ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
1.2. ОЗИМІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
1.2.2. ЖИТО ОЗИМЕ
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. У багатьох районах України жито озиме займає великі посівні площі. Батьківщина жита – Мала і Середня Азія та передгір’я Кавказу, де воно забур’янювало посіви пшениці та ячменю. Жито порівняно з пшеницею – молода культура. Можливо, разом із пшеницею і ячменем воно потрапило у північні райони і, як стійкіше до суворіших природних умов, поступово ввійшло в культуру.
Жито озиме має велике значення як продовольча і кормова культура. Вирощують
Зерно жита має велике значення як концентрований корм для сільськогосподарських тварин. Житнє борошно використовують для годівлі свиней, а висівки – великої рогатої худоби. У сумішці з озимою викою та озимим ріпаком жито навесні дає найбільш ранній зелений корм для тварин. Житню солому використовують як підстилку, для технічних потреб, виготовлення матів, виробництва
Жито озиме належить до високоврожайних зернових культур. У передових господарствах збирають по 40-50 ц/га і більше зерна. Досвід цих господарств свідчить про наявність резервів підвищення врожайності жита в Україні.
У північних, північно-східних областях Росії, у багатьох областях Білорусі, на бідних підзолистих супіщаних і піщаних Грунтах Полісся жито озиме, як менш вибаглива культура, звичайно урожайніше, ніж пшениця озима. Середня врожайність жита на сортодільницях Житомирської області становить близько 38, а озимої пшениці – 31 ц/га. Так, урожайність зерна жита озимого в середньому за чотири роки на Лохвицькій сортодільниці становила 49,9, а на Миргородській – 49,2 ц/га. В окремі роки врожайність жита досягає 50-65 ц/га.
Посівні площі жита на земній кулі становлять близько 11 млн га. В Україні жито займає близько 700 тис. га. Найбільші посівні площі його (до 60%) зосереджені в районах Полісся, Чернігівській, Житомирській, Сумській і Волинській областях. У лісостепових районах України розміщено 28% посівів. На підзолистих грунтах Прикарпаття, де вирощування пшениці поки що обмежене, посіви жита мають також високу питому вагу. Найменші площі жито займає у південних степових районах України (11% загальної посівної площі).
У країнах Європи найбільші площі жита в Чехії, Словаччині, Польщі, Швеції, Норвегії, Фінляндії. На незначних площах жито вирощують у США і Канаді.
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Жито належить до роду Seeale, що об’єднує 13 ботанічних видів. У сільськогосподарському виробництві поширений лише один вид – жито звичайне (S. cereale vulgare).
Коренева система жита мичкувата і порівняно з пшеницею сильнорозвинена. Основна маса коренів розміщується у верхніх шарах грунту. Деякі з них проникають на глибину 100-150 см і більше. Коренева система жита краще, ніж пшениці, засвоює поживні речовини, тому жито добре росте на грунтах з незначним їх вмістом. Жито добре засвоює фосфор з важкорозчинних сполук.
Стебло жита порожнє, гнучке, 1-2 м заввишки, має 5-6 міжвузлів.
Сходи жита фіолетові або коричневі. Листки лінійні, ширші, ніж у пшениці. Біля основи листкової пластинки є короткий язичок, вгорі заокруглений, без зубчиків або з ледве помітними зубчиками. Вушка короткі, неопушені або слабоопушені, швидко засихають.
Суцвіття – колос, що складається зі стрижня з тонкими густо опушеними на ребрах члениками. На кожному виступі стрижня по одному колоску. Колосок двоквітковий (рідше буває три, а ще рідше – чотири квітки). Перша і друга квітки плідні.
Колоскові луски жита вузькі. Зовнішня квіткова луска широка, з довгим зазубленим остюком. Тичинок три з довгими пиляками. Зав’язь має перисту дволопатеву приймочку.
Жито – перехреснозапильна рослина. У нього часто спостерігається череззерниця, оскільки частина квіток залишається незаплідненою.
Зерно видовжене, зі зморшкуватою поверхнею, трохи стиснене з боків, з глибокою поздовжньою борозенкою. Забарвлення його сіре, зелене, іноді жовте. Від зерна пшениці відрізняється меншим вмістом білка (8-14%) і меншою склоподібністю. Маса 1000 зерен становить від 20 до 45 г. Більша вона у тетраплоїдного сорту Белта – 40-55 г. Останнім часом виведено нові сорти жита з підвищеним вмістом білка.
