Політологія
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА
ДЕМОКРАТІЯ ЯК СПОСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ
3. Здійснення влади народом
Численні демократичні теорії можна поділити на дві групи: безпосередньої та представницької (репрезентативної) демократії.
Перша виходить із того, що в демократичній державі воля народу й державна влада мають бути тотожні. Сам народ повинен безпосередньо брати участь у прийнятті найважливіших політичних рішень, здійсненні влади (референдум, пряме голосування, всенародне обговорення тощо).
Останнім часом набула поширення теорія демократії участі. Вона обгрунтовує необхідність участі широких верств населення не тільки у виборі своїх представників, у прийнятті рішень на референдумах, а й безпосередньо в політичному процесі – підготовці, ухваленні та здійсненні рішень, а також у контролі за їх реалізацією. Це має відбуватися на робочому місці, за місцем проживання тощо. На думку прихильників безпосередньої демократії, лише вона втілює справжнє народовладдя
Серед недоліків безпосередньої демократії її критики називають низьку ефективність рішень унаслідок недостатньої компетенції тих, хто пі рішення ухвалює. Жан-Жак Руссо писав: “Якби існував народ, що складається з богів, то він правив би собою демократично. Але таке досконале правління не влаштовує людей”.
Прихильники концепції репрезентативної (представницької) демократії виходять із розуміння демократії як компетентного й відповідального перед народом представницького управління. Головний акцент робиться на чіткій реалізації принципу відповідальності на всіх рівнях влади та державного управління. Воля народу не ототожнюється з його прямою участю в управлінні державою, а виражається безпосередньо на виборах, делегується депутатам і представницьким органам влади. Відносини між народом і його представниками будуються на засадах контролю (участь у виборах), довіри, конституційного обмеження компетенції органів влади й посадових осіб. Отже, демократія – це уряд, що його обирає народ, а якщо необхідно, то народ його зміщує. Демократія – це уряд із власним курсом.
Концепція представницької демократії дістала специфічне обгрунтування в теорії елітарної демократії. Суть її полягає в тому, що в сучасній демократичній державі має діяти принцип політичного поділу праці, за яким реальна влада належить політичній еліті, а маси отримують право періодичного, головним чином електорального, контролю за її діяльністю. За елітарної демократії її розвиток пов’язаний не з розширенням прямої участі мас в політичному процесі, а зі створенням ефективного механізму рекрутування результативної, дійової еліти, підконтрольної народові.
Головною перевагою представницької демократії є вільний суспільний лад і висока ефективність у розв’язанні суспільних завдань. Це чіткий поділ праці, висока компетентність і відповідальність осіб, які ухвалюють рішення. Серед недоліків представницької демократії зазначають фактичне усунення народу від влади в період між виборами; відчуження депутатів і чиновників від пересічних громадян; наростання в державі авторитарних тенденцій унаслідок поступового відсторонення законодавців виконавчою владою; широкі можливості політичного маніпулювання шляхом прийняття неугодних для більшості рішень за допомогою складної, багатоступеневої системи влади; головні ланки механізму репрезентативної демократії: виборець – парламент – уряд – прем’єр-міністр або президент ухвалюють рішення на свій розсуд і мають можливість до невпізнання сфальсифікувати волю народу.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)