ТЕМА 1 Україна НА ПОЧАТКУ ХХ ст.
§1 Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперій
1. Україна перед історичними викликами XX ст.
2. Особливості модернізації України.
Використовуючи мапу, позначте українські землі, що входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій.
На межі ХІХ-ХХ ст. Україна була розділена як географічно, так і політично між двома імперіями – Російською та Австро-Угорською. Перша володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям, Донбасом і Півднем, що становило близько 85 % земель, заселених
Документи і матеріали
На переламі XIX і XX ст. у житті українців Галичини і Буковини сталися великі зміни. Тут проходить прискорений розвиток суспільних і національних сил. “Інтенсивність, ширина і глибокість того розвоєного1 руху в тім часі, – писав Іван Франко, – були більші, ніж коли-небудь перед тим… Ніколи
Рушієм цього процесу була інтелігенція, передусім адвокати – вихованці народовських громад. Поруч з ними діяла нова генерація духовенства.
Гунчак Т. Україна: перша половина XXстоліття:
Нариси політичної історії. – К., 1993. – С. 53.
Як ви вважаєте, чому на початку XX ст. саме інтелігенція, як у Наддніпрянській Україні, так і в західноукраїнських землях, стає рушійною силою суспільних і національно-визвольних рухів?
Спільним для всіх українських земель було те, що український народ послідовно боровся за свої соціальні і національні права. В українському національному русі на початку XX ст. простежуються дві тенденції – посилення земсько-ліберальної опозиції царизмові та переростання українського культурно-просвітницького руху в політичний. Ліберальна опозиція – представники інтелігенції (службовці, лікарі, вчителі та ін.) усе частіше висувала вимоги щодо надання політичних свобод, скликання Установчих зборів для розробки конституції. В українській політичній думці обгрунтовується необхідність досягнення української національної незалежності й повної державної самостійності. Але панівною впродовж перших двох десятиліть XX ст., як і раніше, залишалась ідея політичної автономії України у складі чи то конституційної Російської імперії, чи то федеративної Російської демократичної республіки, побудованої на новітніх конституційних засадах.
1 Розвоєний (від розвій – розвиток) – розвинутий.
Документи і матеріали
XX ст. почалося для галицьких українців боротьбою за відділення Східної, української Галичини від Західної – польської і створення з неї окремого коронного краю. Ця боротьба мала небагато шансів на успіх, поки існувала Австро-Угорська імперія, котра в своїй політиці в Галичині спиралася на великих землевласників, які, за малим винятком, були поляками. Водночас почалася енергійна боротьба за рівноправність української мови з польською в урядах, а також за українське шкільництво…
Гунчак Т. Україна: перша половина XXстоліття:
Нариси політичної історії. – С. 56.
Початок XX ст. характеризується розвитком політичного етапу визвольного руху в українських землях. Головною вадою становлення української партійної системи було те, що українці не мали можливості реально впливати на перебіг економічного і соціально-політичного розвитку в Україні. До складу українських партій входили переважно представники інтелігенції, яка часто репрезентувала сама себе, а їхні політичні дискусії більше нагадували кухонні суперечки. І все ж, незважаючи на ці “хвороби зростання”, українські діячі поступово починали відчувати себе самостійною силою, яка прагне здійснити власні цілі та завдання, відстоює інтереси українського народу і має своєю матеріальною базою створену ним, нехай ще недосконалу, фінансово-економічну структуру.
На початку XX ст. особливістю суспільно-політичних рухів в українських землях стало поширення комуністичних ідей.
Документи і матеріали
Виникнення націонал-комунізму на українському грунті зумовлене тогочасними суспільно-політичними реаліями, а також слабкістю, незрілістю та розколом українського демократичного руху. Багато представників української демократії вбачали вихід із катастрофічного становища у співпраці з більшовиками. Віддані комуністичній утопії і перейнявши притаманний її апологетам (від грец. – захисний; захисник тих чи інших учень, теорій або течій) спосіб мислення, вони, самі того не усвідомлюючи, зруйнували єдиний фронт боротьби за самостійність України, зіграли на руку більшовицькій верхівці, з її централізаторсько-шовіністичною політикою, прирікши себе на загибель…
Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К., 2001. – С. 104.
