КЛІТИНИ, ТКАНИНИ – БУДОВА ТІЛА ЛЮДИНИ – ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я

Довідник з біології

ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я

БУДОВА ТІЛА ЛЮДИНИ

КЛІТИНИ, ТКАНИНИ

У процесі анатомічного вивчення людини її структури умовно підрозділяються на клітини, тканини, органи, системи органів, які і формують організми. Проте слід застерегти від буквального розуміння цього розподілу. Організм єдиний, він може існувати лише завдяки своїй цілісності. Основною структурною одиницею будови живого є клітина. Клітини та їх похідні утворюють ткани­ни, з яких сформовані органи, які створюють системи органів. І, нарешті, системи

інтегруються в цілісний організм. Цілісність організму забезпечується завдяки єдиній нейрогуморально-гормональній регуляції його функцій. І. П. Павлов – основопо­ложник теорії нервізму – довів провідну роль нервової системи в інтеграції організму і здійсненні його зв’язку із зовнішнім сере­довищем.

Клітина (cellula, cytus) – елементарна одиниця живого, яка здійснює передачу генетичної інформації шляхом самовідтворен­ня. Кожна клітина представляє складну систему біополімерів, що містить ядро і цитоплазму, з розташованими в ній органелами, укладеними в клітинну оболонку – цитолему (плазмалему).

Ос­новні властивості клітин – це подразнення, провідність, скоро­тність тощо.

Життя підтримується завдяки клітинному розподілу, суть якого лежить в подвоєнні ДНК і рівномірному її розподілі між двома дочірніми клітинами. Проте деякі високоспеціалізовані клітини (наприклад, нервові) втратили здатність розмножувати­ся. Інші, також високоспеціалізовані (наприклад, клітини печін­ки – гепатоцити), які у звичайних умовах не діляться, після різ­них пошкоджень або видалення частини органу починають діли­тися. І, нарешті, існують високоспеціалізовані клітини (напри­клад, клітини крові, епітелію), які також не діляться, проте шви­дко гинуть і постійно заміщаються завдяки інтенсивному поділу стовбурних (або камбіальних) клітин, що здатні ділитися. Ця категорія клітин називається такими, що оновлюються.

Клітини входять до складу тканин.

Тканина (лат. textus, грец. histos) – це сукупність клітин і міжклітинної речовини, з’єднаних єдністю походження, будови і функції, що історично склалася. В організмі людини виділяють 4 типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язову і нервову.

Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла, вистилає слизові оболонки, відділяючи організм від зовнішнього середо­вища, а також утворює залози. Епітелій складається з епітеліаль­них клітин, які лежать у вигляді пласта на базальній мембрані. Він позбавлений кровоносних судин, його живлення відбувається за рахунок дифузії речовин із підлягаючої сполучної тканини. Виділяють епітелій багатошаровий: ороговіваючий, неороговіваючий і перехідний і одношаровий: простий стовбчастий, простий кубічний (плоский), простий сквамозний (мезотелій). Шкіра покрита ороговіваючим багатошаровим (плоским) сквамозним епітелієм. Слизові оболонки, залежно від будови і функції, висте­лені одношаровим простим стовбчастим (тонка, товста кишки, шлунок, дихальні шляхи – гортань, трахея, бронхи), неороговіваючим багатошаровим (плоским) сквамозним епітелієм (ротова порожнина, глотка, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки). Слизові оболонка сечовивідних шляхів покрита перехідним епі­телієм. Серозні оболонки (очеревина, плевра) вистелені простим сквамозним (одношаровим плоским) епітелієм (мезотелієм).

Функції епітелію:

– захисна (епітелій шкіри);

– всмоктування (одношаровий епітелій тонкого кишечнику);

– участь в обміні речовин і газів (одношаровий плоский епі­телій, який вистилає кровоносні, лімфатичні судини і альвеоли);

– виділення (епітелій капсули ниркоподібних клубочків).

Залози (glandulae) бувають одноклітинні і багатоклітинні.

Одноклітинні залози келихоподібної форми (наприклад, слизові) розташовуються серед клітин епітеліального вистилання шлунку, кишок, дихальних шляхів. Секрет, що утворюється в цих кели­хоподібних клітинах, складається з глюкопротеїдів, який виділя­ється в просвіт органів, в стінках яких ці клітини розташовують­ся. Багатоклітинні залози ділять на 3 групи: екзокринні, що ма­ють вивідні протоки, ендокринні, що не мають вивідних протоків і виділяють свій секрет безпосередньо в міжклітинні простори, звідки він поступає в кров і лімфу, і змішані залози, в яких одно­часно присутні екзокринна і ендокринна частини.

