Завдання та вправи для самоконтролю – Частка

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
МОРФОЛОГІЯ

Частка

Завдання та вправи для самоконтролю

1. Перепишіть, розкриваючи дужки. Поясніть правопис часток.

1. Все так (же) над озером мріє калина, де юність моя протекла (В. Сосюра). 2. Пішов (би) я в Україну, пішов (би) додому, там (би) мене привітали, зраділи (б) старому (Т. Шевченко). 3. А серце б’ється, свіжий вітер дише, не (мов) би хоче остудить чоло (М. Рильський). 4. Сьогодні йому, як ні (коли), хотілося (чим) скоріш виїхати за місто (Л. Дмитерко). 5. Не так (то) робиться все хутко, як швидко оком ізмигнеш

(І. Котляревський). 6. Вже хто (зна) скільки часу минуло з тої пори (В. Кучер). 7. Гукати в минуле – даремна турбота, гукай у майбутнє – хто (небудь) почує (О. Підсуха). 8. Тішся, дитино, поки (ще) маленька, ти (ж) (бо) живеш навесні (Леся Українка). 9. Що (кілька) метрів зупинялися передихнути (О. Гончар). 10. Любіть працю на Землі, бо без цього не буде щастя нам і нашим дітям, ні (на) якій планеті (О. Довженко). 11. Цей дріт приносить телеграми хто (зна) (з) якої далини (М. Рильський).

2. Знайдіть частки, поясніть їхній правопис. Випишіть частки разом зі словами, з якими вони вжиті.

1. Хтось має-таки думати про вічність,

де б не прийшов ти в світ і де б не жив (В. Коротич). 2. Дуби старіють непомітно, не те, що ясени тендітні, або нервовії берізки, чи верби, вічні песимістки (І. Муратов). 3. Ще не вродилось гостреє залізо, щоб ним правду й волю самодур зарізав (І. Франко). 4. У лісі вже нічого не цвіте, цвіте лиш дятел на сосні сумливій (М. Вінграновський). 5. Хай не зітруться підкови, хай не підіб’ються ваші коні (О. Гончар). 6. Це весна, що на землі бувала хтозна-скільки років і століть (М. Рильський). 7. Ніч колихала так ласкаво, проте не спалося ніяк (М. Рильський). 8. Я не боюсь ніяких поговорів (Леся Українка).

3. Перепишіть, підкресліть слова з не, ні, поясніть їх уживання і правопис.

1. Старезний самотній прадуб, що шумів віттям не один вік, похилився над Дніпром вже майже без віття (О. Довженко). 2. Не ти, брате, перший, не ти й останній (М. Стельмах). 3. Лице гаряче я ховаю в кухлі, неначе я нічого не розчув (І. Драч). 4. Тільки той не помиляється, хто ні до чого не торкається (Народна творчість). 5. Прекрасні і невмирущі пісні склав наш народ на вічну пам’ять і немеркнучу славу про свою багатовікову боротьбу (Ю. Смолич). 6. Іскра тліла в попелі важкім і ятрилась, мов незагойна рана (Леся Українка). 7. Йонька не зважав ні на що, робив своє (Гр. Тютюнник). 8. Рушієм і мірою життя є добро, а не зло, дружба, а не зненависть і не поневолення (О. Довженко). 9. Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою (Т. Шевченко). 10. Нічого так я не люблю, як запах снопів тільки-но скошеного і зв’язаного хліба (І. Цюпа). 11. Ніщо так не красить людину, як натхнення (О. Гончар). 12. На подвір’ї, пориваючись угору, непокоївся стіжок кукурудзи (М. Стельмах). 13. Туман уже вкрив морську далечінь, але тут, в бухті, він був негустий (Ю. Смолич).

4. Перепишіть, розкриваючи дужки. Поясніть уживання не, ні зі словами.

1. (Не) до жартів рибі, коли її під жабри зачепили (Народна творчість). 2. Хто (не) робить, той (не) помиляється (Народна творчість). 3. Хай розквітне веселково у (не) виданій красі наша мова калинова, (на) че сонце у росі (П. Тичина). 4. Слово, моя ти єдиная зброє, ми (не) повинні загинуть обоє (Леся Українка). 5. Ми – (не) безліч стандартних “я”, а безліч всесвітів різних (В. Симоненко). 6. Шкода краси, де розуму (не) має (Народна творчість). 7. (Ні) (з) ким (не) говорив, (ні) (до) кого (не) ходив (Гр. Тютюнник). 8. (Не) легко бути людиною (Л. Первомайський). 9. Краса – лиш відображення земного у (не) земному дзеркалі душі (І. Жиленко). 10. Холодні зірки мерехтіли в темному небі, і (не) скінченний Чумацький Шлях простягся у вічність (О. Довженко). 11. Ми (ні) коли (не) скаржилися, доля наша завжди була (не) легка, але наша, наша, (ні) (в) кого (не) позичена, (не) дарована ніким, (ні) (в) кого (не) просили, самі виривали власними руками і (не) хочемо іншої, (не) зміняємо на іншу (П. Загребельний). 12. Хто (не) жив посеред бурі, той ціни (не) знає силі, той (не) знає, як людині боротьба і праця милі (Леся Українка).

5. Перепишіть, розкриваючи дужки. Поясніть правопис часток із різними частинами мови.

