РЕЛІГІЙНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ
§ 9. Середньовічна культура Західної Європи
7. Картина світу і спосіб життя середньовічної людини
Для кожної історичної доби характерне особливе сприйняття і розуміння довкілля. Ідеться про такі поняття, як час, простір, стосунки людей та їхнє ставлення до природи, релігії тощо. В епоху Середньовіччя неписьменні люди сприймали світ не так, як освічені. Вони покладалися на чутки, засвоювали знання з | розповідей старійшин роду, легенд і переказів. Іноді їм було важко відрізнити правду
Швидкість пересування була невеликою. Так, шлях із Рима до Лондона займав майже сім тижнів. Час для людей протікав повільно, неквапливо. Знати точний час для них не було необхідності, а хвилину як частину години взагалі ніхто не брав до уваги. До XIII-XIV ст. за ясної
За віком населення європейського суспільства залишалося досить-молодим, а середня тривалість життя була короткою. Сорокарічних зараховували до людей похилого віку. Надзвичайно високою була дитяча смертність. Деколи в родині дітей помирало більше, ніж виживало, і це сприймалося як неминучість.
Мірилом духовності життя середньовічної людини була християнська релігія. Але в народній культурі разом із християнськими уявленнями використовувалися давні поганські вірування та звичаї (гадання, поклоніння воді й вогню тощо), що яскраво виявлялося в обрядових святах: колядках, щедрівках, обжинках тощо. У середньовічних містах на проводи зими та вітання весни влаштовували карнавали. Замість того, щоб засуджувати або забороняти карнавали, духовні особи радо брали в них участь. На час карнавалів скасовували всі заборони: люди веселилися і висміювали навіть релігійні обряди. Дозволялося робити пародії на всіх, влаштовувати свята дурнів, переодягатися тощо. При цьому учасники карнавального дійства чудово розуміли, що після його закінчення безжурні веселощі та різні безчинства припиняться і життя повернеться у звичне русло.
Циферблат годинника Санта-Марія дель Фйоре. Флоренція. 1430 р.
Історична цікавинка
Як відомо, у наш час футбол має всенародне визнання. У XII ст. в середньовічній Англії ця гра тільки розпочинала свій шлях. В англійських містах у футбол грали на ринкових площах і навіть на вузеньких кривих вуличках, а кількість гравців сягала ста і більше осіб. Грали з обіду й до заходу сонця, майже без правил. Можна було грати руками й ногами, хапати гравця, що вів м’яч, і збивати його з ніг. В азарті гри натовп налітав на торгові ятки, розбиваючи їх на друзки. Сповнені жаху, до стін будинків притискалися поважні городяни, ченці чи рицарі. У селах навіть ріки не були перепоною для гравців… Футболісти були в синцях, ламали руки, ноги і хребти, вибивали очі, розбивали носи… Проти футболу об’єдналися церква, феодали й купці. У1313 р. король Едвард II заборонив гру в Лондоні, називаючи її “біснуванням із великим м’ячем”.
У XIV-XV ст. у способі життя європейців спостерігаються важливі зміни. З’являються нові уявлення про суспільство. Саме в цей період утверджуються такі поняття, як державний кордон, народ, нація, патріотизм.