ВОСКОВА МІЛЬ – зустрічається в різних географічних зонах СНД. Відомі два її види: велика й мала В. м. Обидва види належать до роду нічних вогнівок.
Велика В. м. (нічна вогнівка, мотилиця, шашель). Завдає величезної шкоди пасікам, псує стільники, не дає нормально розвиватися розплоду й бджолиним лялечкам.
Міль поширена у всіх країнах, де розвинене бджільництво, особливо на територіях із теплим кліматом.
Самка великої В. м. має довжину 1,5-3,5 см. Її тіло та крила вкриті лусочками. Передні крила фіолетово-сірого кольору зі світло-бурими й
Найчастіше самки відкладають яйця в сильних сім’ях. За ніч в один вулик може ввійти до 17 молей. Бджоли зазвичай протидіють потраплянню молі в гніздо. Метелик сідає на льоток серед бджіл, які сторожать гніздо, і завмирає на 1-5 хв, потім швидко проникає у вулик, де розташовується на стільнику вище бджіл. Метелик переміщається на стільнику в пошуках підходящого місця для кладки яєць. Він відкладає яйця окремими партіями (по 54 шт.) на стінки чарунок зі свіжим пилком, під кришечки частково запечатаних чарунок із медом, рідше в щілинах, наявних у гнізді й вулику. Відкладання однієї партії триває близько 2 хвилин, а тривалість яйцекладки складає по 1 годині протягом чотирьох ночей. За своє життя міль відкладає до 1850 яєць. За годину до світанку метелик залишає вулик і протягом дня веде малорухомий спосіб життя.
Яйця круглої або ледь овальної форми, білого кольору. Розвиваються вони протягом 5-8 діб. Личинка має довжину 1 мм, передня частина тіла значно ширша за задню. Голова ясно-жовтого кольору, ледь сплощена. Личинка має 8 ніг і на задньому кінці тіла дві щетинки. Через 15-20 хв після появи личинка вже активно пересувається на стільнику, харчується медом у відкритих чарунках і пилком протягом 10-30 хв. Через 2 год протягом 5-10 хв вона знову харчується медом, а потім починає поїдати віск. Личинки одноденного віку здатні мігрувати з неблагополучних сімей у здорові, проходячи при цьому відстані, що складають від 25 до 50 м. Просуванню личинок може перешкодити тільки висока вологість і висока температура повітря.
Уже на другий день личинки будують тунелі на краях стільників у стінках відкритих чарунок, у яких знаходяться яйця й личинки бджіл, або ж у відкритих чарунках із пергою біля розплоду.
Довжина тіла дорослої личинки близько 18 мм, вона білувато-сірого кольору з бурою головою.
Численні ходи вистелені павутиною, що захищає гусениць від бджіл. За 4-8 днів гусениці досягають середостіння стільника, починають виїдати віск уздовж денець чарунок і роблять виходи з обох боків стільника. Пережований і подрібнений віск вони випльовують і викидають із тунелів. Гусениці випорожнюються сухими часточками чорного кольору.
Коли личинки вже знищили основу стільника, вони беруться за стінки чарунок, починаючи з найвіддаленіших від світла місць. Павутина якийсь час підтримує ушкоджені чарунки. Якщо стільник перенаселений личинками, вони здатні поїдати одна одну.
Личинки великої В. м. воліють “обробляти” темні стільники, у яких знаходиться велика кількість залишків коконів, стільники слабких сімей або спустілі бджолині гнізда. При тривалому зберіганні стільників на складі без періодичних оглядів личинки швидко знищують їх. Одна личинка за своє життя здатна знищити більше 1 кг суші. В. м. може розвиватися у світлих гніздових стільниках, але в такому випадку вона відчуватиме білкове голодування, тому поповнювати недостачу білка вона буде, поїдаючи хітин личинок і лялечок бджіл. Іноді визначають присутність молі в гнізді в такий спосіб: над аркушем паперу або полотнинкою піднімають рамку, звільнену від бджіл, і стамескою б’ють по її верхній планці. Потривожені личинки самі вискакують зі своїх ходів і падають на підстилку. Використовуючи такий прийом, можна звільнити стільники від великої кількості личинок В. м.
