Зовнішньоекономічна діяльність
5 ФОРМИ І МЕТОДИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
5.2 Міжнародні орендні операції
Міжнародні орендні операції – це надання у найм товарів, що перетинають кордон орендодавця. Суть орендної операції полягає в наданні однією стороною – орендодавцем – іншій стороні – клієнту – орендарю товару у виняткове користування на встановлений термін за певну винагороду на основі орендного договору. На відміну від договору купівлі – продажу оренда зберігає, за орендодавцем право власності за здане в оренду
Експортна орендна операція – міжнародна операція, у якій орендодавець купує предмет оренди в національної фірми і здає його іноземному орендарю.
Імпортна орендна операція – орендар отримує предмет оренди в іноземної фірми і надає його вітчизняному орендарю.
До міжнародних належать також орендні операції закордонних компаній ТНК, які укладають угоди на території країни перебування з місцевими фірмами.
Предмети орендних операцій
Предметами міжнародної оренди є:
– товари споживчого призначення:
– конторське та поліграфічне, копіювальне устаткування;
– засоби обчислювальної техніки й обробки інформації;
– транспортні засоби – вантажні автомобілі, вертольоти, літаки, судна, контейнери;
– підйомно-транспортне та дорожньо-будівельне устаткування;
– устаткування загального промислового призначення, стандартне унікальне промислове устаткування, устаткування верстатобудування, енергетичного й електротехнічного машинобудування, устаткування для легкої промисловості, складського господарства;
– стаціонарне устаткування й устаткування комплектних підприємств;
– старе устаткування або устаткування, яке продається “з нагоди”.
Види орендних операцій
Залежно від термінів чи тривалості оренди в міжнародній практиці розрізняють три види оренди:
– короткострокова оренда (рейтинг) на кілька годин, днів, місяців до одного року;
– середньострокова оренда (хайринг) – від року до 2-3 років;
– довгострокова оренда (лізинг) – від 3-5 років до 15-20 років.
Контракти на рейтинг у міжнародній практиці укладають винятково. Його предметами бувають транспортні засоби. Зазвичай такі контракти передбачають зобов’язання орендодавців здійснювати страхування і технічне обслуговування предметів оренди. Договори на тимчасову оренду транспортних засобів (судів, авіалайнерів, автобусів тощо) з екіпажем і водіями називають “тайм-чартер”, без екіпажа – “бербоут”.
У середньострокову оренду здаються дорожньо-будівельні машини, монтажне устаткування, сільськогосподарські машини. Ставки на середньострокову оренду також складаються під впливом попиту та пропозиції на ринку. Залежно від домовленості страхування та технічне обслуговування здійснюють орендодавці або орендарі. Здача в середньострокову оренду може здійснюватися з експлуатаційним персоналом або без такого.
Найбільшого поширення в міжнародній торгівлі набули лізингові операції, обсяг яких постійно збільшується, так само як коло товарів, що винаймаються.
Лізинг як своєрідна форма оренди істотно відрізняється від інших її форм, від умов надавання в найом, продаж в кредит і від прокату.
Термін “лізинг” походить від англійського дієслова “to lease”, що в перекладі означає “винаймати”, “брати в оренду” Можливості лізингу пояснюються “роздвоєнням” функції власності, тобто відділенням володіння майном (власника) від користування їм (користувача) та застосуванням спеціальної системи фінансування. Лізинг – специфічна форма фіксування придбання різних видів устаткування.
Лізингодавець, лізингова компанія – це орендодавець – фірма чи особа, яка надає в лізинг об’єкт (предмет) лізингу на погоджених договірних умовах з лізингоотримувачем. Його головні обов’язки:
– укласти договір купівлі – продажу з фірмою – постачальником па погоджених між лізингоотримувачем та постачальником комерційних і некомерційних умовах;
– направити постачальнику наряд на постачання об’єкта угоди відповідно до погоджених заздалегідь умов;
– підписати протокол приймання після введення об’єкта в експлуатацію.
Лізингодавець володіє і є власником об’єкта лізингової операції; вій укладає договір страхування на весь термін лізингового контракту.
Лізингові платежі – вид регулярних внесків, що являють собою оплату за виробниче використання об’єкта лізингової операції.
Система лізингу набула широкого поширення, у тому числі в галузі міжнародних комерційних зв’язків.
Між лізингодавцем, у ролі якого виступає лізингова компанія, і лізингоотримувачем виникають специфічні стосунки з приводу об’єкта лізингу. Лізингова компанія розраховує на одержання доходу відповідно до логіки, за якою ставка орендної плати має бути не нижче середньої норми прибутку па вкладений капітал.
Лізингоотримувач у результаті експлуатації об’єкта оренди здобуває прибуток, але його величина орієнтована на вартість оренди, обсяг якої є нижчим від вартості банківського кредиту на придбання устаткування. Орендар завдяки лізингу використовує дорогу техніку без значних первісних витрат на капітальні вкладення. Орендодавець, у свою чергу, розширює ринок збуту Посередником між виробником устаткування і фірмою, яка потребує його використання, у лізингових операціях є лізингова компанія.
