Стилістика української мови
Доречність мовлення
Однією з комунікативно-стилістичних якостей мовлення є доречність – абстрактний іменник до прикметника “доречний” (який відповідає обстановці): Євген Вікторович визнавав доречність подібних міркувань Преображенського (І. Ле).
Доречність мовлення неодмінна ознака стилістично досконалого, довершеного, бездоганного за своїм змістом і структурою мовлення. Реалізовується вона годі, коли певні ресурси мови, її фонетичні, лексичні, фразеологічні й граматичні засоби повністю
Найочевидніше доречність мовлення виявляється на протиставній основі – в зіставлені з недоречністю: Я його лупцюю, а він нічичирк (Ю. Збанацький), йор.: А професор нараз замість того, щоб розповісти, нічичирк – у цьому реченні слово нічичирк вжито астилістично. Недоречною, навіть безглуздою, здалася б у газеті чи в офіційному виступі фраза: Президент, виступаючи з-за, кафедри перед вченими, оцінив цю подію щонайточніше, тютілька в тютільку.
Доречність і недоречність мовлення виявляється в контексті,
Мовлення може вважатись доречним тоді, коли мовець щоразу максимально враховує такі чинники:
– конкретні умови висловлювання;
– мету висловлювання;
– адресата мовлення;
– конкретну мовленнєву ситуацію, контекст;
– психологічний стан учасників спілкування, їх загальну і спеціальну підготовку, кругозір, вік, стать тощо.
Доречне мовлення грунтується на нормативності, етичних і естетичних комунікативних якостях усного й писемного висловлювання, однаково стосується діалогічної і монологічної форм мовлення. Ще в античні часи вчені звертали увагу на особливості мовлення. Так, Аристотель чітко уявляв, що “у мовленні писемному і в мовленні під час суперечки, у мовленні політичному, і в мовленні судовому” має бути особливий спосіб висловлювання. Цицерон зазначав: “Як у житті, так і в мовленні немає нічого складнішого, як бачити, що доречне”.
Доречність, становлячи одну з комунікативних ознак мовлення, як слушно зауважує Б. Головін, постійно має й неодмінне психологічне обгрунтування, залежить від сутності, єства кожного окремого Я, його позитивних і негативних рис характеру, а також від того, глибоко чи тільки поверхово кожен мовець знає мову, її структуру, вміє користуватись нею, знає той предмет (об’єкт), про який висловлюється усно чи писемно, від того, доброзичливо чи неприхильно мовець ставиться до інших, як при цьому береться до уваги ідейна позиція, рівень (громадський, науковий та ін.) учасників розмови.
Отже, доречність мовлення якнайбільше досягається особистісними якостями мовця, його загальною і мовленнєвою ерудицією, спроможністю висловлюватись вмотивовано, обгрунтовано, отже, й доречно, доцільно.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)