ІНДІЯ КИТАЙ
§ 20. Індія
4. Релігійне життя та звичаї
У перші століття нашої ери в Індії занепадає буддизм. Упродовж VIII-XII ст. його замінює індуїзм, що утвердився як основна релігія країни.
Серед розмаїття богів в індуївмі найбільш поширені й шановані Брахма, Вішну і Шива. Вони утворюють “тримурті” – тріаду головних богів. У центрі індуїстської релігії Брахма – творець усього живого. Звершуючи свої нелегкі справи, він щоразу втомлюється і засинає. Поки Брахма спить, світ скаженіє і згорає у вогні. Тоді Брахма прокидається,
Танцюючий Шива. Індія. ХІ-ХІІст.
Шива, Парваті й Сканда. XI ст.
Згідно з основними положеннями індуїзму, природа, все довкілля вважаються священними. Особливо шанують воду як велику очисну силу, тому одним із головних обрядів цієї релігії є ритуал щоденного омивання. Справжньою святістю наділяються води річки Ганг.
Головним положенням індуїзму
Індуїсти по-своєму сприймають смерть. Покійників спалюють. Із попелом осідає все негідне й нице, а з вогнем у рай відлітає очищену душа. Однак далеко не всі померлі заслуговували на рай. Тут усе вирішувала дхарма, тобто виконання людиною впродовж земного життя своїх обов’язків, дотримання правил поведінки тощо.
Адже індуїзм навчає, що кожна людина, залежно від способу життя, заслуговує на приналежність до вищої чи нижчої касти. Якщо людина вела чесне, добропорядне життя, то в наступному народженні її кастовий статус підвищиться, а якщо нечесне, то вона може народитися недоторканною чи якоюсь гидкою істотою.
Коли помирала дружина, чоловік мав право одружитися ще раз. Однак у випадку смерті чоловіка в жінки залишався небагатий вибір: або саті (самоспалення разом із тілом померлого), або невтішна й принизлива доля вдови. Коли жінка обирала життя, то після спалення чоловіка їй голили все волосся (ще й брови) і знищували її прикраси, що залишилися від шлюбу, а нові забороняли носити. Із вдовою не дозволялося спілкуватися. Приречена на самотність та осуд жінка навіть спати, їсти та працювати була змушена окремо. Вважалося, що зустріч із нею приносить нещастя.
Боротьба Шиви з левом
ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА
XIII ст. Розповідь про звичаї індуїстів із книги “Про різноманітність світу” Марко Поло
…Коли хто помре і тіло його спалюють, дружина кидається у вогонь і спалює себе разом із чоловіком; таких жінок дуже хвалять. Кажучи правду, багато жінок роблять те, про що я вам зараз розповів. Місцевий народ молиться ідолам, а багато хто – бикові; бик, кажуть вони, найславніша тварина. М’ясо його ні за що у світі не їстимуть, і ніхто жодним чином не вб’є його.
…Ні звірів, ні худоби вони не вбивають, а захочеться їм поїсти баранини, або іншого м’яса, або птиці, то вбивати примушують сарацинів або інших людей не їхньої віри та звичаю. Є в них такий ще звичай: щодня двічі, уранці й увечері, усі чоловіки й жінки миються і, не омившись, не почнуть ні їсти, ні пити; а хто двічі на день не миється, тих вони вважають єретиками…
Більшість індуїстів прагнула поклонитися святим місцям. Численні паломники омивалися водами священного Гангу, підносили своїм божествам розкішні гірлянди квітів, обкурювали їхні зображення чи статуї пахощами, вершили перед ними святкові дійства.
Індуїсти поклонялися богам у храмах і монастирях. Серцем храму було святилище – помешкання головного божества. Тут вершилися молитви. Часто біля храму була водойма. Якщо її не було, то облаштовували драбину, яка вела вниз до річки. Там проходили ритуальні омивання. У храмі споруджували також окрему залу, у якій здійснювалися ритуальні танці. Адже, крім ремісників або писарів, тут проживали ще музиканти й танцівниці. Індуїстські храми та монастирі звільнялися від сплати податків. У їхньому підпорядкуванні були цілі села, жителі яких постачали продукти й інші життєво необхідні речі.
