Процедура визначення боржника банкрутом

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

РОЗДІЛ V

РЕЗУЛЬТАТИ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА

ТЕМА 28

БАНКРУТСТВО ТА ЛІКВІДАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА

28.2. Процедура визначення боржника банкрутом

Засновники підприємства, власники майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов’язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству. Усі перелічені суб’єкти можуть надати фінансову допомогу підприємству-боржнику в розмірі, достатньому для погашення

його зобов’язань перед кредиторами, включаючи зобов’язання щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) та відновлення платоспроможності цього суб’єкта (досудова санація).

Надання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов’язок взяти на себе відповідні зобов’язання перед особами, які надали допомогу, в порядку, встановленому законом.

Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших

джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При виявленні незадовільного фінансового стану підприємства протягом тривалого періоду воно вважається неплатоспроможним і може бути оголошено банкрутом. Відповідно до законодавства України застосовуються такі судові процедури банкрутства:

– розпорядження майном боржника;

– мирова угода;

– санація (відновлення платоспроможності) боржника;

– ліквідація банкрута.

Умови та механізм визначення юридичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю, суб’єктом банкрутства (банкрутом) та порядок задоволення претензій кредиторів визначено законодавчо.

Етапи порушення справи про банкрутство:

1. Встановлення факту неплатоспроможності боржника.

2. Документальне підтвердження вимоги кредитора, який ініціював порушення справи про банкрутство.

3. Визначення майнових активів боржника.

4. Виявлення всіх можливих кредиторів.

5. Обгрунтування можливості реструктуризації або санації.

6. Реструктуризація або санація, якщо такі можливі.

7. Визнання боржника банкрутом.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином суб’єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:

– найменування господарчого суду, до якого подається заява;

– найменування (прізвище, ім’я та по батькові) боржника, його поштову адресу;

– найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа;

– якщо кредитор – фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, а також місце його проживання;

– номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов’язкових платежів);

– виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;

– перелік документів, що додаються до заяви.

Заява боржника повинна містити крім відомостей зазначених вище, такі відомості:

– суму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;

– розмір заборгованості за податками і зборами (обов’язковими платежами);

– розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров’ю, виплати заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплати авторської винагороди;

– відомості про наявність у боржника майна, в тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості;

– найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.

До заяви боржника додаються:

– рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення боржника до арбітражного суду з заявою, крім випадків, передбачених законом;

– бухгалтерський баланс на останню звітну дату, підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника;

– перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави;

– протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в господарському процесі під час провадження у справі банкрутство;

– інші документи, які підтверджують неплатоспроможність боржника.

Боржник подає заяву в господарський суд за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено законом.

Боржник зобов’язаний звернутися в місячний строк до господарчого суду із заявою про порушення справи про банкрутство в разі виникнення таких обставин:

– задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

– орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

– при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов’язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог закону.

Заява кредитора повинна містити такі відомості:

– розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;

– виклад обставин, що підтверджують наявність зобов’язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання;

– докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено законом;

– докази обгрунтування вимог кредитора;

– інші обставини, на яких грунтується заяви кредитора.

До заяви кредитора додаються відповідні документи:

– рішення суду, який розглядали вимоги кредитора до боржника;

– копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів;

– докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

Заява кредитора може грунтуватися на об’єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов’язань перед цим кредитором.

Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Таку заяву підписують усі кредиторами, які об’єднали свої вимоги.

При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредитори представляє комітет кредиторів, створений відповідно до закону.

До заяви кредитора – органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), додаються докази впровадження заходів до отримання заборгованості по обов’язковим платежам у встановленому законодавством порядку.

Кредитор зобов’язаний при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів.

Якщо на момент подання заяви про порушення справи про банкрутство в суд вже надійшли одна або кілька заяв про порушення справи про банкрутство одного боржника, суд розглядає всі заяви, включаючи заяву кредитора або боржника, подану останньою.

Суддя господарського суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, подану з дотриманням вимог закону.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвалення, в якій визначаються:

– розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;

– дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який має бути складений та поданий до арбітражного суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

– дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду;

– дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше трьох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

– дата засідання суду, на якому винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.

Якщо заявник не виконує вимоги ухвали господарчого суду щодо публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство у визначений строк, господарчий суд має право залишити заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду.

З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи-боржника приймається в порядку, визначеному законом.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна.

Розпорядник майна – фізична особа, на яку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство.

Розпорядження майном боржника – система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Як уже згадувалося, до боржника може бути застосована також така процедура банкрутства, як мирова угода.

Мирова угода – це домовленість між виробником і кредиторами про відстрочки та розстрочки, а також списання кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода укладається в письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Господарський суд припиняє продовження у справи про банкрутство, якщо:

– боржник не внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності;

– подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

– у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

– затверджено звіт керуючого санацією;

– затверджено мирову угоду;

– затверджено звіт ліквідатора;

– боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами;

– кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб’єкта підприємництва або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п’ять відсотків, а також суб’єктів підприємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює орган державної влади з питань банкрутства. Цей орган державної влади сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності суб’єктів підприємництва – боржників або визнання їх банкрутами. Повноваження органу державної влади з питань банкрутства визначаються законом.

Процедури щодо неплатоспроможних боржників, передбачені законодавством до державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації. У випадках, передбачених законом, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних підприємств. Щодо окремих категорій суб’єктів підприємництва законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством.

Відносини, пов’язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.