Екзокринна залоза складається з початкового відділу, утво­реного залозистими клітинами (гландулоцитами), які виробля­ють секрет, і протоків. Залежно від будови початкового (секрето­рного) відділу розрізняють трубчасті (нагадують трубку) і альвео­лярні залози (нагадують кульку, виноградину), а також трубчато-альвеолярні залози, які мають і той, і інший початкові відділи. Залежно від будови протоків залози діляться на прості, що не мають розгалужень початкового відділу (пітні, сальні залози), прості розгалужені та складні, що мають більш менш розгалуже­ний початковий відділ (слинні залози, печінка).

Змішані залози містять в одному органі екзокринну частину, секрет з якої виводиться через протік, і ендокринну частину у вигляді скупчень ендокринних клітин (підшлункова залоза, ста­теві залози). Багатоклітинні залози виробляють різні секрети: білковий (сірозні залози), слиз (слизові) або змішаний, якщо сек­реторний відділ залози складається з сірозних і слизових клітин.

Останніми роками отримані цікаві дані про те, що слинні залози виробляють інсуліноподібні речовини.

Сполучна тканина представляє велику групу, яка включає власне сполучні тканини (рихла волоконна і щільна волоконна неоформлена і оформлена), тканини із спеціальними властивос­тями (ретикулярна, жирова), тверді скелетні (кісткова і хрящо­ва) і рідкі (кров і лімфа). На відміну від інших тканин сполучна сформована з численних кліток і міжклітинної речовини (що складається з глікозаміногліканів, частина яких, зв’язуючись із білками, утворює протеоглікани), в якій знаходяться різні волок­на (колагенові, еластичні, ретикулярні). Міжклітинна речовина кістки тверда, кров і лімфа рідка.

Функції сполучної тканини:

– трофічна (участь в обміні речовин – кров);

– захисна (фагоцитоз і участь у виробленні імунітету);

– механічна (опорна) – утворення зв’язок, сухожиль, хря­щів, кісток;

– кровотворна (червоний кістковий мозок).

М’язова тканина здійснює функцію руху, здатна скорочува­тися. Існують два різновиди м’язової тканини: не покреслена (гла­дка) і покреслена (скелетна і серцева) – поперечносмугаста.

Не покреслена (гладка) м’язова тканина складається з верете­ноподібних клітин – міоцитів, довжиною до 500 мкм, які розта­шовуються в стінах кровоносних і лімфатичних судин, внутрі­шніх органів. Міоцит має одне подовжене ядро, в цитоплазмі без­ліч скоротливих органел – міофіламентів і потовщень – щільних телець, частина з них прикріпляється до плазматичної мембрани. Не покреслена (гладка) м’язова тканина іннервується вегетатив­ною нервовою системою.

Покреслена (поперечносмугаста) м’язова тканина утворює скелетні м’язи, що приводять в рух кісткові важелі, а також вхо­дить до складу язика, глотки, верхнього відділу стравоходу, фор­мує зовнішній сфінктер заднього проходу. Покреслена скелетна м’язова тканина побудована з багатоядерних поперечно-полосатих м’язових волокон складної будови, в яких чергують більш темні і більш світлі ділянки (диски), що мають різні світлопреломляючі властивості. Скелетні м’язи іннервуються спинномозковими і черепними нервами.

Покреслена серцева м’язова тканина, яка за своєю будовою і функціями відрізняється від скелетних м’язів, складається з сер­цевих міоцитів (кардіоміоцитів), які створюють комплекси, що з’єднуються один з одним. За своєю мікроскопічною будовою сер­цева м’язова тканина схожа на скелетну (поперечносмугаста покресленість), проте скорочення серцевого м’яза не підконтрольне свідомості людини.

Нервова тканина утворює центральну нервову систему (головний і спинний мозок) і периферичну – нерви з їх кінцевими приборами, нервові вузли (ганглії). Нервова тканина складається з нервових клітин – нейронів (нейроцитів), відмінних особливою будовою і функцією, і нейроглії, яка виконує опорну, трофічну, захисну і розмежувальну функції. Нервова клітина (нейрон) має тіло і відростки різної довжини, є морфо-функціональною одини­цею нервової системи. Довгий відросток, по якому нервовий ім­пульс рухається від тіла нервової клітини до кінцевих апаратів, до робочих органів (м’яза, залози) або до іншої нервової клітини, називається аксоном (нейритом). Інші, більш короткі відростки (один або декілька), що звичайно дерево-подібно гілкуються, по яких нервовий імпульс прямує до тіла клітини, називаються ден­дритами. їх закінчення одержують нервовий імпульс від іншої нервової клітини або сприймають різного виду зовнішні дії.

Функції нервової тканини – рецепторна і провідна. Нервова тканина забезпечує аналіз і синтез сигналів (імпульсів), що по­ступають в мозок. Вона встановлює взаємозв’язок організму із зовнішнім середовищем і бере участь в координації функції усе­редині організму, забезпечуючи його цілісність (разом з гумора­льною системою – кров’ю, лімфою).