Коли з’їдений весь віск, личинки переходять на інший корм – випорожнення попередніх поколінь. Коли закінчується розвиток і ріст личинки, вона підшукує затишне місце в щілинах вулика, у складках полотнинки, у розширених порожнинах дерев’яних рамок, у просвердлених отворах для дроту тощо для перетворення на лялечку. На прядіння кокона в личинки йде близько двох днів. Зовнішній шар кокона щільний, внутрішній м’який; спочатку він солом’яно-жовтого кольору, а потім стає темно-бурим. Довжина кокона самки складає 16 мм, самця – 14 мм. Найчастіше кокони розташовуються групами.
Метелики виходять переважно ввечері, після 17 год. Вони залишаються у вулику до настання темряви, щоб вибігти з льоткового отвору.
Розміри личинок, лялечок і метеликів залежать від харчування личинок і температури, при якій вони розвивалися. При неповноцінному харчуванні або при ураженні паразитами вони виростають невеликими. Протягом року В. м. дає 3 покоління. При температурі 30-32 °С повний цикл розвитку триває 47 днів, при 20 °С розвиток затягується, а при 10 °С і нижче – припиняється. При мінусових температурах В. м. у всіх стадіях розвитку гине.
Сильні сім’ї вміють протистояти В. м. Вони виловлюють метеликів, які намагаються проникнути у вулик, хоча через 2 години після настання темряви бджоли вже не звертають уваги на метеликів, що все таки пробралися у гніздо. Іноді, щоб витягти гусениць зі стільників, бджоли вигризають частину ураженого стільника. Гусениць старшого віку бджоли виловлюють, убивають і викидають із вуликів. При виявленні лялечок у порожнинах рамок бджоли прополісують їх. Але не всі породи бджіл мають таку стійкість до В. м.
Одна личинка може ушкодити 500 і більше чарунок. Роблячи проходи в середостінні стільника й під денцями чарунок, гусениці трохи піднімають личинок і лялечок. Розплід набуває піднятої форми, тому бджоли не запечатують його повністю, а запечатаних лялечок розпечатують, залишаючи середину чарунки відкритою. Навколо отвору вони стовщують краї недопечатаної кришечки й витягають їх у вигляді відтягнутого догори ободка. Такий розплід набуває вигляду трубчастого розплоду. У чарунках залишаються видні білі або темно-сині голівки незапечатаних лялечок. Личинки В. м. іноді ушкоджують їм ніжки, крила, іноді з’їдають голову й груди.
Вулик, сильно уражений В – м., набуває неприємного запаху, і бджоли залишають його. Часто В. м. призводить до ослаблення або загибелі сімей.
Мала В. м. широко розповсюджена, але зустрічається рідше, ніж велика В. м. Вона трохи менша за велику.
Середня довжина самки – 11,3 мм, самця – 9 мм. Передні крила вузькі, задні коротші й ширші за передні. У стані спокою складені дахоподібно. Забарвлення може бути від темно-попелясто-сірого до блідо-жовтувато-сірого кольору. На чолі є пляма з коротких жовтих волосків. Ротові органи недорозвинені. Самки відкладають яйця в щілинах вулика, рідше в чарунки стільників. Кількість відкладених яєць коливається від 200 до 400 шт. Яйця білувато-жовтого кольору, круглої або овальної форми. Довжина личинки 0,5 мм, тіло циліндричне, голова ясно-коричнева.
