Політологічний словник
Етнодержавознавство – відносно самостійний напрям у державознавстві як правовій науці, предметом аналізу якого є участь націй та народів у процесах державотворення, звільнення від чужого панування на засадах права на самовизначення. Е. – такий підхід до вивчення національно-політичних рухів та процесів, в основі яких перебуває державницька ідея, прагнення того чи того народу утвердити себе як самостійна, незалежна держава, спираючись на історичні національні традиції державності та національні ідеали
Термін “Е.” запроваджений в науковий вжиток порівняно недавно і сприймається науковою спільнотою неоднозначно. Головний закид, що його висловлюють опоненти цього напряму теоретико-політологічних досліджень, полягає в тому, що корінь цього слова “етно” досить промовисто натякає на етнічну винятковість чи домінанту певного етносу щодо державності. Відтак, ніби проводиться етнічна демаркація між етносами, одні з яких мають привілейоване право на власну (етнічно “чисту”) державність, тоді як всі інші потрапляють у розряд другорядних категорій. Ще один
Проте такі звинувачення, хоча частково й справедливі, але не зовсім коректні. Якщо виходити з означення етносу як особливого виду спільності людей, що утворилася історично, характеристиками якого є мова, звичаї, обряди, норми поведінки, релігія та самосвідомість, а державу розглядати як спосіб політико – юридичної самоорганізації нації, то Е. слід трактувати як теорію, що поєднує етнонаціональний та державотворчий підходи, в єдиній системі координат. Предметом Е. є зміни, що відбуваються в політико – правовій сфері етнічного буття, внаслідок яких етноси – нації та народи перетворюються з об’єкта етно – та геополітики на його повноправний суб’єкт. Предметом Е. є вивчення тенденцій та закономірностей становлення, формування і розвитку державотворчих процесів шляхом національного самовизначення, спираючись на відповідний принцип міжнародного права. Як науковий напрям, що утворився на межі таких наук, як етнологія та етнополітологія, Е. досліджує етнічну сферу насамперед під кутом зору етнічних та національних прав і свобод, які реалізуються у певний спосіб державності – від автономних утворень до суверенних держав. Особливий акцент Е. робить на трансформаційних процесах етнополітичного розвитку, коли залежні та підлеглі нації і народи стають незалежними і самостійними суб’єктами міжнародного права. Йдеться про політико – правовий аналіз зміни у статусі етносів, завдяки яким вони з етнічної меншини перетворюються на титульні етноси, у такий спосіб формуючи етнополітичний організм на новому етнонаціональному грунті. До предметного кола Е. потрібно також зарахувати вивчення соціально-політичних механізмів та ідейно-теоретичних засад національно-визвольних рухів, метою яких є досягнення національної свободи і політичної незалежності для конкретного народу. Важливою ділянкою Е. є вивчення місця та ролі етнонаціональних еліт у процесах національного самовизначення, адже без наявності сильної і консолідованої на національній ідеї еліти досягти бажаної мети неможливо. У цьому аспекті Е. підхід більше орієнтований на дослідження національних і патріотичних ідей та ідеологій, включаючи й такі, як націоналізм. Попри те, що ідейні засади державотворення на національному фунті – спільний об’єкт для багатьох суспільно-гуманітарних наук, лише Е. розглядає націотворчі процеси у єдності історичного, правового, етнологічного та політологічного знання. З огляду на це предмет Е. можна визначити ще як дослідження сфери реалізації (та спроб такої реалізації) національної ідеї на певному етапі інонаціонального становлення і розвитку у формі політико – правової системи – державності.
Як науковий напрямок Е. вибудовує власну методологію дослідження шляхом синтезу різних теоретичних принципів та підходів аналізу. Крім філософських та загальнонаукових засад пізнання, серед яких – принципи системного та структурно-функціонального аналізу, синергетики тощо, Е. послуговується низкою методів, які є специфічними для галузей наук, що безпосередньо вивчають етнонаціональні явища і процеси, такі як етнополітологія та етнологія. До таких методів потрібно зарахувати: “метод державології” (Р. Лащенко, Ю. Римаренко), “історіологічний” (Карєв, І. Варзар), “модернізаційного виклику” (В. Горбатенко, О. Майборода), “етнокомунікативний” (О. Картунов), “націогенезу” (Я. Дашкевич, І. Онищенко), “етносоціоніки” (В. Каганець), “етноконфліктології” (О. Мар – ховська) та ін. До специфічних методів Е. належать: методи “державницького пріоритету”, “геополітичного впливу”, “міжнародної кон’юнктури” та ін.
Крім методів теоретичного аналізу, Е. спирається на певні принципи аналізу, серед яких провідними є: “право націй на самовизначення”, “територіальної цілісності країн” та ін. У методологічному плані Е. важливу роль відіграють закономірності, серед яких: “закон нерівномірного розвитку народів” (Т. Нарін, І. Уоллерстайн), “залізний закон етнічності” (У. Самнер), “ланцюгової реакції”” та “циклічного характеру етнополітичного розвитку” (О. Картунов). Важливу евристичну роль відіграють і певні тенденції, тісно пов’язані з етнодержавотворенням: “політизація етнічності” (Дж. Ротшильд), “дезінтеграція колоніальних імперій” та “суверенізація етнічностей” тощо.
Отже, Е. – це напрям наукових досліджень, де поєднуються етнічні, політичні та правові аспекти становлення і розвитку національних держав як етнополітичних організмів – суб’єктів міжнародного права, а також вивчення трансформацій всередині самих держав з урахуванням національних, територіальних, регіональних тощо чинників, які впливають на формування національно-державного устрою країни.
Бочковський О. Вступ до націології: Курс лекцій. – Мюнхен, 1992; Варзар /. Політична етнологія як наука. – К., 1994; Марітен Ж. Нація, політичне суспільство, держава, консерватизм. – К., 1998; Нація і держава. Теоретико-методологічний та концептуальний аналіз: У 2 кн. / За ред. Ю. Римаренка. – К., 1997; Основи етндержавознавства / За ред. Ю. Римаренка. – К., 1997; Картунов О. Вступ до етнополітологи. – К., 1999; Кафрський В. Нація і держава. Культура, ідеологія, духовність. – Івано-Франківськ, 1999; Римаренко Ю. /., Шкляр 77. Є, Римаренко С. Ю. Етнодержавознавство. Теоретико-методологічні засади. – К., 2001.
Л. Шкляр
(1 votes, average: 5,00 out of 5)