СОРТИ. Всі сорти жита, поширені у виробництві, належать до однієї різновидності вульгаре (vulgare) з неламким стрижнем, відкритим або напіввідкритим зерном, білим остистим колосом. У виробництві переважає озиме жито.
Сорти жита за морфологічними ознаками так не різняться, як сорти пшениці.
Оскільки під час цвітіння пилок розноситься вітром, для зберігання типовості сорту на насінних ділянках потрібно дотримуватися просторової ізоляції не менш як 400- 500 м. При запиленні сортів диплоїдного жита з тетраплоїдними врожайність останніх значно знижується.
В Україні найпоширеніші такі сорти жита озимого: Верхняцьке 32. Створений добором з гібрида сортів Таращанське 4 і Короткостеблове. Середньостиглий, високоврожайний, зимостійкий, досить стійкий проти вилягання. Хлібопекарські якості добрі. Районований у поліській, лісостеповій і степовій зонах.
Новозибківське 150. Створений Новозибківським філіалом ВІР (методом полі – кроса зразка каталога ВІР 10028). Сорт середньостиглий, інтенсивного типу, стійкий проти вилягання, високоврожайний. Зерно сіро-жовте, крупне. Районований у лісостеповій і поліській зонах.
Харківське 78. Створений методом синтетичної селекції на базі гомозиготних за геном короткостеблості біотипів, отриманих після зворотних схрещувань сортів Харківське 60, Харківське 55 і Саратовське 4 з донорами домінантної короткостеблості. Сорт середньостиглий, високоврожайний. Зимостійкість підвищена. Стійкий проти вилягання. Зерно сіро-зелене, крупне. Районований у лісостеповій, степовій і поліській зонах.
Боротьба. Створений методом гібридизації на Чернігівській державній сільськогосподарській дослідній станції. Сорт середньостиглий, високоврожайний. Зимостійкий. Стійкий проти вилягання та обсипання. Зернівка овальна, сіро-зелена, крупна. Районований у поліській, лісостеповій і степовій зонах.
На невеликих площах вирощують також сорти Нива, Харківське 55, Харківське 88, Пуховчанка, Верасень, Київське 80, Ніка, Київське 90, Паллада, Харківське 98 та ін.
Біологічні особливості. Жито озиме менш вибагливе до грунту і клімату, ніж пшениця озима. Зерно його може проростати за температури 1-2 °С, проте дружні сходи з’являються через 5-6 діб після сівби за температури грунту 12-14 °С. Оптимальна температура росту і розвитку жита 20 °С, а максимальна – 30 °С. Через 10-15 діб після появи сходів починається кущіння рослин. Вузол кущіння розміщується близько від поверхні грунту, тому за глибокого загортання насіння перший вузол утворюється глибше, а другий – біля поверхні грунту. Іноді закладається три і більше вузлів кущіння.
У жита період кущіння зазвичай закінчується восени, однак при запізненні із сівбою в умовах досить вологого і помірного клімату з м’якими зимами воно продовжує утворювати додаткові стебла й навесні. На одній рослині зазвичай формується 3-5, а за широкорядної сівби та після внесення добрив – 30-50 продуктивних стебел.
Жито озиме більш морозостійке, ніж пшениця озима. Якщо жито своєчасно висіяти і восени до припинення вегетації воно буде нормально розвинене, то навіть у безсніжні зими рослини витримують морози до мінус 25 °С, а за снігового покриву завтовшки 20-30 см – до мінус 50 °С. При цьому мають значення також особливості вирощуваних сортів.
Жито – досить посухостійка культура. Сильно розвинена коренева система добре засвоює воду з глибших шарів грунту, і рослини краще використовують осінньо-зимові опади. Тому розвиток жита менше залежить від весняних і літніх опадів. Транспіраційний коефіцієнт жита порівняно невеликий – від 300 до 420. Найбільше води рослини витрачають у період від виходу в трубку до колосіння. В загущених посівах і за надмірного зволоження жито часто вилягає.
Тривалість вегетаційного періоду жита у південних районах країни становить 270 діб, у центральних – 300, а в північних – 350-360 діб. Достигає воно на 6-10 діб раніше, ніж пшениця.
Жито озиме, як уже зазначалося, менш вибагливе до родючості грунтів, тому більш поширене на підзолистих грунтах, де пшениця низьковрожайна. Високі врожаї жита збирають на осушених торф’яниках, а також на піщаних грунтах після внесення добрив і застосування сидератів. Серед зернових культур жито найменш чутливе до кислотності грунту (досить високі врожаї отримують за рік. Високі врожаї його вирощують і на родючих чорноземах. Грунти перезволожені, важкі та ті, що заливаються водою, для вирощування жита непридатні.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Місце в сівозміні. Залежно від грунтово-кліматичних умов озиме жито в сівозміні розміщують після різних попередників. Частіше його висівають у зайнятих парах та після непарових попередників і лише у найбільш посушливих районах на невеликих площах висівають по чорних і ранніх парах. У степовій зоні жито сіють після тих самих попередників, що й озиму пшеницю.
