Тема 3. ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (середина 1950-х – середина 1960-х років)
§ 14. “ВІДЛИГА” В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ
2. “Відлига” в українській літературі та мистецтві.
Перші кроки десталінізації духовної сфери суспільства – послаблення цензури, реабілітація відомих письменників і митців, скасування низки постанов 1940-х років, що стосувалися культури, – поступово сповнювали творчих особистостей передчуттям змін на краще. Першим закликом до пробудження в червні 1955 р. стала стаття видатного українського
У 1950-і роки продовжили активну творчість поети старшого покоління – П. Тичина, М. Бажан, М. Рильський. Твори українських письменників характеризувалися справжнім реалізмом, на відміну від заідеологізованого
З 1956 р. за найвидатніші праці в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва почали присуджувати Ленінську премію. Її лауреатами в галузі української літератури стали О. Довженко (посмертно) за кіносценарій “Поема про море”, М. Рильський за збірки “Троянди й виноград” та “Далекі небосхили”, М. Стельмах за трилогію “Велика рідня”, “Кров людська – не водиця” та “Хліб і сіль”, О. Гончар за роман “Тронка”.
“Хрущовська відлига” характеризувалася й поверненням в українську культуру несправедливо забутих або репресованих імен. Особливо активну роль у відновленні доброго імені митців відіграв М. Рильський. Він домігся посмертної реабілітації М. Вороного та О. Олеся. Значну роботу провели створені в 1956 р. комісії щодо впорядкування спадщини В. Чумака, О. Досвітнього, М. Ірчана, М. Куліша, Д. Фальківського. Багатьох літераторів поновили в правах членів Спілки українських письменників.
В Україну повернулися реабілітовані письменники, зокрема: Б. Антоненко – Давидович, М. Годованець, Н. Забіла, О. Ковінька, 3. Тулуб, Г. Хоткевич. Твори репресованих письменників публікували в “Антології української поезії”, у збірнику “Революційні поети Західної України”. Реабілітовані письменники та поети знову поверталися до активної творчості, хоча не всі зберегли життєві сили й могли з колишнім завзяттям енергійно та послідовно обстоювати культурні інтереси свого народу.
Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років у літературу прийшли нові талановиті люди: М. Вінграновський, Є. Гуцало, І. Драч, Р. Іваничук, В. Коротич, Д. Павличко, М. Руденко, В. Симоненко, В. Шевчук. Літературну критику представляли 1. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний, В. Чорновіл, В. Мороз.
Вагомою подією в культурному житті України стало запровадження в 1962 р. республіканської літературно-мистецької премії імені Т. Г. Шевченка. Її лауреатами стали О. Гончар, І. Вільде, А. Головко, Ю. Збанацький, П. Загребельний, Д. Павличко, Ю. Мушкетик та ін.
Відступ від сталінізму дав змогу створити нові творчі спілки: Спілку журналістів України (1957), Спілку працівників кінематографії України (1958). Одночасно були запроваджені нові видання. У 1957-1958 pp. побачили світ “Український історичний журнал”, “Радянське право”, “Народна творчість та етнографія”, “Економіка Радянської України”, “Радянське літературознавство”. Загалом у 1956-1958 pp. кількість журналів, що виходили друком в Україні, збільшилася з 49 до 64 назв (47 із них – українськомовні). Українськомовні газети в 1956 р. становили майже 77 %.
У другій половині 1950-х років приділялося більше уваги збереженню історико-культурної спадщини. Під охорону держави були взяті понад 2 тис. визначних архітектурних пам’яток республіки.
Лібералізація політичного та культурного життя в другій половині 1950-х – першій половині 1960-х років спонукала компартійну верхівку визнати неправильною оцінку опери “Богдан Хмельницький” К. Данькевича. Лібералізація позначилася й на творчості відомих композиторів тих років: С. Людкевича, Г. Майбороди, П. Майбороди, Л. Ревуцького, Ю. Мейтуса, А. Штогаренка. У жанрі оперети видатних успіхів досягли А. Кос-Анатольський, О. Сандлер, Я. Цегляр та ін. Здобули велику популярність пісенні твори О. Білаша, А. Філіпенка, І. Шамо. Образотворче мистецтво збагатилося працями таких прославлених майстрів, як М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко, О. Шовкуненко, Т. Яблонська. Плідно працювали майстрині декоративно-прикладного мистецтва К. Білокур і М. Примаченко.
Молоді митці, які шукали свої шляхи, часто наштовхувалися на нерозуміння з боку чиновників від мистецтва. Останні ретельно стежили, щоб творча інтелігенція не відступала від усталених канонів. Особливо затято вони переслідували авангардистське мистецтво.
На рубежі 1950-1960-х років трохи піднялася “залізна завіса”, якою СРСР і його сателіти відмежувалися від зовнішнього світу. Разом із новими напрямами в моді та музиці в Україні поширилися перекладні твори відомих зарубіжних письменників – А. де Сент-Екзюпері, Е. Хемінгуея, А. Камю та ін. Дедалі частіше за кордон з України виїздили туристичні групи, творчі колективи й окремі виконавці. Це дало можливість організувати гастролі Державного українського народного хору у ФРН, Д. Гнатюка – у Канаді, Державного ансамблю танцю УРСР – у Франції. Тоді ж відбулися перші поїздки діячів української культури до CШA та Канади. Розширення контактів з іншими країнами, які жили повнокровним національним життям, стимулювало розвиток національної культури і в Україні.
Незважаючи на збереження ідеологічного контролю з боку компартійної влади, у всіх жанрах і проявах мистецтва створювалися сміливі й новаторські твори, які відображали духовне відродження нації. Лібералізація суспільно-політичного життя стала могутнім рушієм розкріпачення творчої думки.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)