Розрізняють близько 30 видів (різновидів, форм, типів) лізингу залежно від одночасної дії багатьох факторів, які разом з тим різноспрямовано виявляються. Види лізингу систематизуються як своєрідні, як правило, парні різновиди:
– за способом використання – виробничий і споживчий;
– за предметом – рухомий і нерухомий;
– за методом використання – індивідуальний та лизинг-бланко;
– за характером взаємодії між лізингодавцем та лізингоотримувачем – чистий (передається тільки предмет лізингу) і широкий – надаються також різноманітні супутні послуги; крім того, виділяють “мокрий” лізинг, відповідно до якого лізингокористувач може одержати технічне обслуговування об’єкта лізингу, його ремонт, страхування й інші послуги – підготовку кваліфікованого персоналу, маркетинг, рекламу готової продукції, постачання сировини і т. д.;
– за сферою надання об’єкта лізингу – внутрішній (предмет лізингу надається вітчизняному лізингоотримувачу) і зовнішній (предмет лізингу передається закордонному лізингоотримувачу).
У разі міжнародного лізингу виділяють: експортний лізинг, імпортний лізинг, сублізинг.
На ринку лізингових послуг користуються найбільшою популярністю і є найбільш відомими види лізингу, які пов’язані з характером надання об’єкта лізингу – фінансовий і оперативний лізинг.
Фінансовий лізинг може здійснюватися в таких різновидах: лізинг стандарт, тобто виробник передає предмет лізингу фінансуючій компанії, яка через свою лізингову компанію здає його в лізинг споживачу, та лізинг постачальнику, за якого роль продавця і функції орендаря сполучаються, хоча предмет лізингу передається в суборенду.
Оперативний лізинг застосовується тоді, коли доходи від використання орендованого устаткування не окупають первісної його ціни, об’єкт лізингу здається на невеликий термін і орендоване устаткування вимагає спеціального обслуговування, наприклад, у випадку застосування унікальних чи нових, недостатньо перевірених, машин і механізмів.
Широке поширення одержали й лізингові угоди типу “бай-бек”, які передбачають оплату зобов’язань постачанням продукції, отриманої на устаткуванні, узятому в лізинг.
Участь у лізингових операціях надає всім їх сторонам різні юридичні, податкові й бухгалтерські чіткі права і норми, а також накладає певні зобов’язання.
Таким чином, лізинг – ефективний засіб збуту продукції машинобудування і розв’язання інвестиційних проблем, що уявляється дуже важливим з позиції лізингодавця. Для лізингоотримувача активна робота на ринку лізингових послуг обумовлює оперативне відмовлення основного капіталу без великих разових інвестицій. Участь у лізингових операціях дає можливість представникам малого і середнього бізнесу, які зазнають Певних труднощів у готівкових фінансових ресурсах, продуктивно використовувати необхідне їм нове й новітнє устаткування, не здобуваючи його у власність і не запобігати до руйнівних кредитів.
Не можна, однак, не відзначити й низку недоліків, властивих лізингу. Назвемо деякі з них.
– операції, пов’язані з лізингом, відрізняються значною складністю як за розробкою прийнятної схеми, вияву умов угоди, так і за документальним її оформленням;
– лізингодавець має володіти значним первісним капіталом або мати стабільне джерело коштів;
– лізингоотримувач програє на підвищенні залишкової вартості лізингового майна, зокрема через інфляцію;
– вартість лізингу є вищою, ніж ціна покупки, позички (банківського кредиту), оскільки ризики зносу (морального старіння) об’єкта лізингу лягають на лізингодавця, який закладає їх у вартість лізингу.
Лізинговий бізнес повинний мати надійне правове забезпечення, оскільки всі учасники лізингової угоди зацікавлені в суворих юридичних гарантіях належного виконання договірних зобов’язань. Правове регулювання стосунків учасників лізингової угоди має тверді параметри на міжнародному рівні; лізингова діяльність у деяких закордонних країнах, наприклад, у Бельгії, Італії, Франції та ін. базується на спеціальному лізинговому законодавстві; у більшості країн світу відносини, що випливають з лізингового договору, регулюються загальними положеннями цивільного (торгового) права.
Міжнародні лізингові операції поділяються на два види: фінансова та поточна оренда.
Фінансова та поточна оренда
Фінансова оренда полягає в тому, що лізингова фірма, яка виступає орендодавцем, оплачує повну вартість рухомого і нерухомого майна, найчастіше устаткування, що замовляється зацікавленою в оренді фірмою у конкретного постачальника. Орендар користається цим устаткуванням на умовах лізингового договору, який укладається з лізинговою фірмою – орендодавцем (лізінгодавцем), як правило, на тривалий термін, близький до строку окупності устаткування (амортизації повної чи більшої частини вартості устаткування). Нижня межа терміну дії лізингового договору складає 40% терміну служби предмета оренди. Після закінчення терміну орендар може продовжити термін договору, укласти новий лізинговий контракт, повернути предмет оренди чи купити його за залишковою вартістю.
Власне кажучи це форма довгострокового кредитування лізинговою фірмою користувача устаткування, який шляхом виплати орендних платежів погашає вартість устаткування і відшкодовує послуги орендодавця, включаючи плату за фінансування.
