Соціологія короткий енциклопедичний словник
СОЦІОЛОГІЯ ВІКОВА – спеціальна соціол. теорія, що вивчає закономірності й особливості соціального розвитку та діяльності людини в різних вікових спільнотах у процесі її онтогенезу як особистості. Предметом С. в. є дослідження основних періодів соціалізації особистості на різних стадіях її розвитку: дитинство, підлітковий вік, юність, зрілість, старість. Кожен з вікових періодів має свої особливості, пов’язані з відповідним засвоєнням соціальних норм, ролей, статусів, їх інтеріоризацією
С. в. вивчає заг. особливості та характеристики психології, мислення, менталітету, поведінки та діяльності, притаманні представникам даної вікової групи, обумовлені як біол. і фізіол. механізмами (напр., розвиток дитини чи людини похилого віку), так і соціальними чинниками (умови життя, виховання, спілкування, наявність відповідного соціального статусу, форм життєдіяльності тощо). Саме в цьому контексті С. в. досліджує
У сучасній соціол. науці найменш розроблені соцієтальні проблеми дитинства та підліткового віку (до 15 років), більше досліджень пов’язані з вивченням молоді та її проблем (від 15 до 21 рр. – соціологія молоді), старості (соціальна геронтологія). Дослідження інших вікових категорій (21 – 60 рр.), як правило, відбувається здебільшого не стільки за віковими, скільки за професійно-виробничими, соціоструктурними та ін. ознаками.
Оскільки перехід з однієї вікової групи до іншої пов’язаний з істотними змінами в системі міжособистісних та групових взаємин, з новими нормами та умовами життя, зі зміною систем цінностей, соціальних відносин та форм діяльності – це може породжувати почуття дискомфорту та конфлікти особистості з середовищем, призводити до всіляких криз на “порубіжжі” різних вікових груп. Відомі складні проблеми при переході від дитинства до юності, коли завершуються процеси фіз. формування людини, постають складні проблеми професійного, соціально-статусного самовизначення, вибору майбутнього самостійного життя, коли зменшується вплив дорослих на прийняття самостійних рішень без відповідного життєвого досвіду, виникають протиріччя між сформованими ідеалами та дійсністю, між очікуваним належним та реально існуючим і т. д., наслідком чого стають гострі конфлікти, непорозуміння, особисті кризи тощо.
Складними соціальними наслідками та проблемами відзначається період у житті кожної людини, яка йде на пенсію, втрачає вироблений десятиліттями звичний ритм життя, набуту систему соціальних зв’язків, що склались у процесі трудової діяльності, а спад фіз. сил, послаблення здоров’я, втрата рідних, друзів, знайомих звужують коло соціальних контактів, спілкування тощо, що теж породжує кризові стани. В соціальному плані це зумовлює необхідність вирішення проблем підготовки людини до старості та забезпечення суспільством для неї необхідних умов повноцінного життя з настанням похилого віку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)