Лісівництво
РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ
Лекція 8. ЛІСІВНИЧО-ЕКОЛОГІЧНА ТИПОЛОГІЯ
8.3 Лісівничо-екологічна типологія Алексєєва-Погребняка
У 20-ті роки XX ст. в Україні виникла проблема, пов’язана з лісовою типологією. Типологічна класифікація А. А. Крюденера була розроблена в основному для хвойних лісів, до того ж мала ряд суттєвих недоліків. Класифікація Є. В. Алексєєва задовольняла Правобережжя України і теж
Мала ряд суттєвих недоліків: автору більш вдалась класифікація борів та суборів і менш – класифікація
У липні – серпні 1929 р. у Стокгольмі проходив Міжнародний конгрес науково-дослідних лісових станцій. П. С. Погребняк надіслав до конгресу доповідь про методику досліджень умов місцевиростання у зв’язку з типами лісу, яка була зачитана та опублікована у матеріалах конгресу. У доповіді наведені результати типологічних досліджень в Україні за три останні роки, розкрито підхід до визначення типу місцезростання на основі загального водного балансу лісової ділянки та за багатством її грунту. Тип лісу визначався за ступенем гідрофільності і трофності відповідного лісового угруповання. Так зародилася широко відома едафічна сітка. У коло ознак, які дозволяють визначити тип місцевиростання (тип лісорослинних умов) входить деревна порода, її ріст, склад надгрунтового покриву, рівень грунтових вод. Наведені також екологічні фігури, що характеризують продуктивність різних порід у різних типах лісорослинних умов.
П. С. Погребняк також виступив зі своїми типологічними узагальненнями на 1-му Всесоюзному з’їзді грунтознавців, який відбувся в 1929 р. у Харкові.
Так був започаткований новий етап у розвитку лісівничо-екологічної типології. Пізніше (1941) П. С. Погребняк підкреслював, що запропонована ним типологічна класифікація базується на розумінні діалектичної взаємодії, лісорослинних умов і лісової рослинності (насадження), наголошуючи, що перше – стійкіше за насадження, що насадження є зовнішнім відображенням лісорослинних умов. За насадженням можна дізнатися про родючість лісорослинних умов.
Запропонована класифікація є не лише описом окремих типів, а й методом дослідження їх природи, основою для вдосконалення техніки ведення лісового господарства. Подальша робота над едафічною сіткою призвела до деякого спрощення та змін. Так, діброви на чорноземах були приєднані до групи а для відображення вкрай сухих лісорослинних умов введений індекс “О”.
П. С. Погребняк, запропонувавши едафічну сітку типів лісу і місцеоселення, підкреслював, що вона ілюструє риси подібності і різниці лісів, які визначені едафічними особливостями місцеоселення. Вона уособлює єдність двох класифікаційних ординат, що лежать в основі едафічного заміщення: трофностіта зволоження. Тобто, сітка відображає єдність подібності і відміни лісів залежно від хімічної родючості грунтів (трофності) і зволоження.
Як відомо, ряд ділянок лісу, розміщених у порядку збільшення ступеня трофності, називають трофогенним рядом (А, В, С, D), а окремі його члени – трофотопами (ділянки лісу, місцеоселення яких мають однакову у своїх межах хімічну родючість).
Ділянки лісу з різним ступенем зволоження грунту у порядку його зростання названі гігрогенним рядом. Окремі його члени -0,1,2,3,4,5 – названі гігротопами. Це ділянки лісу, місцеоселення яких характеризуються однаковим у своїх межах зволоженням грунту.
Класифікація передбачає, що кожна ділянка лісу є одночасно і трофотопом, і гігротопом, являючись по суті двома сторонами одного і того ж місцеоселення – едатопу (лісу і місцеоселення однакових внутрі себе едафічних умов).
Класифікація відображає ступінь (міру) едафічної родючості місцеоселення, виходячи з його лісорослинного ефекту, що визначається індикаторами (деревостаном, іншими).
Так була опрацьована існуюча нині едафічна сітка, яку називають іменем “Алексєєва-Погребняка” для класифікації лісових ділянок. Вона подана у вигляді координатної системи, осями якої є дві категорії: вологість і багатство лісорослинних умов, тобто у сітці поєднується гігрогенний та трофогенний ряди. Типи лісорослинних умов за Алексєєвим-Погребняком позначаються індексами, які відображають групу типів та ступінь зволоження, наприклад, А2 – свіжий бір; С2 – свіжий складний субір; 03 – волога діброва. Оскільки деревна рослинність відображає певну сукупність впливу екологічних факторів на неї, то вона і є основним критерієм для встановлення едатопу. Трав’яна рослинність (надгрунтовий покрив) також відображає відповідні лісорослинні умови, а тому її використовують як індикатор певних едатопів. Для визначення типу лісорослинних умов використовують й інші, допоміжні ознаки, – глибину грунтового профілю, механічний склад грунту, підстилаючу породу, реакцію грунту, наявність карбонатів тощо.
Спроба Д. В. Воробйова ускладнити едафічну сітку шляхом встановлення перехідних (наприклад, від бору до субору) одиниць не має успіху, бо вона може мати реальну діагностику тільки у центральних типах.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)