Хоча буддизм як релігія почав поступово занепадати, він продовжував мати своїх прихильників. Де-не-де навіть з’являлися нові буддиські храми. Переваги буддизму полягали в тому, що він надавав можливість одночасно дотримуватися нової і старої віри. Основним було те, що буддизм не визнавав поділу людей на варни й касти. Тому найшанованішим він був у колі недоторканних. Буддизм переконував, що доля людини залежить від неї самої.
Храм Муктешвари. 950р.
Індійські танцюристки в народних костюмах. Сучасні фото
Оригінальними є звичаї індійців. Особливо це виявляється в їхній манері одягатися та способі харчування. За одяг індійцям правив довгий відріз тканини. Ним вони обвивали своє тіло й ноги, а вільний кінець перекидали через плече. У жінок такий одяг називався сарі. До появи ісламу індійці не носили взуття і головні убори. Тільки коли сонце припікало немилосердно, жінки прикривали голову кінцем сарі. Чоловіки носили напівдовге, а жінки – довге волосся. Жінки зазвичай одягали різноманітні прикраси, мали розписи на руках, долонях і ступнях, символічну цятку на чолі.
Мусульмани поширили в Індії традицію носити головні убори (тюрбани), туфлі та черевики. З їхнім приходом почали також шити одяг, передусім шальвари (шаровари) і штани, сорочки та сюртуки для чоловіків і спідниці для жінок.
Середньовічні індійці харчувалися переважно рослинними стравами й молочними продуктами. Вони майже не споживали м’ясо й алкогольні напої. Природні умови давали можливість індійцям збирати врожай двічі-тричі на рік. Тут вирощували пшеницю, горох, цукрову тростину та понад 20 сортів рису. Індія була також багатою на різні овочі та фрукти. Цікаво, що чай середньовічні індійці не вживали. В Індію його пізніше завезли англійці.
ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА
VII ст. Китайський мандрівник Сюань Цзан про одяг індійців
Одяг індійці не кроять і не шиють. Boни дуже люблять білі тканини й мало цінують кольорові чи прикрашені малюнком… Своє плаття індійці роблять з каушейї й бавовни. Каушейю виробляє дикий шовковичний хробак.
У них є плаття з кшауми – особливого виду коноплі. І одяг робиться з так званого камбала, зітканого з тонкої козячої вовни, і з карала, що виробляється з тонкої вовни дикої тварини.
В епоху Середньовіччя в Індії були сприятливі умови для розвитку освіти і науки, зокрема математики, астрономії, медицини. Індійські математики застосовували оригінальну десяткову систему лічби, яка посередництвом арабів згодом потрапила до Європи. Звідси й назва – арабські числа. Високого рівня досягла астрономічна наука. Учені навчилися точніше визначати місце розміщення планет, вимірювати час тощо. Деякі індійські астрономи були відомі далеко за межами країни. Вагомі знання було накопичено й у галузі медицини. При лікуванні хвороб велике значення надавалася водним процедурам, застосуванню трав, здоровому способу харчування. Тоді ж був укладений довідник лікарських рослин.
У буддійських монастирях вивчали стародавні рукописи та створювали нові. За знаннями сюди сходилися прихильники буддизму з усіх куточків Азії. Так монастирі перетворювалися на своєрідні університети. Найбільшої популярності з поміж таких шкіл здобула Наланда. Вона мала неабияку підтримку з боку багатьох азійських правителів, які надавали кошти для її розвитку. Тому навчання тут було безкоштовним. Учні та вчителі також отримували все необхідне для прожиття, у тому числі й житло, медичну допомогу тощо. Гордістю Наланди була унікальна бібліотека, у якій працювало багато переписувачів. Можна стверджувати, що це був справжній центр просвітництва світової буддійської спільноти. На жаль, Наланда не збереглася до наших днів – знамениту школу безжально знищили мусульмани ще наприкінці XII ст.
