ЧАСТИНА ПЕРША Навчання грамоти і розвиток мовлення
24-25 Хто ким працює
Розглянь малюнки і скажи, хто що робить. Лікар……….. Пекар
За Василем Сухомлинським
МОЯ МАМА ПАХНЕ ХЛІБОМ
Якось Толя запитав Миколку:
– Де працює твоя мама?
– А хіба ти не знаєш? – здивувався Миколка.- Вона ж так пахне ліками. Моя мама – лікар. Захворіє людина – мама вилікує. Без лікаря люди не могли б жити. А твоя мама де працює?
– А хіба ти не знаєш? – здивувався Толя.
– І лікар? – здивувався Миколка.
– І лікар не міг би,- з гордістю сказав Толя.
Розіграйте в ролях розмову хлопчиків.
Розкажи, ким працюють твої батьки.
А про яку професію мрієш ти?
Кухар…. Швачка…. Художник
Батько в мене – будівельник, він новий будує дім.
Коли виросту, то сяду в кран підйомний поруч з ним.
Прочитай, змінюючи слова за зразком і відповідаючи на запитання.
Шити – шиємо (що?) сукню
Малювати – … (що?)…
Мити
Зустрічати – … (кого?)…
Слухати – … (що?)…
Вивчати – … (що?) …
Смішинка-веселинка
– Миколко, дай мені, будь ласка, свою ручку.
– А чому ти не хочеш писати своєю?
– Вона робить багато помилок.
Розіграйте в ролях.
Слухаємо і читаємо з батьками під час канікул
За Оксаною Іваненко
ВАРВАРА ВЧИТЬСЯ ЧИТАТИ
“Тут-тук-тук!” – наче постукав хтось.
– Заходьте! – озивається бабуня. А воно: “Тук-тук! Тук-тук!”
– Чи не чують? Заходьте, будь ласка! – запрошує бабуня.
Знову: “Тук-тук!”
– Та що це? – не витримую я. – Може, хтось із дітлахів пустує?
Відчиняю двері на веранду – нікого немає. Вертаюсь, а за спиною: “Тук-тук!” . Зазираю за порт’єру – на столі сидить Варвара (граченя) й молотить дзьобом.
– Це ти?!
Варвара на мить відривається од цікавої роботи, тріпоче до мене крильми: “Так, так. Це я стукаю. Читаю…”. Перед нею лежить розгорнута газета – вся як решето. Замість букв – самі дірочки.
Збоку книжки мої лежать. Як кінчить читати газету, ще й до них візьметься.
– Ходімо краще погуляємо, – пропоную і підставляю їй руку. Варвара охоче всідається. Ми виходимо на подвір’я.
– Ти, Варварко, ще жодної букви не вивчила, а вже берешся читати. Так, я кажу, так?
Варвара уважно прислухається до мого голосу й погоджується: “Кра-а-а!”
За Юрієм Ярмишом
ЗАЙЧИК І ВОВЧИК
Якось вибіг Зайчик на галявину, а там Вовчик. На пеньку перед ним комп’ютер. Сидить Вовчик і кнопки натискає.
– Що ти робиш, Вовчику? – запитав Зайчик.
– Дивлюся, – відповів той, – де вас, зайців, у лісі найбільше. Ти ж знаєш, як ми з татом і вся наша родина вас любимо…
Злякався Зайчик, а тоді, набравшись хоробрості, попросив:
– Дай і я подивлюсь.
– Що? – зиркнув на Зайчика Вовчик.
– Дозволь подивитися на екран.
– Ну подивись.
Зайчик натиснув на кнопки, подивився на екран і зібрався бігти далі.
– І про що ти дізнався, Зайчику? – поцікавився Вовчик.
– Довідався, де в нашому лісі найменше вовків. Спасибі! Бувай!
– Бувай! – сердито промовив Вовчик.
За Миколою Герасименком
ПОДАРУНОК
– Незабаром у нашого дідуся день народження. Треба подарувати йому щось таке, що йому найбільше подобається…
– Найкраще казки, – пропонує Ганнуся.
– Чому?
– Тому що він дуже любить їх мені читати.
Чому Ганнуся вирішила подарувати дідусеві “Казки”?
(2 votes, average: 3,50 out of 5)