На початку XX ст. Наддніпрянщина була одним із економічно найрозвиненіших регіонів Російської імперії.
Документи і матеріали
Рубіж XIX і XX ст. характеризується в Наддніпрянській Україні завершенням промислового перевороту, суть якого полягала в розбудові великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала пере
Важати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою). Ці широкомасштабні суттєві зміни відбувалися в надзвичайно складних умовах, адже Російська імперія, як і більшість країн світу, у 1900-1903 рр. пережила економічну кризу. 1904-1908 рр. позначені депресією, і лише в 1909-1913 рр. почалося промислове піднесення.
Бойко О. Історія України. – К., 2008. – С. 281.
Промисловому розвитку Наддніпрянської України на початку XX ст. були притаманні концентрація виробництва, утворення монополій, спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу, нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі темпи розвитку у порівнянні з середніми показниками по країні, перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії.
Особливістю розвитку української промисловості була її підпорядкованість імперському центру, який вбачав в Україні насамперед потужну сировинну базу. Тому закономірно, що 1913 р. на українську промисловість припадало майже 70 % видобутку сировини та виготовлення напівфабрикатів Російської імперії. Така державна політика суттєво деформувала структуру економіки України. Незважаючи на те, що на її території був зосереджений величезний промисловий потенціал, вона залишалася сільськогосподарським районом імперії, у якому в селах проживало 80 % населення.
В аграрному секторі Наддніпрянської України зберігали позиції великі поміщицькі латифундії. Перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства, зросла експлуатація народних мас. На початку XX ст. назріла проблема аграрного перенаселення. Усі ці чинники призвели до значної напруженості в суспільстві, загострення соціальних протиріч.
Документи і матеріали
1917 р. частка заможних господарств (понад 15 десятин) становила 5,1 %, а відсоток безземельних та малоземельних селян в Україні сягнув 80,5 %. Якщо врахувати, що селянин сплачував викупні платежі, численні податки та виконував натуральні повинності, то цілком зрозуміло, що на початку XX ст. соціальне напруження зросло в аграрному секторі. Не кращими були справи і в робітників України, адже робочий день офіційно тривав майже 11 год. на добу (часто перевищуючи цю норму). 1904 р. майже 32 % робітників Російської імперії було оштрафовано. Низька заробітна плата, жахливі умови праці, погане медичне обслуговування, відсутність політичних прав і свобод поглиблювали катастрофічне становище трудящих мас в Україні. Вибух народного гніву назрівав.
Бойко О. Історія України. – С. 283-284.
Що вирізняло селян з-поміж інших соціальних верств?
Відповідні зрушення у промисловості відбувалися і в українських землях Австро-Угорської імперії, хоча темпи її зростання були невисокі. На початку XX ст. в західноукраїнських землях відбувається поступовий перехід до капіталістичних форм господарювання. Зростає товарність сільського господарства, ширше використовується вільнонаймана праця, частіше застосовується техніка. Проте панівні позиції зберігає поміщицьке землеволодіння. Завдяки перебуванню сервітутів (від лат. servitus – повинність) під поміщицьким контролем юридично вільні селяни фактично потрапляють в економічне кріпацтво, загострюється проблема аграрного перенаселення.
Наслідками колоніальних форм господарювання в промисловій сфері були експлуатація природних багатств західноукраїнських земель; перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту; орієнтація фабричного виробництва на видобування та первинну переробку сировини; консервація кустарно-ремісничого характеру західноукраїнської промисловості; залежність промислового розвитку від іноземного капіталу тощо.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)