Нова роль центрально

ТЕМА 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ (1945 р. -ПОЧАТОК ХХІ СТ)

§ 20. Політичні, економічні та соціальні трансформації посткомуністичного суспільства

2. Нова роль центрально – та східноєвропейських держав на міжнародній арені.

Унаслідок демократичних революцій 1989-1990 pp. у країнах Центральної та Південно-Східної Європи була ліквідована запроваджена радянська модель соціалізму. Нові політичні сили, які прийшли до влади, розпочали демонтаж адміністративно-командної системи та будівництво соціально орієнтованого господарства,

правової держави та ліберальної демократії.

На сучасному етапі східноєвропейські країни прагнуть інтеграції з економічними та політичними структурами західноєвропейських країн, насамперед з Європейським Союзом.

Серед переваг зближення з ЄС для країн Східної Європи варто відзначити відкритість, лібералізацію переміщення людей, товарів, капіталів. Така співпраця дає можливість східноєвропейським країнам отримати доступ до західно – європейських ринків та інвестицій, важливих джерел валютних надходжень і нових технологій. Співпраця з Європейським Союзом сприяє технологічному оновленню

промислових потужностей східноєвропейських країн, збільшенню конкурентоспроможності їхніх товарів, набуттю досвіду сучасного менеджменту та підготовці професійних кадрів.

З політичної точки зору євроінтеграція сприяє зміцненню стабільності демократичної політичної системи та її інституцій, удосконаленню правового поля, приведенню законодавства цих країн до європейських стандартів, забезпеченню прозорості та відкритості в діяльності органів влади.

Водночас країни Східної Європи при вступі до ЄС наражаються на певні ризики: промислова та сільськогосподарська продукція може виявитися неконкурентоспроможною на західних ринках, технології застарілими, а персонал недостатньо підготовленим. Це може призвести на початковому етапі до закриття окремих підприємств, звільнення робітників, погіршення життєвого рівня населення. Проте, якщо країна впевнено стала на шлях ринкових відносин і євроінтеграції, ці труднощі успішно можна подолати, а в наступні роки настане реальне піднесення економіки та покращення умов життя населення.

Інша впливова міжнародна організація, до якої прагнуть вступати східноєвропейські країни, – це НАТО. У квітні 1949 p., коли Організація Північноатлантичного Договору була утворена, до її складу входило 10 західноєвропейських держав, а також США та Канада. У 2006 р. членами організації були 26 держав. В останні роки розширення НАТО відбувалося за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Оскільки їхні соціально-економічний та політичний рівні різняться, західні країни ведуть диференційовану політику щодо цих держав.

У липні 1997 р. під час зустрічі лідерів НАТО в Мадриді було прийняте рішення про приєднання до цієї організації трьох країн – колишніх учасниць Варшавського договору – Угорщини, Польщі та Чехії. Це відбулося в 1999 p., коли НАТО відзначала 50-річний ювілей. Пізніше членами цієї організації стали Словенія, Словаччина, Болгарія, Румунія. “Зелене світло” на вступ до НАТО отримали Хорватія та Македонія.

Іншою впливовою європейською організацією, до якої входять центральноєвропейські країни, є Вишеградська група, відома також як Вишеградська четвірка – об’єднання чотирьох центральноєвропейських держав: Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини. Вона була створена в результаті зустрічі президентів і прем’єр-міністра трьох постсоціалістичних країн – Л. Валенси (Польща), В. Гавела (Чехословаччина) та Й. Антала (Угорщина) 15 лютого 1991 р. в угорському місті Вишеграді, на якій була підписана спільна декларація про прагнення до інтеграції в європейські структури.

Це об’єднання також називали Вишеградською трійкою, або Вишеградським трикутником, оскільки спочатку до нього входили лише три країни. Нині цей термін неправомірний, але іноді вживається, незважаючи на той факт, що Чехословаччина як єдина держава припинила існування. Усі члени Вишеградської групи 1 травня 2004 р. вступили до Європейського Союзу.

Ще одна міжнародна організація має назву Центральна Європейська Ініціатива (ЦЄІ). Вона була створена в листопаді 1989 р. в Будапешті під назвою “Квадрагонале” групою країн Центральної та Східної Європи (Італія, Австрія, Угорщина, Югославія) з метою налагодження співробітництва в політичній та соціально-економічній сферах і сприяння на цій основі зміцненню стабільності та безпеки в регіоні. Створення цього об’єднання мало на меті забезпечити підготовку держав-учасниць до їхнього майбутнього членства в Європейському Союзі.

Після вступу в організацію нових членів, а саме Чехословаччини в 1990 р. та Польщі в 1991 p., відповідно змінювалася й назва – “Пентагонале” і “Гексагонале”. Назву “Центральноєвропейська ініціатива” об’єднання одержало в 1992 р. після свого подальшого розширення за рахунок вступу до нього ще трьох держав: Боснії та Герцеговини, Словенії, Хорватії. У 1993 р. до ЦЄІ приєдналася Республіка Македонія, а також Чехія та Словаччина, що утворилися внаслідок розпаду ЧРСР. У 1996 р. організація розширилася за рахунок вступу Албанії, Білорусі, Болгарії, Румунії, України, Молдови.

Нині до ЦЄІ входять 16 країн – Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія та Герцеговина, Італія, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина. Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія.

РОБОТА З ДЖЕРЕЛАМИ

За останні десять років Балкани перетворилися на справжній стадіон, де відбувається чемпіонат за першість у світовому політичному лідерстві.

Багато міжнародних політичних оглядачів пророкували третю світову війну в тому разі, коли б Північноатлантичний альянс (НАТО) уперше за історію свого існування напав на одну із суверенних держав, члена – засновника OOH, до того ж у процесі інтеграції Європи. Однак цього аж ніяк не могло статися. Чому? А тому, що після “холодної війни” нікому стало воювати. Це добре усвідомлювали великі держави, політично сильні гравці.

Спершу програв – розпався східний блок. За ним настала черга комуністичної та тоталітарної ідеологій.

Правила поділу колишньої Югославії диктував Захід. Керуючись власними зразками демократії, насамперед гіперболізованим правом на національне відродження народів, які в період правління Й. Б. Тито були з’єднані в один “югославський етнітет”. Ідеться про низку конфліктів на міжетнічному чи міжрелігійному грунті. Зосередимося на іншому: на Косовому та війні між НАТО та СР Югославією.

Правила порушили всі, незалежно від “політичної правоти” кожної зі сторін. Слободан Мілошевич надто сильно утиснув права албанців, скасувавши їхню автономію. Албанці порушили закони Республіки Сербії та основні засади демократії, намагаючись за допомогою зброї здійснити амбітне прагнення створити незалежну державу в Косовому. Відповідно, НАТО під патронатом впливових США бомбардуваннями втрутилась у внутрішню проблему СР Югославії, порушивши основні принципи дипломатії. Про те, хто скільки нагрішив, поки що не йдеться. Була війна, яку програли всі. Незалежно від того, чи деяка частина країн-учасниць конфлікту вдовольнила свої територіальні та економічні інтереси, чи ні. Принципи, яких дотримувалася Європа після Другої світової війни, було остаточно зневажено 24 березня 1999 року.

Запам”ятатйте дату

– 26 червня 1991 р. — проголошення незалежності Словенії та Хорватії

– 1 січня 1993 р. – створення двох суверенних держав – Чехії та Словаччини