Тема 5. РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ТА ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1985-1991)
§ 23. УКРАЇНА В УМОВАХ ПОЛІТИКИ “ПЕРЕБУДОВИ”
3. Політика “прискорення” та її наслідки в Україні.
У квітні (1985) на пленумі ЦК КПРС М. Горбачов проголосив політику “прискорення” – один із головних напрямів реформ, стратегічний курс партії, що мав на меті якісне перетворення всіх сторін життя. Михайло Горбачов назвав прискорення “ключем” до проблем, які необхідно вирішувати в державі. Оголосивши курс на прискорення, він тим самим визнав
Навколо політики “прискорення” була розгорнута
В Україні з метою реалізації курсу на прискорення необхідно було у 2-3 рази підвищити темпи оновлення основних виробничих фондів, значно збільшити випуск нових машин, створити технології, які дали б можливість значно підвищити зростання продуктивності праці. Передбачалося розширити використання обчислювальної техніки, робототехнічних пристроїв. Головна роль у переозброєнні народного господарства відводилася машинобудуванню. Планувалося скоротити строки розробки й освоєння нових машин і механізмів у 3-4 рази.
Для виконання Продовольчої програми в 1990 р. налічувалося довести валовий збір зернових в Україні до 52-54 млн т, значно збільшити виробництво цукрових буряків, соняшнику, овочів, фруктів, м’яса, молока. Збільшення виробництва продукції тваринництва передбачалося за рахунок підвищення продуктивності худоби та птиці на основі випереджувального розвитку кормовиробництва й селекційної роботи.
Як і раніше, у цій кампанії мав широко застосовуватися передовий досвід соціалістичного виробництва. За зразок у промисловості була взята бригада шахти “Краснолиманська”, яка, за твердженням офіційної пропаганди, саме завдяки новій техніці перевищила серединьогалузеву продуктивність праці в понад З рази. У сільськогосподарському виробництві рекомендувалося брати за приклад досвід трудівників Ямпільського району Вінницької області, які домоглися значних успіхів у вирощуванні цукрових буряків.
У січні 1987 р. пленум ЦК КПРС ухвалив постанову про перебудову та кадрову політику партії. Порушення цього питання означало, що партійні керівники сподівалися вирішити соціально-економічні проблеми за допомогою “людського чинника”. Уважалося, що стан економіки поліпшиться, якщо на керівні посади призначати досвідчених і чесних людей. Досягти запланованого намагалися за допомогою традиційних для радянської системи способів: адміністративного контролю, використання “живої творчості мас”, “переваг соціалістичного ладу”. Однак позаекономічні методи впливу на виробництво та комуністичні гасла не дали бажаних результатів. Поставлені завдання не виконувалися, негативні тенденції в економіці посилювалися.
На червневому (1987) пленумі ЦК КПРС М. Горбачов визнав, що, незважаючи на величезні зусилля, “перебудова” успішно впроваджувалася ще не скрізь. “Адже це факт, – говорив він, – що в багатьох місцях запал згас, робота ведеться вкрай мляво. Почастішали факти пияцтва, знову привільно почувають себе нероби, дармоїди, несуни – люди, які живуть за рахунок інших.
Отже, політика “прискорення” виявилася неефективною. Практика показала, що без змін у системі суспільних відносин не можливо домогтися значного підвищення темпів економічного зростання.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)