Доросла личинка досягає 16 мм завдовжки. Кокон білий, шовковистий. Найчастіше поодиноко розташований у куті вулика або на підлозі в смітті. Довжина лялечки 9-12 мм. При температурі 28-30 °С повний цикл розвитку триває 60-120 днів, при температурі нижче ніж 16 °С і вище ніж 35 °С яйця гинуть. Нижче ніж 20 °С личинки не перетворюються на лялечку, вони впадають у стан заціпеніння, а вище ніж 35 °С вони гинуть. Зимують тільки личинки.
Харчуються личинки малої В. м. тим самим, що й великої, але можуть добре розвиватися, поїдаючи тільки пергу. Одна доросла личинка щодня з’їдає майже 1 г стільника. Ходи й кокони вона обплітає павутиною сильніше. Калових мас залишає більше, ніж гусениця великої В. м. Вони зазвичай роблять ходи не у середостінні, а з якого-небудь одного боку й частіше ушкоджують лялечок бджіл, обплітаючи їх павутиною. Гусениці ще більш рухливі, з різкими рухами, при дотику завмирають.
Ушкоджені лялечки бджіл ледь зрушуються від дна чарунки в її просвіт, через що бджоли будують кришечку тільки з країв, залишаючи середину чарунки відкритою. Краї незакінченої кришечки, як і при ураженні великою В. м., вони стовщують і відгинають у протилежний бік від середини стільника. Чарунки з таким розплодом найчастіше розташовуються в одну лінію.
Бджолині лялечки зазвичай гинуть тоді, коли їхні очі набувають синього кольору. У них часто ушкоджені крила й ніжки, а черевце вкрите пряжею й випорожненнями В. м. Якщо витягти загиблих лялечок, в основі чарунок можна знайти ходи й самих личинок В. м. перших віків.
Заходи боротьби. Проти всіх видів молі (велика й мала В. м., платтяна міль), що влаштувалися на пасіках або в сотосховищах, прийнято вживати систематичних заходів боротьби. На пасіках утримують тільки сильні сім’ї, які зможуть самі захищати гніздо. Постійно чистять вулики й сотосховища, вибраковують старі стільники, замість них ставлять знову відбудовані, перевіряють вулики й усувають різні недоліки, бджіл утримують на тісному обновлюваному гнізді, вкритому бджолами. Обладнують пасіку спеціальним приміщенням або окремими шафами, у яких зберігають стільники. Забраковану сушу перетоплюють на віск або відправляють на завод. Постійно проводять обробку стільників, тому що одноразова обробка не дає ніяких гарантій, що шкідник незабаром не оселиться в стільниках.
Для боротьби з В. м. застосовується безліч препаратів: турицид, ентобактерин, турингін, інсектин, біотрол, бактоспеїн, бактан й інші.
Біологічні інсектициди використовують на пасіці проти В. м. Вони, крім згубного впливу на гусениць молі, характеризуються значним профілактичним ефектом. Наприклад, бацили, що містяться в багатьох препаратах, вбивають гусениць молі. Але при 60 °С спори бацил можуть втратити життєздатність, і гусениці молі виживуть. Тому додавання препаратів, до складу яких входять бацили, скажімо, у виготовлену вощину, нічого не дасть.
У боротьбі з В. м. ефективним є ентобактерин-3, порошкоподібний препарат ясно-сірого кольору, у якому містяться живі спори бацили цереус і білкові токсичні кристали, змішані з нейтральним наповнювачем. Препарат нешкідливий для теплокровних, людини й бджіл. Його використовують у вигляді водної суспензії або обпилювання. Гусениці В. м. гинуть при обробці ентобактерином воскосировини. Для цього воскову сировину перемішують із розрахунку 10 г препарату на 1 кг сировини. При поїданні цієї воскосировини гусениці гинуть через 5-6 днів.
Із профілактичною метою склади для зберігання стільників і бракованої суші утримують у чистоті, періодично провітрюють.
Перед установкою стільників на зберігання необхідно провести їхню дезінсекцію, щоб уникнути потрапляння з ними яєць В. м. або гусениць. Стільники й забраковану сушу обробляють ентобактерином.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)