ТЕМА 3. КРАЇНИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ
§14. Італія
2. Італійське “економічне диво”.
Американська допомога за “планом Маршалла” (у 1947 р. вже було надано 100 млн доларів) дала можливість Італії відновити свій економічний потенціал. Промисловому розвиткові країни сприяли реформи, проведені в економіці.
Економічною доктриною уряду А. де Гаспері був неолібералізм – повна свобода ринкової торгівлі, конкуренція та розвиток приватного підприємництва.
Християнські демократи здійснили обмежену аграрну реформу. Селяни одержали
У 1950-1960-х роках за темпами економічного зростання Італія посідала перше місце в Європі та друге
Італійське “економічне диво” створили люди. Коли одного італійського економіста запитали про причини економічних успіхів, він відповів, що Італія не має природних копалин, однак “ми вміємо робити підприємців”. У повоєнні роки в країні були величезні резерви дешевої робочої сили. Економічно відсталий південь, 40 % населення якого жило в сільській місцевості за рахунок ведення натурального господарства, постачав робочу силу на великі підприємства півночі. На них активно застосовували новітню техніку та передові виробничі технології. Однак не тільки потужні підприємства використовували передові технології. Дрібні та середні фірми, що спеціалізувалися на виготовленні взуття, білизни, косметики, харчових товарів почали активно купувати нове обладнання для своїх підприємств. Виробничі потужності традиційних і сучасних галузей виробництва були оновлені, що значно покращило якість італійських товарів і завоювало для них ринки збуту в інших країнах.
Держава підтримала діяльність корпорацій, надаючи їм фінансові та податкові пільги. Це дало можливість створити великі всесвітньо відомі об’єднання: “Фіат” в автомобільній промисловості, “Монтектіні” в хімічній, “Піреллі” в гумовій, “Едісон” в електроенергетичній. Італія ввійшла до групи найбільш індустріально розвинених країн світу.
Ще однією особливістю Італії є те, що економічна система країни має регіональні відмінності, які демонструють своєрідне поєднання великого, малого та середнього капіталів. У Північно-Західній Італії, особливо навколо міст Мілана, Генуї, Турина, зосереджені великі сучасні підприємства, які використовують передові технології в автомобільному, хімічному, комп’ютерному, авіаційному виробництві. Роль дрібних фірм своєрідна:
Фіат “Джоллі” 1960-і роки
М. Неаполь
Вони функціонально доповнюють великі підприємства.
У Північно-Східній та Центральній Італії в містах Тоскані, Еміліо-Романьї, Венеції та навколо невеликих міст розташовуються дрібні та середні фірми, які займаються традиційно італійським виробництвом керамічної плитки, одягу, взуття тощо.
Південна Італія (від м. Неаполя до о. Сицилії) характеризується відсталістю, диспропорціями в економіці, невирішеністю соціальних проблем (насамперед зайнятості населення), що породжує в цьому регіоні корупцію, тероризм, злочинність, засилля мафії1.
Важлива особливість Італії – значна роль державного сектору, який перетворився на потужний фінансово-промисловий комплекс. Його структури переплелися з партійно-бюрократичним апаратом.
Урядові установи та корпорації були зацікавлені в стабільному розвитку держави, вони звертали серйозну увагу на соціальні програми. У країні бурхливо розвивалося будівництво дешевого житла для робітників, створювалися соціальні установи, налагоджувалася система охорони здоров’я, однак кількість безробітних перевищувала 1 млн, а понад 200 тис. італійців щороку були змушені емігрувати до ФРН, Швейцарії, Франції, погоджуючись на будь-які умови життя та оплати праці. З іншого боку, через безробіття оплата праці в Італії була значно нижчою, аніж в інших західних країнах. Це зменшувало собівартість товарів і давало змогу експортувати їх за найнижчими цінами, що стимулювало розвиток виробництва.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)