БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В УКРАЇНІ: ОСНОВИ ТА ПРАКТИКА В УКРАЇНІ
Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК
1.5. Основні принципи та елементи бухгалтерського обліку
Принципи бухгалтерського обліку в різних країнах визначені або власними законами, які регламентують бухгалтерський облік, або власними чи міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Так, у Великобританії в Законі 1981 року розглянуто 5 принципів бухгалтерського обліку: безперервність діяльності; незмінність методів обліку; обачливість; співставлення, індивідуальна
Так, у США власних стандартів бухгалтерського обліку більше ніж 90 і вони є частиною загальноприйнятих бухгалтерських принципів. У Великобританії їх більше 20. Головне ж завдання скрізь – представляти точну та безпристрасну інформацію.
В Україні першими почали застосовувати принципи бухгалтерського обліку, що грунтуються на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО), всі банки із 1998 року. Підприємства України перейшли на застосування
Принципи бухгалтерського обліку – це базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку та звітності господарської діяльності підприємства, його активів, доходів, витрат, фінансових результатів.
Основні принципи бухгалтерського обліку в Україні визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Всього в Законі виділено 10 таких основних принципів:
1) обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які мають запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню доходів підприємства.
Активи і зобов’язання мають бути оцінені та відображені в обліку розумно, з достатньою мірою обережності, щоб не переносити існуючі фінансові ризики, що потенційно загрожують фінансовому становищу установи, на наступні звітні періоди. Цей принцип передбачає ведення спеціальних рахунків сумнівних активів, резервів під знецінювання активів та можливих втрат за сумнівними активами, резервів під ризики та платежі. Нарахування доходів та видатків (поділ звітних періодів) Статті доходів та видатків враховуються та оцінюються в період здійснення економічних операцій, незалежно від того, коли були отримані або сплачені кошти.
2) повне висвітлення – фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенціальні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;
3) автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не мають відображатись у фінансовій звітності підприємства;
4) послідовність – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обгрунтована та розкрита у фінансовій звітності;
5) безперервність – оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.
Принцип передбачає, що установа постійно функціонує і продовжуватиме свою діяльність у майбутньому. Тобто вона не має ні наміру, ні потреби у ліквідуванні чи скороченні масштабів своєї діяльності. Якщо ж установа передбачає, що в наступному звітному періоді буде ліквідована одна чи кілька філій, або продані активи, необхідно врахувати ці активи за їх реальною вартістю продажу. Якщо реальна вартість продажу менша ніж залишкова вартість (первісна вартість за винятком зносу ), установі необхідно врахувати потенційний збиток і відобразити його у звіті про прибутки та збитки;
6) нарахування та відповідності доходів і витрат – для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Безумовно, що принцип методу нарахування має застосовуватися в межах принципу обережності, метою якого є недопущення переоцінки активів чи доходів, з однієї сторони, і недопущення недооцінки видатків чи пасивів, з іншої;
7) превалювання сутності над формою – операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.
Наприклад, такі операції, як фінансовий лізинг, облік векселів відображаються в Плані рахунків відповідно до їх економічної суті, тобто як кредитні операції;
8) історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виготовлення чи придбання;
9) єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;
10) періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.
В законі відмічено, що названі принципи є основними, а тому мають застосовуватись й інші принципи, що прийняті в національній практиці. Ці інші принципи прямо чи побічно відображаються в нормативній базі з бухгалтерського обліку. Серед них можна назвати наступні:
– дата операції. Операції відображаються в бухгалтерському обліку в день їх здійснення, тобто в день виникнення прав (активів) або зобов’язань (пасивів), незалежно від дати руху коштів за ними;
– окреме відображення активів та пасивів. Цей принцип передбачає, що всі рахунки активів та пасивів оцінюються окремо і відображаються в розгорнутому вигляді. Усі рахунки є активними або пасивними, за винятком транзитних або технічних рахунків; прийнятність вхідного балансу. Залишки за балансовими рахунками на початок поточного звітного періоду мають відповідати залишкам на кінець попереднього звітного періоду;
– оцінка. Активи і пасиви обліковуються за вартістю їх придбання чи виникнення. Активи та зобов’язання в іноземній валюті мають переоцінюватися на звітну дату;
– відкритість. Фінансові звіти мають бути достатньо ясними і детальними, щоб уникнути двозначності, правдиво відображати операції установи з необхідними поясненнями в записках про правила оцінки активів і пасивів. Операції мають відповідати змісту окремих статей звітів. Звітність має бути чітко викладена і зрозуміла для користувача;
– консолідація. Установа має складати зведену фінансову звітність у цілому по підприємству з врахуванням своїх дочірніх і спільних підприємств і організацій, за винятком залишків за взаємними розрахунками та вкладеннями;
– суттєвість. У фінансових звітах має відображатись уся істотна інформація, корисна для прийняття рішень керівниками установи чи інвесторами. Інформація є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може вплинути на економічні рішення користувачів звітності.