На Поліссі жито озиме висівають після ранньої картоплі, льону-довгунця, вико-вівсяної сумішки, кукурудзи на силос. Якщо жито вирощують на піщаних грунтах, розміщувати його слід після люпину (люпиновим пар, кормовий люпин на зерно, зелений корм і силос). У дослідах, проведених у Львівському державному аграрному університеті на сірих опідзолених суглинкових грунтах, найвищий врожай жита мали після люпину на зелений корм (32 ц/га), значно нижчий і майже однаковий – після люпину на зерно (23,8 ц/га) і вико-вівсяної сумішки на зелений корм (23,5ц/га ) і найнижчий після стерньових попередників (16,5 ц/га). Жито вирощують також після серадели.
У лісостепових районах цінними попередниками для озимого жита є зернобобові культури і вико-вівсяні сумішки. Жито часто вирощують після стерньових попередників – озимих і ярих зернових, які вирощували після просапних. За відповідної технології вирощування і внесення добрив жито можна вирощувати кілька років підряд на одному й тому самому полі.
Жито озиме є добрим попередником для інших культур, оскільки рано звільняє поле.
Обробіток грунту. Способи обробітку грунту під жито залежать від попередників і природних умов, місця вирощування.
Якщо жито вирощують після зайнятих парів або стерньових попередників, велике значення має своєчасність обробітку грунту. За даними Львівського державного аграрного університету, своєчасне лущення стерні під жито порівняно з передпосівною оранкою без попереднього лущення дає приріст урожаю зерна 2-4 ц/га. За три тижні до сівби у районах достатнього зволоження потрібно провести передпосівну оранку на глибину 20-24 см з одночасним боронуванням. На грунтах з неглибоким орним шаром передпосівну оранку проводять на повну його глибину. Не рекомендується висівати жито у свіжозораний грунт, оскільки коріння і вузли кущіння рослин внаслідок осідання грунту обриваються. Це призводить до випирання рослин, що значно знижує врожайність жита.
Сидеральні пари (люпинові) орють за три тижні до сівби жита на глибину 22-25 см з одночасним боронуванням. Люпин приорюють у фазі сизих бобів. Якщо грунт осідає погано, відразу після оранки проводять коткування кільчастими котками. Запізнення з передпосівною оранкою різко знижує врожай жита.
Якщо жито висівають після стерньових попередників або кукурудзи на силос у посушливих умовах і тоді, коли до сівби залишається менше 30 діб, обробіток грунту проводять без застосування глибокої оранки. Внаслідок висушування грунту попередником глибока оранка призводить до утворення брил. Висіяне у такий грунт зерно погано загортається, сходи з’являються зі значним запізненням (тільки після тривалих дощів), не встигають розкущитися, а після осідання грунту спостерігається випирання рослин. Унаслідок цього посіви зріджуються, погано перезимовують або гинуть. У такому разі слід обмежитися неглибоким лущенням (на 10- 12 см) з боронуванням і коткуванням. У грунті, розпушеному лише зверху, вода затримується і нагромаджується, тоді як на брилистому стікає між брилами і легко випаровується. Після лущення сходи з’являються раніше, дружніше, краще витримують низькі температури взимку.
УДОБРЕННЯ. Врожайність жита підвищується після внесення органічних і мінеральних добрив. Приріст урожаю зерна після внесення гною (20-30 т/га) на підзолистих грунтах Полісся становить 8-10 ц/га. Проте внесення під жито органічних добрив так само, як і під пшеницю, економічно невигідне. Гній та інші органічні добрива доцільніше вносити під просапні й технічні культури або в паровому полі. З інших органічних добрив під озиме жито використовують торфогній, компости.
На піщаних і супіщаних грунтах дуже ефективні сидеральні добрива, які збагачують грунт на органічну речовину і поліпшують фізичні властивості грунту. В сівозміні висівають однорічний люпин і сераделу, що має велике значення для підвищення родючості цих грунтів.
Досліди, проведені на піщаних грунтах Поліською дослідною станцією, показали, що приорювання 30 т/га зеленого люпинового добрива можна прирівняти до дії 40-50 т/га гною. Приріст урожаю зерна залежно від погодних умов року становить від 7 до 12 ц/га. Часто врожайність жита, висіяного після люпинового пару, підвищується вдвічі порівняно з урожаєм на неудобреній ділянці.
