ТЕМА 8. РОЗВИТОК НАУКИ ТА КУЛЬУРИ (1945 р. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)
§ 31. Образотворче мистецтво, музика, театр, кіно, архітектура, фізична культура та спорт
1. Основні течії в образотворчому мистецтві.
З-поміж значної кількості течій у повоєнному образотворчому мистецтві вирізняються дві основні: соціальний реалізм і абстракціонізм. Соціальний реалізм об’єднав художників, які вбачали зміст мистецтва в його зв’язку з дійсністю, у суспільних діях, служінні цій меті засобами художньої творчості. Абстракціонізм згуртував митців, які віддавали
Мистецтво соціального реалізму проявилось у двох основних формах: неореалізм (демократичні держави Заходу) і соціалістичний реалізм (країни соціалістичної співдружності). Вони мали загальні риси, які виражалися в соціальній спрямованості, але кардинально відрізнялися ставленням до життя.
Засновником неореалістичного напряму став італійський художник Р. Гуттузо. На відміну від класичного реалізму неореалісти прагнули до максимальної узагальненості образів своїх картин. Вони використовували образи-символи, зображали не особистість, якій притаманні
Розквіт італійського неореалізму припав на середину 1950-х років, коли Р. Гуттузо створив твори “Захоплення вільних поміщицьких земель селянами на Сицилії”, “Битва біля мосту Амміральйо”, які стали класикою цього напряму.
Андре Фужерон своїм реалістичним полотном “Слава Андре Ульє” і Борис Тислицький серією графічних портретів в’язнів Бухенвальда репрезентували французький неореалізм.
Усесвітньої популярності набула робота японських художників Тосіко та Ірі Марукі “Страхіття Хіросіми”. Автори з величезною художньою переконливістю зобразили трагічну картину загибелі жителів міста від вибуху атомної бомби.
Інший значний напрям соціального реалізму – соціалістичний реалізм – славив соціалістичну ідеологію, правлячі партії та їх лідерів. Авторам таких творів був властивий показний, здебільшого фальшивий, оптимізм. Усі явища, зображені художниками, наділялися суспільним змістом. До особливо запопадливих творців соціалістичного реалізму можна віднести Д. Налбандяна, У. Лопухова, скульптора Ф. Кломера. Становлення цього напряму відбувалося в гострій боротьбі з усіма іншими стилями та тенденціями в мистецтві, які кваліфікувалися як реакційні. Характерною ознакою творів соціалістичного реалізму було те, що художники ніколи не “опускалися” до реальних проблем людини, які завжди приносилися в жертву абстрактній людяності, не ставили головною метою пізнання людиною дійсності, шукання істини.
Найвідоміший французький художник, іспанець за походженням Пабло Пікассо, з ім’ям якого пов’язана ціла епоха в живописному мистецтві, активно працював і в повоєнні роки. У його творчості переважали ідеї любові до життя й добра, ненависті до війни, властиві більшості художників його покоління. Знані твори П. Пікассо – статуя “Людина з ягням” і малюнки голуба миру, над якими він працював починаючи з 1942 р. утілюють ідеали добра та миру. Цій же тематиці присвячено знаменитий плакат до Всесвітнього конгресу прихильників миру (1949) та політичний памфлет “Убивство в Кореї”, який об’єднав символічні та реальні мотиви. Вершиною творчості майстра на антивоєнну тему став розпис храму Миру у Валлорисі, де на протилежних стінах невеликої капели зображені фрески “Війна” і “Мир”.
П. Пікассо. Розпис храму Миру у Валлорисі. 1952 р.
Дж. Поллок. Стенографісти. 1942 р.
Ж. Матье. Пристрасне презирство. 1990р.
Течію повоєнного абстракціонізму можна поділити на три великі групи. Перша з них – абстрактний експресіонізм, засновником якого став американець Джексон Поллок. Він запропонував термін “дрипінг” – розбризкування фарб на полотні без використання пензля, за допомогою інших предметів. У цьому мистецтві акцентується дія, процес створення картини. Інший представник цього напряму. Жорж Матьє, супроводжував свої творчі сеанси маскарадними перевдяганнями та музикою.
Друга група абстракціоністів тяжіє до деякої загадковості, вкриваючи свої полотна знаками, які нічого не означають.
Третю групу становлять послідовники технізованого, абстрактно-геометричного мистецтва. Живописці створюють строго геометричні декоративні композиції, скульптори використовують для своїх абстрактних творів полірований або грубий зварний метал, а також металеві механізми та пристосування.
Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років у світовому мистецтві проявилися перші симптоми кризи абстракціонізму.
Свідченням цього стало виникнення нових стилів: поп-арту (популярне мистецтво) та оп-арту (оптичне мистецтво).
Характерною рисою поп-арту було створення різноманітних композицій, часто абстрактних, із цілком реальних предметів побуту – сільськогосподарських знарядь, труб, частин автомобілів тощо. Стиль поп-арту виник у США. Його засновниками були Р. Раушенберг і Дж. Джонс.
Оп-арт – це ефект кольору та світла, пропущених крізь оптичні прилади на складні геометричні конструкції. На повну силу цей напрям був продемонстрований на виставці “Чуйне око” в Нью-Йорку, де брали участь 75 художників із 10 країн.
У повоєнні роки продовжував розвиватися сюрреалізм, основою якого є переконання, що мистецтво покликане зображати духовний світ художника, стан його душі, а не навколишню дійсність. Найяскравішим представником цього напряму став видатний іспанський художник Сальвадор Далі. Його найвідоміші картини повоєнного періоду – “Три сфінкси острова Бікіні”, “Атомний Нерон”, “Атомна Леда”, “Атомістичний хрест”.
У 1970-х роках розпочалася нова епоха у світовому мистецтві, яку називають постмодернізмом. Вона характеризувалася прагненням митців повернутися до реального світу. Тому реалізм, який упродовж десятиліть зазнавав гоніння, знову викликав інтерес. Особливе місце в цьому процесі посідає гіперреалізм (або фотореалізм) – живопис, що імітує реальні сцени та предмети з фотографічною точністю. Ця течія виникла в США й набула поширення в інших країнах. Загалом постмодернізм характерний для творчості молодих художників, яким притаманні суворі та вимогливі погляди на життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)