МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ
Розділ 3
БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ
3.5. Медична арахноентомологія
3.5.3. Клас Комахи (Insecta)
3.5.3.7. Гнус та його компоненти
Гнус (рис. 3.171) – сукупність кровосисних комах ряду Двокрилі. Москіти, мокреці, мошки, комарі, гедзі – літаючі кровосисні комахи, компоненти гнусу.
Рис. 3.171. Компоненти гнусу: 1 – москіт (самець); 2 – москіт (самка); 3 – мокрець; 4 – комар; 5 – великий сірий сліпень; 6 – мошка (самець); 7 – мошка (самка).
Москіти
Належать до родини Метелівкові (Psychodidae). Медичне значення мають тільки москіти роду Phlebotomus.
Географічне поширення: москіти розповсюджені по обидва боки від екватора, в Україні поширені на півдні і в Криму.
Морфологія. Москіти – дрібні (від 1,3 до 3,5 мм завдовжки) кровосисні комахи. Голова, тіло і крила густо вкриті жовтуватими або коричнево-сірими волосками (рис. 3.172). Голова невелика, з парою великих круглих очей чорного кольору. Ротовий апарат короткий, колючо-сисного типу. Вусики складаються з 16 члеників, довгі. Найширша частина тіла – груди, особливо середньогруди, з якими
Рис. 3.172. Москіт (рід Phlebotomus), статевозріла самка.
Життєвий цикл. Розвиток відбувається з повним перетворенням: яйце-> чотири зміни личинок-> лялечка -> імаго. Форма яєць видовжено-овальна, з опуклим спинним і дещо увігнутим черевним боками.
Через 5-10 днів після насичення кров’ю самки відкладають яйця в темні вологі місця: приміщення для тварин, тріщини в підлозі старих будівель, гнізда наземних птахів, нори гризунів, сміття. Кладок буває 1-2, по 60-90 яєць кожна. Більшість самок після кожної кладки гине. З яєць вилуплюються безногі личинки, вкриті волосками, схожі на гусінь, живляться рештками органічних речовин. Після трьох линянь личинки перетворюються в малорухливих лялечок розміром 3 мм завдовжки, булавоподібної форми. Лялечки не живляться.
З лялечок виходять статевозрілі імаго. Тривалість розвитку від яйця до імаго дорівнює 45-50 дням.
З настанням холодів москіти гинуть. Зимують личинки, що вилупилися з яєць, відкладених самками останньої генерації.
Сезон льоту в москітів, залежно від клімату, спостерігається з квітня-травня по вересень-жовтень. Особливо багато їх у червні-серпні.
Москіти – присмеркові комахи, нападають для кровоссання перед і в перші години після заходу сонця за тихої погоди або в захищених від вітру місцях. Живляться на ссавцях, птахах і рептиліях. Більш тісному контакту з людиною сприяє притаманний деяким видам москітів позитивний фототаксис до яскравого штучного освітлення.
Медичне значення. Москіти – настирливі кровососи, їх численні укуси болючі, викликають сильний свербіж, утворення папул на шкірі, іноді пухирців на місцях укусу, печіння. Люди втрачають апетит, сон, у деяких підвищується температура, спостерігається гарячковий стан, загальна розбитість тощо.
Але головна небезпека полягає в тому, що москіти – специфічні переносники збудників шкірного і вісцерального лейшманіозів і москітної лихоманки (лихоманка папатачі), бартонельозу. В організмі комахи лейшманії проходять певний цикл розвитку і через 6-8 днів після інфікуючого живлення москіти стають заразними.
Вірус лихоманки папатачі у крові хворої людини циркулює лише дві доби – добу перед захворюванням і в першу добу після прояву хвороби. Тільки тоді самка москіта може заразитися під час ссання крові хворого. Москіт стає заразним через 6-8 днів. Можливо, це термін проникнення вірусу в його слинні залози. Доведена трансоваріальна передача вірусу лихоманки дочірньому і внучатому поколінням москітів.
Заходи боротьби з москітами. Основними заходами боротьби з москітами можна вважати профілактичні, які спрямовані головним чином на дотримання санітарно-гігієнічних норм і правил утримання приміщень і будівель – чистота подвір’я, ретельне прибирання сміття, очистка поверхні грунту, своєчасний ремонт стін будинків, щілин у підлозі та плінтусах, знищення гризунів. У районах, ендемічних щодо флеботомної гарячки, стіни будівель бажано фарбувати у світлий колір, що полегшує виявлення москітів.
Для знищення москітів застосовують інсектициди, головним чином із групи фосфорорганічних препаратів. Обробку інсектицидами потрібно проводити як всередині, так і ззовні приміщень. Для захисту людей під час роботи на відкритому повітрі застосовують захисні костюми й репеленти.