Дослідні дані свідчать, що найбільші прирости врожаїв жита мають після внесення азотних, менші – фосфорних, а ще менші – після внесення калійних добрив. Фосфор і калій підвищують стійкість рослин проти вилягання і прискорюють достигання врожаю. На піщаних легких грунтах, що містять незначну кількість калію, внесення калійних добрив обов’язкове. З калійних добрив найефективніше вносити прикарпатський каїніт. Найбільші прирости врожаю зерна отримують після внесення повного мінерального добрива. Кращим співвідношенням NPK за помірних доз (до 40 60 кг/га поживних речовин) є 1: 1: 1. На чорноземах доцільно вносити N40P40K40, а на сірих лісових грунтах – N60P60K60.
Інтенсивна технологія передбачає внесення частини азотних добрив під озиме жито до сівби, особливо на бідних грунтах, а решту – для підживлення ранньою весною і під час виходу рослин у трубку.
У дослідах Інституту землеробства УААН, проведених на дерново-підзолистих грунтах Полісся, приріст урожаю зерна жита після внесення 60 кг/га діючої речовини азотних добрив становив 6,1 ц/га при врожаї на контролі (Р60К60) 29,6 ц/га. У разі внесення вищих доз добрив у вологі роки спостерігається зниження врожаю жита внаслідок вилягання посівів.
Дослідження Чернігівської державної сільськогосподарської дослідної станції, проведені на дерново-супіщаних грунтах Полісся, показують, що врожайність зерна жита озимого, яке вирощували після кукурудзи на силос, при внесенні повного мінерального добрива (N6oP40K6o) становила в середньому 43,3, а пшениці, вирощуваної після конюшини, – 39,1 ц/га. Якщо врожай озимої пшениці після гірших попередників зменшувався до 10,8-22,6 ц/га, то врожай жита за цих умов становив 22,1-32,7 ц/га.
Дослідження, проведені в Інституті землеробства УААН, показали, що мри застосуванні нових агротехнічних заходів в умовах Полісся та Лісостепу врожайність жита озимого можна підвищити до 40-50 ц/га.
Внесення гранульованого суперфосфату в рядки підчас сівби (7-10 кг/га діючої речовини) підвищує врожай зерна жита на 3 ц/га.
Підживлення жита озимого підвищує врожай зерна на 5-7 ц/га. Найбільший приріст зерна мають після внесення повного мінерального добрива. Однак на підзолистих грунтax найбільші прирости врожаю забезпечує підживлення азотними добривами. Навесні по мерзлоталому грунту вносять 0,8-1ц/га аміачної селітри, 1-1,5 суперфосфату, 0,5-1 ц/га калійної солі.
СІВБА. Сівбу жита озимого потрібно проводити кондиційним насінням районованих сортів. Перед сівбою насіння протруюють препаратами байтан-універсалу, фундазолу, вінциту (200 г препарату на 1 ц насіння) або вітаваксом 200 фф(250-300 г на 1 ц насіння). У північних районах країни для сівби використовують насіння врожаю минулого року, оскільки строки сівби тут можуть збігатися зі строками збирання.
Висівання жита в оптимальні строки є одним з основних заходів боротьби за високий урожай зерна. Строки сівби озимого жита пов’язані з кліматичними і грунтовими умовами районів вирощування.
Жито, як і пшеницю, не слід висівати дуже рано, оскільки воно буйно розвивається восени і взимку посіви випрівають. Крім того, ранні посіви більше пошкоджуються гессенською і шведською мухами, а також грибними хворобами (бурою іржею, сніговою плісенню та ін.). На пізніх посівах рослини слаборозвинені і часто вимерзають.
Кращі строки сівби жита озимого припадають на час переходу середньодобової температури повітря через 15 °С. Щодалі на північ, то раніше сіють жито. У південних степових районах України оптимальним строком сівби жита є період з 20 серпня до 20 вересня, у лісостепових районах і на Поліссі – з 20 серпня до 10 вересня, у західному регіоні України – з 20 серпня до 20 вересня, а в Закарпатті – з 10 вересня до 5 жовтня.
Сіють жито звичайним рядковим і вузькорядним способами. Вузькорядний спосіб дає приріст урожаю зерна 2-3 ц/га порівняно зі звичайним рядковим. Широкорядні посіви застосовують для швидкого розмноження сортів.
