Історія економічних вчень
ІСТОРИЧНА ШКОЛА
7.2. Економічні дослідження нової історичної школи
До середини 50-х років XIX ст. історична школа пройшла апогей розвитку і увага до неї стрімко вгасала. Однак на початку 70-х років відбувся новий сплеск інтересу до ідей, що лежать у її основі. Це пов’язано з виходом на сцену вчених, яких прийнято поєднувати в нову (“молоду”) історичну школу. їх лідером був Густав Шмоллер (1838- 1917). Широкої популярності набули також погляди Карла Бюхера (1847-1930) і Луйо Брентано (1844-1931).
Якщо представники
Історична школа закликала до детального вивчення історії народного господарства. “Молода” історична школа відгукнулась на цей заклик. При цьому особлива увага приділялась історії окремих економічних установ (торгових гільдій, ремісничих
Особливістю нової історичної школи була спроба пояснення господарського життя в тісному взаємозв’язку економіки, етики і психології. Йдеться не про визнання одночасного впливу на господарство різнопланових факторів, а про їх внутрішню єдність, взаємопереплетіння.
Густав Шмоллер стверджував, що виробництво, поділ праці, обмін товарів – це й економічні, й етико – психологічні категорії. Господарська культура реалізується у фізичному світі, але виникненням зобов’язана духовним силам людей, що виявляються у вигляді почуттів, потягів, цілей, уявлень і, в кінцевому підсумку, у вигляді свідомих дій. Народне господарство – це форма спілкування, базованого на психічних силах суспільства. Тому політична економія – не тільки економічна наука, а й збірне поняття, що відображає сукупність суспільних наук, у тому числі тих, що вивчають політику, право, етику, релігію.
Із таких позицій Шмоллер розглядає окремі економічні категорії. Зміни цін, заробітної плати, вексельного курсу тощо зумовлюються, на його думку, психологічними мотивами і почуттями різних груп населення. Так, динаміку заробітної плати він ставить у залежність від ступеня схильності робітників до збереження і розвитку життєвих потреб.
Держава, стверджував Шмоллер, стоїть над класами і соціальними групами, над корпораціями й індивідуальними господарствами з їхніми різноспрямованими прагненнями. Державно-правове регулювання економічного життя – необхідна умова самого існування народного господарства як єдиного цілого.
Карл Бюхер відомий насамперед своєю схемою розвитку господарства, в основі якої лежить довжина шляху, який продукт праці проходить від виробника до споживача. На першому ступені, який Бюхер іменує “домашнім господарством”, продукти споживаються там же, де виготовлені. На другому ступені, названому “міським господарством”, здійснюється виробництво для зовнішнього споживача, але за безпосереднього обміну “виробник – споживач”. Третій ступінь – “народне господарство”. На цьому ступені виробник працює на невідомий йому ринок, товари проходять через ряд господарств перш ніж дійдуть до споживача. У “народному господарстві” вирішальне значення має діяльність грошового капіталу. Бюхер одним із перших помітив зростаючу роль позичкового капіталу, до якого він відносить і банківський, і акціонерний капітали. За Бюхером, під владу позичкового капіталіста потрапляють однаковою мірою підприємці, земельні власники, торговці та робітники.
Луйо Брентано приділяв особливу увагу питанням праці та заробітної плати. Праця, за Брентано, – це товар особливого роду. Його власник не може відкласти продаж праці, він усюди має йти за проданою підприємцю працею, і тому часто змушений погоджуватися на невигідні умови її продажу. Ці несприятливі для робітника обставини, однак, усуваються, якщо підприємцю протистоїть не окремий робітник, а профспілка, подібна до англійських тред-юніонів.
Підвищення заробітної плати, як і скорочення робочого дня, вигідне не тільки робітникам, а й підприємцям, тому що при цьому створюються умови для зростання продуктивності праці, а отже, для збільшення прибутковості виробництва. Низька оплата праці не дає стимулів для заміни ручної праці машинною, що перешкоджає здешевленню товарів і підвищенню їх конкурентоспроможності.
Брентано увійшов в історію економічних знань як активний пропагандист низки положень, сформульованих у літературі задовго до виходу його праць. Мова йде про закон спадної родючості грунту і теорії стійкості дрібних селянських господарств. Брентано слід визнати якщо не єдиним автором цієї концепції, то одним зі “співавторів”, які вважали визнання монополістичних об’єднань практичним засобом усунення економічних криз. Картелі, за Брентано, створюються виробниками для планомірного пристосування пропозиції до попиту, щоб попередити надвиробництво з усіма наслідками, що випливають з нього: падінням цін, банкрутствами, знеціненням діючого капіталу і масовим безробіттям.
Під впливом молодої історичної школи в останній чверті XIX ст. в усьому світі зріс інтерес до історико-економічних досліджень. Ця школа дуже вплинула на набуття вже у XX ст. широкої популярності суспільствознавцями М. Вебером (1864-1920) і В. Зомбартом (1863-1941).
Макс Вебер почав наукову діяльність як історик народного господарства. Всесвітню славу йому принесли праці, присвячені впливу релігійних поглядів і релігійної моралі на економіку: “Протестантська етика і дух капіталізму” (1905 р.) і “Господарська етика світових релігій” (1919 р.). За Вебером, у кожній релігії є два протилежних компоненти – містичний і аскетичний. Чим більше розвинутий у релігії аскетичний компонент, тим більше вона сприяє зміцненню життєвого раціонального начала, яке становить дух капіталізму. Найбільший надматеріальний стимул до підприємництва, на його думку, дає протестантизм, відповідно до якого свідченням прихильності людини до Бога є успіх цієї людини в обраній нею сфері діяльності. Саме пануванням протестантизму пояснює Вебер високий господарський розвиток США і Канади порівняно з католицькою Латинською Америкою.
Вернер Зомбарт, будучи учнем Г. Шмоллера, також починав як історик народного господарства. Надалі він прагнув поєднати історизм із побудовою абстрактної теорії капіталізму. У такому дусі написана його головна праця “Сучасний капіталізм” (1902 р.).
Зомбарт вводить поняття “господарська система” і “господарська епоха”. Господарська система – це абстрактно-теоретична конструкція, очищена від історичної конкретики модель. Господарська епоха – це реальність, що слугує об’єктом емпіричного дослідження. Але самі епохи виділяються тільки на підставі сформованих теоретичних моделей, тобто господарських систем.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)