Вхід до індуїстського печерного храму
Індійська обсерваторія в Делі
ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА
VII ст. Китайський мандрівник Сюань Цзан про Наландський університет
Жерці, яких тут декілька тисяч, – люди виняткових здібностей і талантів. У даний час їхня популярність дуже велика… Вони строго дотримуються приписів морального закону.
…З ранку й до ночі вони зайняті роздумами. Старі й молоді взаємно допомагають одне одному. Тих, хто не спроможний розібратись у Трипітаці (головна священна книга буддистів), поважають мало, вони соромляться і змушені переховуватися. Унаслідок цього, безліч учених з різних міст, які прагнули швидко здобути вміння вправно вести дискусії, приходять у Наланду, щоб розібратися у своїх сумнівах, після чого потік їхньої мудрості поширюється на всіх. З цієї причини дехто присвоює собі титул наландського вченого, завдяки чому має повагу всюди, де б не з’являвся.
РАДЖПУТИ (“сини раджі”) – військово-аристократична еліта індійського суспільства, яка займалася виключно воєнною справою, конкуруючи в цьому з кшатріями.
Здобула визнання також індійська література. Епічні, ліричні та драматичні твори писали санскритом – літературно опрацьованою давньоіндійською мовою. Проте для більшості народу вона була незрозумілою. В епоху Гуптів жив і творив талановитий поет і драматург Калідаса. В основі його творів – людина, її світогляд, прикрощі та радощі, які вона переживає на своєму життєвому шляху. Усесвітньо відома п’єса Калідаси “Шакунтала” перекладена багатьма мовами світу. У ній романтично й піднесено зображено щире кохання раджі та простої дівчини.
Фрагмент розпису з печерного храму
Бодхісаттва. Фрагмент розпису в Аджанті
Актор у масці Ханумана, одного з найулюбленіших героїв епічної поеми “Рамаяна”
Поступово санскритська література набувала підкреслено вишуканого, придворного характеру. У цей час літературні твори почали писати народними мовами. Це була переважно епічна поезія, що звеличувала мужню боротьбу раджпутів (військово-аристократичної еліти індійського суспільства) з мусульманами. Окрему групу становили твори релігійно-міфологічного спрямування, в основу яких лягли сюжети на тему індуїзму. З X ст. санскрит стає в основному мовою науки.
Особлива роль в Індії відводилася театру. Він був двох типів. Знать мала свій придворний театр. Інший, народний театр масок та ляльок, працював просто неба. Актори здійснювали свої вистави під музичний супровід та танці. Саме танцям в індійському суспільстві належить особливе місце. Кожен рух, жест мав певне значення – На оволодіння секретами цього витонченого мистецтва витрачалися іноді роки.
Ще в період правління Гуптів значного розквіту досягла архітектура та скульптура. Особливо дивують печерні храми. Найвідомішим серед них є печерний буддійський храм в Аджанті. Це комплекс із прорубаних у скелі 29 печер. Він є зразком краси й гармонії, де органічно переплелися мистецтво архітектури, скульптури й живопису. Надзвичайно складною є техніка виконання розпису стін. Кожного вражає, як у печерному напівмороці фарби якось дивно випромінюють світло. їхні складові елементи не розгадано до цього часу. Серед основних сюжетів – сцени з життя Будди, ілюстрації до священних текстів, а також різноманітні декоративні малюнки тварин і рослин. До шедеврів аджантських печер належить і галерея жіночих портретів. Ще величнішим є архітектурний комплекс в Елурі, який виник у V-VIII ст. Він має 34 зали й галереї.
Насадження ісламу змінило розвиток культури Індії. Найбільше це вплинуло на скульптуру та живопис, адже мусульмани забороняли зображати людей і тварин. Натомість поширилися рослинний орнамент, мозаїка, а монументальна архітектура досягла справжніх висот. З’явилися величезні арки, куполи, склепіння. Серед них – збудований у XIII ст. унікальний мінарет Кутб-Мінар у Делі. Це найбільша у світі колона доби Середньовіччя висотою понад 70 метрів.
Шедеври індійської культури є гідним внеском у скарбницю світових надбань людства.
Архітектурний комплекс в Елурі. V-VIIIcт.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)