1. Той (не) зна самоти між безлюдних степів, з ким живе Леонтовича спів, той (не) відає смутку в сумні вечори, з ким говорить Франко на зорі, той (не) схибить, хто бачить крізь хащі нічні чорноморських рибалок вогні (М. Рильський). 2. Червоні маки… Скільки сягало око, жевріли і жевріли вони на луках (ні) ким (не) сіяні, але радуючи всіх (О. Гончар). 3. На луках ще трава (не) кошена, у полях красуються жита (П. Воронько). 4. Чурек і сакля – все твоє, воно (не) прошене, (не) дане, (ні) хто й (не) візьме за своє (Т. Шевченко). 5. Жайворонок висить на (не) вндимій нитці, співаючи весну. Пісня його тремтить згори, (не) перестаючи, наче ллється десь в озерце чистий і холодний (не) величкий струмінь (Ю. Яновський). 6. Небо сьогодні ясніло по-весняному, свіже й високе, вище (ні) ж (будь) коли (О. Гончар). 7. Будь (що) будь, а я туди доб’юся, і води холодної нап’юся, і спочину в літньому саду (І. Вирган). 8. (Ні) хто (не) пам’ятав, що (б) коли (небудь) замерзав струмок (О. Десняк).

6. Поясніть значення словосполучень. Спишіть, розкриваючи дужки.

I. Бігти (не) чуючи ніг; з уст пари (не) пустити; води (не) сколотити; вір своїм очам, а (не) чужим речам; де (не) згода, там часто шкода; (не) всякому слуху вір; (не) далеко шукати; (не) зважаючи (ні) на що; (не) мало води утекло; (не) хтувати (не) безпекою; пороху (не) вистачає; хто (не) довго спить, тому щастить; (не) більше і (не) менше; (не) добитися; (не) до сміху.

II. (Ні) холодно (ні) жарко; (не) чути (ні) рук (ні) ніг; (ні) живий (ні) мертвий; (ні) де й голки встромити; без (ні) якого наміру; далі (ні) куди; (ні) коли й угору глянути; (ні) кроку назад; (ні) чого й думати; це вже (ні) на що (не) схоже.

7. Перепишіть речення, розкриваючи дужки, поясніть правопис часток.

1. Ти спиш уже? А за старим повір’ям, у сні ростуть… Якби (то) справді так! (В. Підпалий) 2. Тебе поранили (таки)? Сідай (но)! Голову твою хоч хусткою я обів’ю (М. Важан). 3. Слухай (бо)! Який (же) коваль (не) ставить себе над іншими ковалями в світі? (Марко Вовчок) 4. А ходи (но), мед будемо брати (Ю. Збанацький). 5. О, якби (то) вміти голубом злетіти та в житті догнати мрію голубу! (М. Ткач) 6. А от виписати новизну та велич, саме велич наших днів (по) справжньому (не) так (то) й просто (В. Козаченко). 7. (Де) далі сніжинок густішало та густішало (В. Козаченко). 8. А Замриборщ (ані) скілечки (не) розсердився (М. Стельмах). 9. Та я вже знаю (де) що (І. Цюпа). 10. Місяць повис над їхньою хатою срібною підковою, ніби прибив його хто (сь) угорі на добро та на щастя (І. Цюпа). 11. Я давненько прийшов у село, та (де) куди заходив, і (де) (про) що довідався (І. Карпенко-Карий).

8. Напишіть правильно частку не з різними частинами мови, обгрунтуйте вибір.

Робіть добро.

Відгукуйтеся участю своєю

На крик зазивний і безмовне SOS

Людини, птаха, навіть деревця,

Робіть добро.

(Не) ждіть від цього слави,

(Не) ждіть багатства, знань чи похвали, …

Робіть добро

(Не) показно, буденно –

Це принесе найвищу з нагород,

(Ні) з чим (не) порівнянне відчуття,

Що ти живеш (не) марно на цім світі.

В. Крищенко

Недо – вічний (не) дороба,

(Не) доводько до кінця,

Все йому (не) (до) вподоби,

Все йому (не) (до) лиця.

“(Не) займай” – (не) дочуває,

“Поможи” – (не) добачає,

(Не) доївши хліба-страв,

(Не) довзувшись, – геть подавсь…

Ох, і в кого він удався –

Я і сам ще (не) добрав.

З ним і в школі теж морока:

(Не) додума, (не) довтне.

(Не) довисидить уроку…

(Не) додому йде по зміні,

(Не) до книжки – на пусте…

(Не) доходить до хлопчини,

Що (не) доуком росте.

Д. Куровський

Зробіть морфологічний розбір часток.

Догорів літній день. Щирим золотом приснуло сонце з-під високих чорних ялин, половинкою вирізалось на небі, тоне-тоне… ось чвертка… шматочок… іскринка – і нема вже!

Тільки ясно-рожева пелена окрила весь західний край неба, чорними візерунками виступають на ній дерева старого панського садка.

Довгий-довгий той літній день! Чого-чого не перейшло від світання до смеркання, чого тільки не наслухався цей сад, що вбирає кожен вигук з поля, кожен гомін з села, вбирає та, поширивши вдесятеро, віддає луною. Ось і тепер: ще здалека котиться полем гуртова парубоча пісня – то йдуть косарі. Раптом десь, наче навперейми, вирвалася дрібна дівчача. Обидві нарізно плинуть, перегукуються, перешкоджають одна одній. Але обидві все ближче і ближче, і ось – прийняв їх у своє лоно старий сад: залунали-загули чоловічі баси й тенори, золотими разками переплелися з ними дівчачі сопрано, й обидві пісні, поважна й жартівлива, різко початі, не разом кінчаючись, дивно злилися в не-змовну гармонію й переповнили вщерть темний затишок (Дніпрова Чайка).