Норма висіву жита залежить від грунтово-кліматичних умов, удобрення, строків і способів сівби. У вологих районах її підвищують. Орієнтовні норми висіву можуть бути такими: для Полісся – 5-6 млн схожих зерен на 1 га, або 170-190 кг/га, для лісостепових і більш вологих західних районів України – 4,5-5,5 млн зерен на 1 га, або 150-180 кг/га. Оптимальною нормою висіву жита озимого для південних степових областей є 4- 4,5 млн схожих зерен на 1 га, або 140-150 кг/га.
На пісних грунтах норму висіву насіння потрібно збільшувати, а за сприятливих умов вирощування – зменшувати. Якщо жито висівають наприкінці рекомендованих строків, норму висіву збільшують на 10-15%. Для вирощування жита озимого на зелений корм норму висіву насіння збільшують на 10-15%.
Насіння жита загортають на глибину 2-5 см, на важких грунтах – 4 см. Якщо верхній шар грунту сухий, глибину загортання насіння збільшують до 5-6 см.
У зв’язку з тим що зернові культури на торфових грунтах сильніше кущаться, норму висіву їх зменшують до 3-3,5 млн схожих зерен на 1 га, або 100-120 кг/га кондиційного насіння. На таких грунтах жито сіють на 7-8 діб пізніше, оскільки за ранньої сівби воно дуже кущиться і взимку можливе його випрівання.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ. У районах достатнього зволоження на важких непроникних грунтах посіви жита озимого часто вимокають. Щоб запобігти цьому, восени на полях роблять борозни, по яких з посівів стікає зайва вода. На Прикарпатті цією метою застосовують гребеневі посіви.
На посівах жита не можна випасати худобу, оскільки це призводить до зниження його зимостійкості та врожаю.
Важливим заходом догляду за посівами жита є весняне боронування. Проводять його дуже рано, коли грунт легко розсипається. Озиме жито боронують важкими боронами в один-два сліди впоперек напряму рядків або по діагоналі. На посівах, уражених сніговою плісенню, боронування обов’язкове. Грунтову кірку можна знищувати ротаційними мотиками. Боронування навесні підвищує врожайність жита на 1-2 ц/га. На площах, де виявлено випирання рослин, проводять коткування.
Щоб запобігти виляганню рослин, посіви жита озимого рекомендується обприскувати у фазі виходу в трубку (після формування першого вузла) хлормекват-хлоридом (2-3 л препарату на 1 га) або препаратом антивилягач 675 (2 л/га).
ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ. Жито озиме достигає дружно і при запізненні зі збиранням досить швидко обсипається. Особливо важлива своєчасність збирання жита у посушливі роки, коли воно достигає швидше, ніж пшениця очима. Жито, скошене надто рано, має щупле зерно, тому що на початку воскової стиглості ще триває надходження у зерно поживних речовин.
Високостеблові посіви жита потрібно збирати у фазі воскової стиглості роздільним (двофазним) способом. Оскільки на легких грунтах та на південних схилах жито достигає швидше, ніж на вологих, важких грунтах і північних схилах, то збирання врожаю проводять вибірко.
У фазі повної стиглості жито збирають прямим комбайнуванням.
ВИРОЩУВАННЯ ЖИТА НА ОСУШЕНИХ ЗЕМЛЯХ. Жито озиме на осушених торфових болотних грунтах часто дає вищі врожаї, ніж на мінеральних. За даними дослідних болотних станцій, урожайність зерна жита часто становім і. 15 ц/га і більше. За осушених торфовищах, за даними сортодільниць поліських районів (Житомирська. Рівненська і Волинська обл.), врожайність озимиго жита в середньому за п’ять років становила від 29,5 до 42,8 ц/га. Вирошувані на цих грунтах сорти жита, які стійкі проти вилягання і менше пошкоджуються весняними приморозками під час цвітіння і менше обсипаються при збиранні врожаю.
Кращими попередниками для жита на осушених болотних грунтах є вико-вівсяна суміш, силосні культури, коноплі, а на добре розкладених торфових багаторічні трави.
Перед сівбою жита вносять мінеральні добрива з розрахунку 2 ц/га 40% – ї калійної солі або відповідну кількість інших калійних добрив, зокрема каїніту, який часто діє краще, ніж калійна сіль. На торфових болотних грунтах потрібно вносити фосфорні добрива, до калійних добавляють ще 2-2,5 ц/га суперфосфату або відповідну кількість фосфоритного борошна. Внесення на таких грунтах мідних добрив (5 ц/га піритного недогарку чи 20-30 кг/га мідної о купоросу) також підвищує врожай зерна.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)