Політологічний словник
Русифікація – сукупність дій, умов і заходів у національних не російськомовних республіках або в окремих регіонах Російської Федерації щодо звуження чи відсторонення на другорядне місце вживання рідної мови, користування здобутками національної культури, вивчення своєї історії тощо великими й малими компактно розселеними етносами і винесення на передній план знання російської мови, культури, історії. Психологічним та ідеологічним базисом Р. є російський великодержавний шовінізм. За словами І. Дзюби, саме
Русифікація гальмувала розвиток національної самосвідомості й активно використовувалась для боротьби з так званим буржуазним націоналізмом. Тривалий час в окремих національних республіках, зокрема в Україні, учні зовсім не вивчали такі предмети, як історія України, географія України тощо. Також Р. виявилась у такій формі, як антинаціональне ставлення до національних неросійських меншин, що компактно проживають на території Росії: вони не мали і здебільшого не мають своїх шкіл, газет, театрів, клубів, постійних радіо – і телепрограм.
Стосовно України І. Дзюба вирізняє деякі характерні фактори та особливості Р. Основними осередками Р. в Україні – “русифікаторськими м’ясорубками”, були міста – спочатку великі, а потім і малі. Російська мова була офіційною мовою установ і організацій, ділових паперів та начальства, тому її знання, а в подальшому і перехід на неї були необхідні для досягнення життєвого успіху. У переважній більшості вищих навчальних закладів України викладання велося російською мовою, отже, вона була престижнішою, ніж українська. Найбільш руйнівним фактором Р. став занепад українського села, яке завжди було оплотом української культури і основним “стрижнем” української нації. Цей занепад відбувся внаслідок політики колективізації, голодоморів і планово-адміністративної економіки, яка призвела до появи так званих неперспективних сіл і відтоку сільських жителів у міста або їх міграції до інших республік СРСР.
Русифікація – це деформування, перешкоджання процесу творення із етносу нації. Р. стає на заваді консолідації етносу, не сприяє утворенню із етнічної маси народу, нації, суцільного культурного організму, здатного до самостійного культурного і політичного життя. Р. так чи інакше призводить до порушення принципу абсолютного рівноправ’я всіх мов, свободи вибору мови громадянами, тобто до порушення основ мовної політики.
Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996; Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація. – К., 1998; Вівчарик М. М. Українське село: етнонаціональний вимір (70-ті – середина 90-х р.). – К., 1998.
В. Семко
(2 votes, average: 3,50 out of 5)