Мошки (родина Simuliidae)
Географічне поширення: мошки поширені там, де є водойми, серед того в деяких районах України. Особливо розповсюджені в Сибіру і на Далекому Сході.
Морфологія. Мошки – дрібні комахи, завдовжки 2-6 мм. Тіло товсте, коротке, з короткими вусиками і ногами. За загальним виглядом нагадують дрібних мух (рис. 3.173). Голова кругла, підігнута під груди. Складні очі самок розділені лобом, у самців вони стикаються на лобі. Хоботок короткий. Ротовий апарат колючо-сисний. Під час кровоссання в ранку занурюється весь хоботок. Груди, особливо в самок, з опуклою спинкою, вкриті волосками. Вона нерідко має малюнок у вигляді сріблястих плям. Крила широкі й прозорі, без малюнка. Груди мають міцну мускулатуру. Ніжки товсті, закінчуються парою кігтиків. Черевце складається з 9 сегментів, які видно крізь крила. Черевце сильно розтягується під час живлення кров’ю.
Рис. 3.173. Мошка (родина Simuliidae), статевозріла самка.
Життєвий цикл. Розвиток мошок відбувається з повним метаморфозом: яйце -> 6 стадій личинок -> лялечка -> імаго. Яйця округло-трикутної форми. Свіжовідкладені – білі, при дозріванні ембріона набувають коричневого або чорного кольору. Місця виплоду – струмки й річки зі швидкоплинною прісною водою. Яйця відкладають на каміння, листя та інші предмети, що постійно змочуються водою. З яєць вилуплюються червоподібні личинки близько 1 мм завдовжки. Личинки шостої стадії завдовжки 4-10 мм. Забарвлення від темно-коричневого до брудно-білого, деколи зеленкувате. Личинки мають грудну ногу з кільцем гачків на кінці, за допомогою якої пересуваються. На задньому кінці є присосок – хітинова рама з кільцем гачків, тому личинки утримуються на субстраті, навіть за швидкої течії води.
Характерна особливість личинок – пара павутинних залоз. Вони випускають тонке прозоре павутиння, за допомогою якого утримуються на субстраті, пересуваються, ширяють у товщу води.
Через п’ять линянь личинка перетворюється на лялечку, за розмірами меншу від личинки, вкриту коконом, прикріпленим до субстрату. Через 3-10 діб із лялечки виходить доросла комаха, оточена пухирцями повітря, яке виносить мошку на поверхню води і вона одразу знімається. Від місць виплоду мошки можуть розлітатися до 10-15 км, а за вітром – до 200 км.
Для багатьох видів мошок характерна облігатна гематофагія. Вони нападають на деякі види птахів, різні види ссавців, людину. На тілі хазяїна довго відшукують місця для укусу, часто проникають під одяг. Живляться кров’ю тільки самки.
Більшість самок гине після першого гонотрофічного циклу: один раз живляться кров’ю й один раз відкладають яйця. Цикл триває 10 днів. Деякі екземпляри здійснюють до 5 гонотрофічних циклів, тобто живуть понад півтора місяці.
У жаркі дні мошки нападають, головним чином вранці й особливо у вечірні години, а в прохолодні й хмарні – всередині дня.
Зимують мошки у фазі яйця і личинки.
Медичне значення. Мошки – злісні кровососи. Інтенсивність нападів на людину – до кількох тисяч особин одночасно. При живленні в ранку хазяїна впорскується секрет слинних залоз. Секрет містить речовини, що запобігають згортанню крові, анестезуючі речовини й травні ферменти. Укуси болючі. Людина втрачає кров, слина мошок має отруйні властивості. Місцевою реакцією на укуси є поява папул, припухлість. Погіршується загальний стан: виникають набряки, гіперемія, запалення різних внутрішніх органів, змінюються пульс і частота дихання. Комахи заповзають в очі, вуха, ніс, рот. Під час нападу мошок у людини погіршується координація рухів і точність реакцій. Людина не може спокійно працювати, відпочивати. Продуктивність праці падає на десять відсотків, підвищується травматизм, особливо серед лісорубів.
Небезпеку створюють мошки як специфічні переносники мікрофілярій – личинок круглих червів – філярій з роду Onchocerca. Майже повсюди поширений онхоцеркоз худоби. Люди хворіють на цю хворобу в Африці і Центральній Америці. Крім цього, мошки можуть бути механічними переносниками збудників туляремії і сибірки, а також передавати збудників сапу, прокази, чуми та деяких інших інфекційних захворювань.
