БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК У БАНКАХ
ТЕМА 5
ОБЛІК АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ
1. Поняття про банківський кредит та його класифікація
Одну з груп господарських засобів становить дебіторська заборгованість, тобто кошти, які винні банкові його позичальники. Ці суми звичайно мають чималу частку в господарських засобах банку й свідчать про обсяг наданих ним кредитів. Наявність кредиторської заборгованості забезпечує надходження коштів у дохід банку і отримання прибутку. Дебіторська заборгованість належить до поняття
– короткострокові й довгострокові позички, видані клієнтам;
– міжбанківські кредити, видані іншим банкам;
– споживчий кредит, виданий фізичним особам;
– інші види позичок.
У складі дебіторської заборгованості також можуть бути суми, видані в підзвіт, або суми перерахованих авансів, переплат або помилково списані НБУ.
Ще однією групою банківських коштів, що належать до його основних засобів, є відвернуті кошти, тобто суми вже
Усі кошти становлять активи банку.
Банківський кредит – це позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання.
Строковість кредиту означає, що позики підприємствам видаються на певний строк, по закінченні якого вони повинні бути повернені.
Повернення кредиту означає, що отримані підприємством залучені кошти повинні бути повернені через певний час. Повернення кредиту забезпечується безперервністю кругообігу коштів і переходом їх у завершальній стадії в грошову форму.
Платність кредиту полягає в тому, що кредити банк видає підприємствам за певну плату, яка називається відсотком. Розмір відсотка встановлюється з таким розрахунком, щоб сума отриманих від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, необхідних для даного кредиту, витрат на ведення банківської справи і забезпечувала одержання певного доходу.
Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. В банківській практиці найбільше поширені такі форми забезпечення кредитів: застава майна, гарантія, або поручительство, страхування кредиту та ін.
Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредити надаються на здійснення таких заходів: збільшення основних та оборотних фондів підприємств; накопичення сезонних запасів ТМЦ, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів; інвестиції; викуп державного майна; споживчі потреби громадян; інші заходи в разі розриву між надходженнями коштів та їх витратами в процесі виробництва. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника і формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.
Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями. Найбільш прийнятна така класифікація банківських кредитів:
1. За основними категоріями позичальників:
– кредити галузям народного господарства;
– кредити населенню;
– кредити державним органам влади.
2. За цільовим спрямуванням:
– виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);
– споживчий (споживчі цілі населення).
3. За строками користування:
– строкові, тобто надані на визначений у договорі строк; вони можуть бути:
А) короткостроковими (до 1 року);
Б) середньостроковими (1-3 роки);
В) довгостроковими (понад 3 роки).
Короткостроковий кредит надається підприємствам для покриття витрат по формуванню оборотних коштів на строк до одного року. Цей строк використання короткострокового кредиту обумовлений тим, що кругообіг оборотних коштів здійснюється звичайно протягом одного року. Тому після здійснення кругообігу цих коштів одержаний кредит повинен бути повернений банку.
Середньо – і довгостроковий кредити надаються підприємствам для покриття витрат по формуванню основних фондів на строк понад один рік. Цей строк використання кредиту обумовлюється тривалим функціонуванням основних засобів і перенесенням їхньої вартості на продукт частинами;
– до запитання (онкольні) – видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається на розсуд позичальника;
– прострочені, по яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;
– відстрочені (пролонговані), щодо яких за клопотанням позичальника банком прийняте рішення про перенесення строків погашення кредиту на пізнішу дату.
4. Залежно від забезпечення:
– забезпечені (ломбардні) – надаються під забезпечення (заставу майна, поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення кредиту тощо);
– незабезпечені (бланкові) – надаються без забезпечення. Незабезпечені (бланкові) кредити, що називаються в банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов’язання позичальника погасити позичку. Вони пов’язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються під вищий відсоток.
5. За методами надання:
– у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;
– відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються в межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожного разу з банком умов кредитного договору;
– гарантовані – банк бере на себе зобов’язання в разі потреби надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду. Гарантовані кредити можуть бути двох видів: з обумовленою датою видачі кредиту та з наданням кредиту в міру виникнення потреби в ньому.
6. Залежно від кількості кредиторів:
– надані одним банком;
– консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом банків, у якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;
– паралельні, що передбачають участь у їхньому наданні кількох банків. Тут кредити одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених, умовах.
7. Залежно від порядку погашення:
– поступово (в розстрочку);
– водночас із закінченням строку кредитного договору;
– відповідно до особливих умов, визначених кредитними договорами.
8. За характером і способом сплати відсотків:
– з фіксованою відсотковою ставкою;
– з плаваючою відсотковою ставкою;
– зі сплатою відсотків у міру використання наданих коштів (звичайний кредит);
– зі сплатою відсотків одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).