Зазначені в Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” принципи бухгалтерського обліку в цілому відповідають міжнародним принципам бухгалтерського обліку (табл. 1.1). Щодо принципів реальності, ясності та порівняння, які прямо не зазначені в Законі та у П(с)БО 1 “Загальні вимоги до звітності”, то їх дотримання теж є обов’язковим, про що можна судити із змісту інших затверджених П(с)БО.
Таблиця 1.1.
Порівняння принципів бухгалтерського обліку, визначених П(с)БО та міжнародних принципів бухгалтерського обліку
Принципи бухгалтерського обліку, визначені П(с)БО | Міжнародні принципи бухгалтерського обліку |
1) обачності | 9) принцип обережності |
2) повного висвітлення | 3) повнота відображення господарських операцій |
3) автономності | 1) юридична самостійність і незалежність підприємства |
4) послідовності | 7) принцип послідовності 8) дотримання постійності прийнятої методології протягом звітного періоду |
5) безперервності | 2) принцип безперервності дії |
6) нарахування та відповідності доходів і витрат | – |
7) превалювання сутності над формою | – |
8) історичної (фактичної) собівартості | – |
9) єдиного грошового вимірника | – |
10) періодичності | 10) розподіл прибутку і витрат між різними періодами і відповідність прибутку і витрат у звітному році |
– | 4) принцип реальності |
– | 5) принцип ясності |
– | 6) принцип порівняння |
Складовими частинами методу бухгалтерського обліку є: документація й інвентаризація; рахунок і подвійний запис; оцінка і калькуляція; баланс і звітність. Ці складові і визначають елементи бухгалтерського обліку.
До елементів бухгалтерського обліку включають:
– систему документування господарських операцій за допомогою відповідних форм первинного обліку;
– документообіг в поєднанні з графіком (табель-графіком) виконання облікових робіт;
– план рахунків, який включає рахунки необхідні для відображення здійснюваних господарських операцій;
– форми бухгалтерського обліку;
– організаційну структуру облікового процесу і розподіл службових обов’язків у бухгалтерії;
– організацію збереження бухгалтерської документації.
Система документування операцій включає використання типових форм первинного обліку. Наприклад, звітні документи, документи для оформлення пенсій, документи з обліку праці й заробітної плати та інше. У всіх первинних документах бухгалтерського обліку передбачається низка загальних обов’язкових реквізитів: назва підприємства та його підрозділу; назва документу (форми); код форми; дата і місце складання; зміст господарської операції; кількісні та грошові показники; відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особисті підписи або інші знаки, що однозначно ідентифікують особу, яка здійснила господарську операцію й інше.
Бухгалтерська документація складається з типових, уніфікованих і стандартних за розмірами документів. У перекладі з латинської document означає доказ, свідоцтво. Під бухгалтерським документом розуміють матеріальний носій даних про об’єкти бухгалтерського обліку, який дає змогу юридично доказово підтвердити право та факт здійснення операції. Класифікують документи за місцем складання, за призначенням, за обсягом змісту, за способом складання. Класифікацію документів наведено на рис. 1.4.
Первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі.