Заходи боротьби з мошками. Боротьба з мошками, як і з комарами, включає боротьбу з водними (передімагінальними) і крилатими (імагінальними) стадіями розвитку. Переважно проводять боротьбу з передімагінальними стадіями розвитку. Для знищення личинок та лялечок застосовують ті ж інсектициди, що й для знищення комарів. Обробку проводять за масової появи личинок мошок. У місцевостях, де мошки мають одну генерацію, проводять одно-дворазову обробку, а за наявності двох генерацій кількість обробок збільшують. При застосуванні інсектицидів потрібно враховувати, що препарати можуть викликати загибель інших мешканців річок, які є кормом риб.
Ефективних засобів боротьби з дорослими мошками не розроблено.
Особистий захист людей складається із застосування захисного одягу та захисних масок (сітка Павловського).
Мокреці (родина Ceratopogonidae)
Географічне поширення: мокреці поширені. головним чином, у країнах із тропічним і субтропічним кліматом, але зустрічаються і в Європі, Азії. Розповсюджені вони й в Україні.
Морфологія. Мокреці – найменші з усіх кровосисних двокрилих. Їх тіло завдовжки 1-2,5 мм. Вони мають великі брунькоподібні очі, довгі (з 13-15 члеників) вусики, сильно опушені у самців. Кров’ю живляться тільки самки. Ротовий апарат колючо-сисний. Біля переднього краю крила є однакові радіальні комірки. Крила деяких видів прозорі, інших – плямисті.
Життєвий цикл. Розвиток відбувається з повним метаморфозом: яйце -> 4 стадії личинок -> лялечка – > імаго. Яйце видовженої сигароподібної форми. Місця виплоду – мілководні ділянки водойм (річок, озер, боліт) зі стоячою або слабкопротічною водою, калюжі, дупла дерев, волога лісова підстилка, гриби тощо.
У самок буває декілька гонотрофічних циклів. Зимують мокреці у фазах яйця і личинки. Особливо багато мокреців з’являється в ті роки, яким передувало декілька дощових сезонів. Найбільш активно самки нападають на жителів у ранішні й вечірні години. Оптимальною для одних видів є температура від 8-9 до 17-18 °С, для інших – від 16-17 до 30 °С і вище. При перших краплинах слабкого дощу напад мокреців посилюється. Під час сильного дощу вони не нападають. Найвища активність цих комах – з червня по вересень.
Медичне значення. Мокреці – настирливі кровососи й за їх великої чисельності завдають людям непомірних страждань. Наприклад, у гірській тайзі Красноярського краю за 5 хвилин на людину нападає одночасно близько 10 000 екземплярів. При нападі на людину 50-ти мокреців неможливо виконувати будь-яку роботу. Мокреці переносять збудників філяріатозів. Так, в Африці вони передають збудників акантохейлонематозу, онхоцеркозу, на узбережжі Карибського моря – збудників мансонельозу, в Китаї – збудників японського енцефаліту. В Україні з мокреців виділено нейротропного віруса, у Західному Сибіру – збудника туляремії.
Заходи боротьби з мокрецями. Боротьба з мокрецями подібна до заходів боротьби з комарами. Профілактика й знищення ведуться у напрямку як передімагінальних стадій, так і дорослих мокреців. Для боротьби з мокрецями, розвиток яких проходить у вологому грунті лісу, застосовують ті ж методи боротьби, що й з кліщами.
Сліпні (родина Tabanidae)
Географічне поширення: більшість видів – тропічні, але багато представників родини сліпнів поширені також у помірних широтах. Вони живуть у тайговій і лісовій смугах, у долинах рік, на узбережжях озер степових і пустельних зон тощо.
Морфологічні особливості. Серед кровосисних двокрилих сліпні – найбільші комахи, розміри їхнього тіла – від 8 до 25 мм, рідше – до 30 мм. Тіло сліпня розділене на голову, груди і черевце (рис. 3.174). Голова велика, опукла спереду, рівна з грудьми або ширша. Більшу частину голови займають складні очі. Прижиттєво вони яскраво забарвлені у зелений, пурпуровий, коричневий та інші кольори з більш темними плямами чи поперечними смужками або без них. У самок очі розділені лобною смужкою, на якій є ділянки опуклого і блискучого хітину – лобні мозолі. У самця очі стикаються. Вусики тричленні, з’єднані з центральною частиною голови, над якою розташований лобний трикутник. Частина голови під вусиками зветься лицем. Ротовий апарат має вигляд масивного хоботка. Він складається з розвиненої м’якої нижньої губи, у жолоб якої вкладений хітиновий колючо-ріжучий апарат. Останній призначений для проколювання шкіри живителя і ссання крові, а нижньою губою сліпень підлизує різні солодкі соки чи вгамовує спрагу.
Рис. 3.174. Сліпень (родина Tabanidae), статевозріла особина.
