося: “Росія, яка вже не раз проливала кров за визволення народів від чужого ярма, не шукає нічого іншого, як тільки повернення права й справедливості. Вам, народи Австро-Угорщини, вона також несе тепер свободу та здійснення ваших народних сподівань”. Звинувачуючи Відень у розпалюванні національної ворожнечі, автор маніфесту запевняв, що російський уряд прагне лише одного: “щоб кожний з вас міг розвиватися і жити в добрі, зберігаючи дорогоцінну спадщину батьків, мову й віру, і з’єднаний з рідними братами жив у спокої та згоді із сусідами, шануючи їх самобутність”. Однак, керуючись прагненням об’єднати слов’янські народи, уряд Російської імперії здійснював у Галичині відповідну політику.

Документи і матеріали

Можна без перебільшення сказати, що українське населення Галичини і Буковини переживало страшне лихоліття. З одного боку, його мордували росіяни…, з другого – над ним знущалися австрійці і мадяри, звинувачуючи у русофільстві. В той саме час українці мусили воювати саме за тих, хто знущався над їхніми сестрами і братами, – одні в австрійській, а інші в російській арміях. Часом близькі родичі мусили стріляти одне в одного. Це, без сумніву, була справжня національна трагедія.

Гунчак Т. Україна: перша половина XXстоліття:

Нариси політичної історії. – С. 69.

Чому Перша світова війна стала справжньою трагедією для українського народу?

На рубежі 1914-1915 рр. на Південно-Західному фронті спостерігалося затишшя. Австро-німецьке командування готувалося завдати удару по російських військах з району Карпат. Для цього у січні 1915 р. було створено Південну армію під командуванням генерала О. фон Лінзінгена.

22-24 січня 1915 р. німецько-австрійські війська розгорнули наступ, завдаючи ударів з Ужгорода на Самбір та з Мукачевого на Стрий. Кінцевою метою цього наступу був вихід на лінію Перемишль-Стрий, а потім просування військ у напрямку Львова. Російська армія під натиском противника відступила до річок Дністер та Прут. 17 лютого вона без опору здала столицю Буковини – Чернівці. 25 березня російські війська пішли у новий наступ на Карпати. Розгорілися кровопролитні бої, які не принесли перемогу жодній із сторін.

Вояки австро-угорської армії. 1914 р.

У той час як основні сили росіян зосереджувалися біля підніжжя Карпат, німецько-австрійські війська готували удар у Галичині. 2 травня о 10 годині ранку вони розпочали масований артобстріл росіян і менше як за два місяці вже увійшли до Львова. Російські війська з втратами відступали з Галичини. Залишаючи західноукраїнські землі, вони вдалися до тактики “спаленої землі”, прагнучи позбавити противника продовольства.

Залишки одного з українських сіл, спаленого за наказом командування під час відступу російських військ. 1915 р.

Українські січові стрільці на горі Маківці 1915р.

Документи і матеріали

У зв’язку з відступом російського війська на схід виселяли людей з Холмщини, Волині, Поділля. Села палили, щоб залишити ворогові пустелю. Люди йшли з малими дітьми, із злиденним майном, гнали худобу, для якої не було фуражу, і вона дохла по дорозі. Коли валка доходила до залізничної станції, людей напхом садовили у вагони і днями-тижнями везли на Урал, до Пермі тощо. Коли нарешті відкривали вагони, то були випадки, що знаходили там самі трупи. Так у XX ст. Україна зазнала того ж лиха, що перенесла у 1670-х роках під час “великого згону”. До жаху руїни приєдналися пошестя тифу, червінки, які косили “виселенців”.

Історія України/За рєд. В. А. Смолія. – С. 182.

Слідом за військовими залишили свої домівки близько 100 тис. біженців, серед яких були не лише проросійськи настроєні діячі, а й прості селяни, яких намовили перейти з греко-католицької віри у православну. Боячись помсти з боку австрійців та угорців, вони зі своїм нехитрим скарбом вирушали на схід назустріч новим випробуванням. Ті, хто залишався, наражав себе на небезпеку нових репресій з боку габсбурзьких властей.

Вперше Українські січові стрільці зустрілися з противником під час так званої Карпатської битви (січень-квітень 1915 р.). Особливо вони відзначилися у боях за гору Маківку (квітень-травень 1915 р.). Бійці УСС тричі штурмували гору і на деякий час захопили її, втративши 120 вояків. Росіяни знову повернули собі Маківку, проте ця перемога не стала для них вирішальною. Далі легіон УСС був задіяний у боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями, Бережанами в районі гори Лисоня та біля с. Конюхи. У ході воєнних дій 1914-1917 pp. легіон УСС значно скоротився через численні втрати. Нерідко героїзм січових стрільців рятував становище на скрутних ділянках фронту.

Документи і матеріали

Під час боїв, в яких відзначилися українські січові стрільці, австрійським похвалам не було кінця, під час же затишшя на фронті австрійським зневагам теж не було кінця: тоді українські січові стрільці бували для австрійців лише “рутенськими зрадниками”.

Кучабський В. Від пєрвопочинів до проскурівського пєріоду// Історія січових стрільців. – К., 1992. – С. 25.