Індукція і дедукція

Індукція і дедукція (лат. inductio – наведення; deductio – виведення) – взаємопов’язані та взаємодоповнювані елементи діалектичного методу дослідження й логічні способи пізнання; індукція грунтується на отриманні загальних висновків і положень на підставі вивчення окремих фактів, явищ і процесів, або більш загального знання на основі менш загального, а дедукція – на отриманні окремих конкретних висновків, положень на основі знання загальних положень, закономірностей розвитку цілісної економічної системи. Індукція відіграє важливу

роль у використанні такого елемента діалектичного методу дослідження, як сходження від конкретного до абстрактного, дедукція – сходження від абстрактного до конкретного. Наприклад, за допомогою дедуктивного методу Маркс вивів конкретні форми прибутку. Дедукція дає змогу виявити генезис, закономірності розвитку та функціонування окремої економічної системи, її найважливіших підсистем, простежити не лише спільні ознаки і властивості, характерні для узагальнених (системних) та конкретних економічних
форм (наприклад, додаткова вартість і підприємницький дохід), а й глибше пізнати суть кожної з них, властиві їм внутрішні суперечності, дає нові знання, збагачує істину новими аспектами. Щільно взаємопов’язаною з І. і д. є абдукція – процес формування пояснювальної гіпотези (поняття введене в науковий обіг Ч. Пірсом).




Індукція і дедукція