Nbsp;
Груди широкі, масивні, з великим трикутним щитком позаду, складаються з трьох сегментів, вкриті густими тонкими волосками, з великими стигмами з обох боків. Пара крил має численні жилки. Ніжки закінчуються парою кігтиків і під ними – трьома присосками. На гомілках середньої пари ніжок є щетинки – шпори.
Черевце широке, складається із семи пар напівкілець. На кожному сегменті є по парі стигм.
Життєвий цикл. Розвиток відбувається з повним перетворенням: яйце -> 5-7 або 7-11 личинкових стадій -> лялечка -> імаго. Самки здатні до кровоссання тільки після запліднення. Вони смокчуть кров переважно великих ссавців впродовж 1,55 хв. і більше і поглинають від 50 до 200-300 мг крові.
Яйця відкладаються компактною купкою на стебла або листя рослин, що розташовані над водою або поблизу неї. Кладка складається з 3-4 шарів склеєних між собою яєць кількістю від 200 до 1000 штук. Більшість самок здійснюють два гонотрофічні цикли, деякі – три і більше.
Найбільш численні сліпні в червні-липні й зникають у серпні-вересні. Це світло – і теплолюбиві комахи. Вони активні в теплі й сонячні години. Швидкість польоту сягає 60 км за годину і більше. Сліпні чутливі до нестачі вологи, вгамовують спрагу в дрібних водоймах. Самці живляться рослинними соками, солодкими виділеннями комах, самки також, але для розвитку яєць потребують додаткового живлення кров’ю хребетних.
Медичне значення. Укуси сліпнів болючі. їхня слина, що впорскується в ранку, отруйна й перешкоджає згортанню крові. Після укусу з ранки виступає крапля крові, вона може навіть точитися деякий час. Виникає невеличка папула або ж болюча пухлина. На людей нападають головним чином дрібні сліпні, особливо в парку погоду перед дощем, а також під час купання – їх приваблює змочене водою тіло.
Сліпні є механічними переносниками збудників туляремії, сибірки. Збудник сибірки зберігається в їхньому хоботку впродовж 5-7 діб. Джерелом зараження сліпнів збудниками туляремії є різні дрібні ссавці і серед них зайці, водяні щури. Вони можуть заражатися в дрібних водоймах, де містяться бактерії туляремії. Бацилами сибірки сліпні також інфікуються в дрібних водоймах та у вологому грунті. Описано випадки виділення із сліпнів збудника Ку-рикетсіозу, еризипелоїду і вірусу з групи кліщового енцефаліту.
Як кровососи і переносники збудників хвороб сліпні завдають значних збитків тваринництву. У місцях зі значним скупченням сліпнів на одну велику тварину (кінь, велика рогата худоба тощо) можуть одночасно нападати десятки і сотні екземплярів, а за годину – декілька сотень або тисяч. Сліпні можуть передавати тваринам збудників протозойних захворювань: трипаносомозу верблюдів і коней – “суауру”( в Середній Азії), трипаносомозу й анаплазмозу великої рогатої худоби.
В усіх цих випадках сліпні є механічними переносниками збудників. Але вони можуть бути і специфічними (біологічними) переносниками збудників таких хвороб людини, як калабарський набряк, лоаоз, збудником якого є філярія Ьоа-Іоа, що належить до круглих червів.
Оводи (родини Gasterophilidae, Oestridae, Hypodermatidae)
Географічне поширення: оводи живуть у тайговій і лісовій смугах, у долинах рік, на узбережжях озер степових і пустельних зон тощо.
Морофологічні особливості. Тіло зрідка голе, вкрите волосками. Ротові органи в дорослих форм редуковані, тому вони не живляться.
Шлункові оводи – (Gasterophilidae) – 9-15 мм завдовжки; порожнинні оводи – (Oestridae) – 10 – 16 мм завдовжки; підшкірні оводи – (Hypodermatidae) – 11-22 мм завдовжки.
Життєвий цикл. Живуть оводи недовго. Самки і самці відроджуються одночасно і збираються в певному місці. Личинки більшості видів є ендопаразитами ссавців і людини.
Види шлункових оводів є паразитами коней, слонів, носорогів. Яйця відкладають на тварину-хазяїна і переважно на ті місця, до яких тварина доторкається губами. Деколи на тіло людини потрапляють личинки І покоління, вони проникають у шкіру, рухаються в ній і викликають захворювання.
Порожнинні оводи – паразити парно – і непарнокопитих. Живородні самки впорскують личинок в ніздрі хазяїна. Личинки розвиваються в лобних пазухах, носоглотці. Звідси й отримана ними назва.
Підшкірні оводи прикріплюють яйця до волосся тварини-хазяїна, іноді людини. Личинки завершують розвиток під шкірою гризунів і парнокопитних, мігруючи в тілі хазяїна.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)