Документообіг – рух документа в обліковому процесі від його складання до завершення використання та здачі в архів. Він розробляється кожним підприємством залежно від його спеціалізації, організаційної структури тощо. Документообіг оформляється за кожним документом окремо, або за всіма документами у зведеному табелі, в якому вказується: назва та номер документа (форми); призначення документа; посади осіб, що відповідають за здійснення господарської операції і вірність її оформлення; в скількох примірниках складається; ким підписується; коли і куди представляється; хто приймає документ і хто його обробляє; куди робляться записи на підставі документа; куди він підшивається. Примірна структура документообігу наведена в табл. 1.1.
Графік виконання облікових робіт тісно пов’язаний із документообігом. Якщо в документообігу фіксується рух документів від їх складання до завершення використання, то в графіку вказується перелік обов’язкових облікових робіт, що виконуються в бухгалтерії на підставі одержаних та оброблених документів. Графік складається за структурними підрозділами та по підприємству в цілому.
У графіку вказуються:
– найменування та номер відповідних облікових регістрів, тобто меморіальних ордерів, журналів-ордерів, допоміжних відомостей, виробничих звітів й інше;
– документи, на підставі яких вони складаються;
– строки виконання;
– хто складає.
SHAPE \* MERGEFORMAT 
Рис. 1.4. Класифікація бухгалтерської документації
Таблиця 1.1.
Примірна структура графіку документообігу
Назва Документа | Створення документа | Перевірка Документа | Обробка Документа | Передача в архів | |||||||
Кількість примірників | Відповідальний за виписку | Відповідальний за виконання | Строк виконання | Відповідальний за перевірку | Хто подає | Порядок Подання | Строк Виконання | Виконавці | Строк Виконання | Виконавці | Строк Виконання |
Графік складається так, щоб було забезпечене рівномірне навантаження на кожного працівника бухгалтерії протягом місяця.
Можливе поєднання в одному документі документообігу та графіку виконання облікових робіт. Такий документ називається табелем-графіком облікових робіт, складається головним бухгалтером, затверджується керівником і після затвердження є обов’язковим для виконання. З табелю-графіку видно, що кожен документ в плані документообігу має свій порядок представлення і оформлення.
Розподіл обов’язків у бухгалтерії пов’язаний із документообігом та графіком виконання облікових робіт. При цьому враховують такі фактори, як важливість виконуваної роботи, кваліфікацію виконавців, організаційну структуру облікового процесу, інше. Розподіл обов’язків будуються так, щоб була забезпечена взаємозаміна працівників, рівна напруженість роботи.
Організаційна структура бухгалтерського обліку може будуватись на принципах повної централізації, децентралізації, часткової централізації.
При повній централізації в структурних підрозділах ведуть лише первинний бухгалтерський облік, а всі первинні документи здаються в централізовану бухгалтерію.
При повній децентралізації підрозділи ведуть весь повний обсяг облікових робіт, від заповнення первинних документів до складання всіх облікових регістрів і балансу, а в централізованій бухгалтерії ведеться лише зведений облік по підприємству в цілому. Принцип повної децентралізації може застосовуватись лише на великих підприємствах.
При частковій централізації підрозділи не ведуть повного обсягу облікових робіт і на них покладено обов’язок складання лише окремих облікових регістрів.
Різні документи первинного бухгалтерського обліку, реєстри і звіти мають неоднакову інформаційну цінність протягом певного часу. На підставі, наприклад, відомостей про зарплату складають документи для призначення пенсій, на підставі інших документів роблять аналіз господарської діяльності підприємства. Залежно від поточних та перспективних потреб визначається і час зберігання документів.
Так документи про нарахування заробітної плати зберігаються 75 років, річні звіти і баланси – постійно, більшість документів первинного бухгалтерського обліку зберігається 3 роки. Певний час документи зберігаються на підприємстві, а потім передаються в державні міські, районні, обласні чи інші архіви. Порядок і строки збереження бухгалтерських документів визначається Законами та іншими нормативними документами. Так строки зберігання всіх, і в тому числі бухгалтерських, документів визначені наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 року №41. Порядок передачі до архівних установ або підрозділів документів з обліку виплат (доходу) застрахованих осіб визначено постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 р. № 741.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)