Політологічний словник
Кирило-Мефодіївське товариство (братство) – перша в Україні таємна організація політичного спрямування, що виникла в грудні 1845 – січні 1846 р. в Києві й проіснувала до березня 1847 р. Соціальною базою товариства стала різночинна інтелігенція, яка була тісно пов’язана з Харківським та Київським університетами. Його засновниками були: історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, професор М. Гулак, етнограф О. Маркович, вчитель В. Білозерський. До К.-М. т. близько стояв Т. Шевченко, народний філософ, поет, хоча членом
Товариством визначалася кінцева мета створення слов’янської демократичної федерації на чолі з Україною і столицею в Києві на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. До складу федерації мали ввійти Україна, Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія. Об’єднання слов’янських народів розглядалося не як їх злиття з втратою національних особливостей, а як союз слов’янських демократичних держав – республік, що засновується на федеративних засадах. Об’єднавшись, “кожне слов’янське плем’я матиме свою самостійність…, управління народне й дотримування рівності співгромадян”. Принцип християнської релігії визначався як основа суспільно-державного устрою, тобто “управління”, а також законодавства, права власності й освіти усіх слов’ян. В республіках передбачалися рівноправність усіх віросповідань, обов’язковість навчання народу, скасування кріпосного права й тілесних покарань тощо. Вища законодавча влада передавалася двопалатному сейму, виконавча – президентові. У “Книзі буття українського народу” яка зветься ще “Автобіографією”, автором якої є М. Костомаров, дається характеристика внутрішньої структури федеративної республіки: “В усіх частинах федерації передбачались однакові основні закони й права, рівність ваги, міри, монети, відсутність митниць, свобода торгівлі, всезагальне знищення кріпосного права й рабства в будь-якому вигляді, єдина центральна влада, що завідує зносинами поза союзом, військом і флотом, але певна автономія кожної частини щодо внутрішніх установ, внутрішнього управління, судочинства й освіти”. Реалізацію цієї програми К.-М. т. планувало виключно шляхом реформ, мирної пропаганди, виховання молоді, літературної діяльності. Окрему позицію з цього питання займав Т. Шевченко. Безкомпромісно засуджуючи феодально – кріпосницьку систему й самодержавний лад, Т. Шевченко виступав за революційні методи, включаючи повалення царизму, тобто за соціальну революцію.
Значення К.-М. т. полягає в тому, що, по-перше, воно засвідчило першу спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; по-друге, започаткувало національно-політичне мислення українців; по-третє, привернуло увагу царизму до потенційної небезпеки щораз вищої їх національної свідомості; по-четверте, дало поштовх до розгортання цілеспрямованої політичної боротьби української інтелігенції із самодержавством за визволення українського народу і здобуття Україною національної незалежності.
Костомаров М. І. Закон Божий (Книга буття українського народу) / Упоряд. І. І. Глизь. – К., 1991; Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. (АН УРСР, Археогр. коміс., Ін-т історії, Центр, держ. істор. арх.) / Редкол.: П. С. Сохань (голов. ред.) та ін. – К., 1990.
О. Антонюк
(1 votes, average: 5,00 out of 5)