Кредити з фіксованою відсотковою ставкою характерні для стабільної економіки. З метою зменшення ризику недоотримання прибутку або запобігання збитків в умовах інфляції при видачі кредитів на значні строки банки використовують плаваючу відсоткову ставку. В цьому випадку відповідно до кредитного договору відсоткові ставки періодично переглядаються і звичайно прив’язуються до рівня облікової ставки центрального банку та фактичного темпу інфляції.
9. За ступенем ризику:
– стандартні;
– нестандартні, до яких належать: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.
Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів.
Кредитний договір – це юридичний документ, що визначає взаємні обов’язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсотка за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству. На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:
1. Опис суб’єктів угоди – визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.
2. Опис умов кредитування – вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на підставі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.
3. Зобов’язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується, тощо. Розмір плати за кредит установлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.
4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).
5. Обмежувальні умови, до яких належать: захисні та негативні. Захисні статті – це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватися позичальник протягом дії кредитного договору (зобов’язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).
Негативні статті – це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище від установленого рівня, злиття з іншими компаніями).
6. Права суб’єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит.
7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитися від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.
8. Строк набуття угодою чинності.
9. Можливості зміни умов угоди.
10. Юридичні адреси суб’єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.
Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об’єктом кредитування є основні засоби, або на коротший термін при тимчасовій потребі в коштах, або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.
У банківській практиці виділяються етапи кредитування.
Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об’єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:
1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.
2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.
3. Копію статуту.
4. Копію свідоцтва про реєстрацію (перереєстрацію).
5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.
6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.
7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.
8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, за необхідності – розшифровка окремих статей балансу.
9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:
– застава майна – опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорта, техталони – у разі застави транспортних засобів);
– застава нерухомості – довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;
– гарантія (поручительство) – угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи щодо гаранта;
– страхування – страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи щодо страхової компанії.
10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.
11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.
До документів, перерахованих у п. 2-4, 7, додаються також оригінали для звіряння.
У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та ін.
Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з’ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і відсотків. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на підставі яких вирішується питання про надання кредиту.
Другий етап передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності грунтується на використанні різних джерел інформації, серед яких:
– матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;
– матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;
– відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.
Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт уже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.
Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.
Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з’ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з’ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство. Пакет підготовлених документів фахівець кредитного відділу передає іншим службам банку.
Юридичне управління готує свій висновок, де відображаються такі основні моменти:
– відповідність статутних документів чинному законодавству України;
– наявність ліцензії, дозволів та інших документів для здійснення основної діяльності, для якої береться кредит;
– повнота та правильність оформлення документів щодо забезпечення кредиту.
Після отримання висновку від юридичного управління фахівець передає документи службі безпеки банку.
Служба безпеки банку перевіряє документи й готує свій висновок. У ньому відображаються такі основні моменти:
– оригінальність реєстраційних документів;
– інформація щодо засновників та керуючих осіб позичальника, а також структурних підрозділів – дочірніх підприємств, філій та ін.
Фахівець залучає спеціалістів банку з оцінки майна, що пропонується як забезпечення за кредитом, де під час оцінювання застосовуються методи: витратний, аналоговий, дохідності.
Після детального вивчення документів та висновків до них юридичне управління служби безпеки банку і фахівець готують експертним висновок для винесення питання про надання кредиту на Кредитний комітет банку. Рішення Кредитного комітету про надання кредиту оформлюється протоколом.
Страхування заставленого майна позичальник здійснює в страховій компанії за згодою банку.
Протягом терміну дії кредитного договору за ініціативою будь-якої сторони кредитного договору може ставитись питання про зміни умов кредитування. Зміни умов кредитного договору з боку позичальника здійснюються на підставі обгрунтованого листа-клопотання (з додатком розрахунків, документів). Фахівець оцінює обгрунтованість та доцільність внесення змін в умови кредитного договору та надає свої висновки для розгляду в Кредитний комітет. Зміни умов кредитування фахівець оформлює додатковою угодою до кредитного договору.
Третій етап полягає в розробленні умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Після закінчення роботи щодо структурування кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції за умовами майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятися від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.
Після досягнення згоди за всіма питаннями підписується кредитний договір. У разі необхідності нотаріального підтвердження договорів із забезпечення кредиту договори готує нотаріус.
Четвертий етап характеризується тим, що надається кредит, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору. Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунка та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.
Оформлені згідно з банківськими вимогами документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Це такі документи:
– розпорядження кредитного відділу;
– примірник кредитної угоди;
– договір застави (або інша форма забезпечення);
– строкове зобов’язання;
П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. Відповідно до вимог НБУ, відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунка позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.
Позичальник за узгодженням із банком може достроково повернути отриманий кредит.
У разі виникнення в позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід’ємною частиною кредитної угоди.
При настанні строку погашення кредиту і відсутності в клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)