За цієї форми орендар бере на себе обов’язки власника представленого йому в оренду майна, включаючи відповідальність за його правильну експлуатацію і схоронність, виплату страхових внесків.
Орендар не має права вносити якісь поліпшення чи зміни в орендоване устаткування. Ризик втрати або пошкодження залишається на орендодавці як власнику предмета оренди.
Техніка здійснення фінансованих орендних операцій полягає в наступному. Клієнт – орендар сам визначає тип необхідного устаткування, його якісну характеристику, опис умов та режимів роботи устаткування й інформує виробника про намір замовити устаткування за посередництвом лізингової компанії. Потім фірма – орендар звертається з запитом до лізингової фірми, додавши до нього документи, що характеризують фінансовий стан своєї фірми, і рахунок – проформу на необхідне устаткування.
При прийнятті лізинговою фірмою позитивного рішення вона доводить його до відома орендаря листом. До нього додаються загальні умови лізингового договору. Фірма – орендар направляє лізинговій компанії підтвердження – зобов’язання й один підписаний примірник загальних умов лізингового договору. До листа додається бланк замовлення на устаткування. Після одержання цих документів лізингова компанія підписує бланк замовлення (або наряд на постачання) і посилає його постачальнику устаткування. Остання відвантажує його на адресу фірми – орендаря, що несе відповідальність з прийому устаткування.
Після відвантаження фірма – постачальник та фірма – орендар підписують протокол приймання, що висилається лізинговій компанії. Остання оплачує вартість устаткування фірмі – виробнику.
Під лізингом розуміють оренду основних засобів виробництва, а також інших товарів для їхнього використання у виробничих цілях орендарем, у той час як самі товари і засоби виробництва купуються орендодавцем і він зберігає право власності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг являє собою специфічну форму фінансування вкладені) на придбання устаткування, нерухомого майна й інших елементів основного капіталу за участі спеціалізованої лізингової компанії, що здобуває для третьої особи право власності на майно і віддає його в оренду на коротко -, середньо – і довгостроковий період.
Лізинг має безліч різновидів, специфіка кожного з них залежить від конкретних умов укладання угод.
При здачі в оренду великих об’єктів (таких як літаки, залізничне устаткування, бурові платформи та вишки, комплектне устаткування підприємств) практикується груповий (акціонерний) лізинг за участю кількох компаній у ролі орендодавців.
Поворотний лізинг – угода, у якій власник майна продає його орендодавцю і потім орендує це майно в останнього.
Лізинг, пов’язаний з податковими пільгами, має на меті максимізацію податкових пільг, одержуваних орендодавцем і/або орендарем.
При лізингу зі спеціальними послугами орендодавець бере на себе безумовну відповідальність з ремонту й обслуговуванню устаткування.
Лізинг із повним набором послуг включає послуги орендодавця з ремонту, обслуговуванню, страхуванню майна та виплату податків на власність.
Генеральний лізинг передбачає право орендаря доповнювати список орендованого устаткування без укладання нових контрактів.
Окремі угоди лізингу можуть укладатися на умовах постачання лізинговою фірмою не тільки необхідного устаткування, а й давальницької сировини. Такі угоди можуть з успіхом застосовуватися підприємствами текстильної, швейної, меблевої промисловості та деяких інших галузей.
Компенсаційний лізинг – форма оренди, за якої орендна плата здійснюється постачаннями продукції, випущеної па орендованому устаткуванні.
Міжнародний лізинг характеризується тим, що лізингова компанія й орендар, лізингова компанія й постачальник або ж всі три учасники угоди знаходяться в різних країнах.
У межах міжнародного лізингу виділяють прямий закордонний лізинг, тобто орендну угоду між юридичними особами різних країн, і непрямий закордонний лізинг, у якому орендар і орендодавець є юридичними особами однієї країни, але капітал останнього частково належить іноземним фірмам, або якщо орендодавцем виступає дочірня компанія іноземної ТНК.
Прямий закордонний лізинг поділяється на угоди, у яких лізингова компанія купує устаткування в національної фірми, а потім надає його орендарю за кордоном (експортний лізинг), а також угоди, у яких орендодавець купує устаткування в іноземної фірми, а потім надає його вітчизняному орендарю (імпортний лізинг).
Переваги лізингу для орендаря зводяться до таких моментів:
1. Питання фінансування і придбання устаткування вирішується одночасно. Забезпечується, як правило, 100% фінансування угоди.
2. Пом’якшується проблема обмеженості ліквідних коштів (при міжнародному лізингу – інвалютних коштів), витрати на придбання обладнання рівномірно розподіляються на весь термін дії договору
3. Не залучається позичковий капітал, і в балансі підприємства підтримується оптимальне співвідношення власного і позичкового капіталу.
4. Лізингове фінансування дозволяє оперативно реагувати на зміну ринкової кон’юнктури при закупівлі необхідного устаткування. Широкий спектр послуг, наданих за лізингом, і можливість укладання складних багатоступінчастих угод забезпечує високий ступінь адаптації до потреб орендаря. Останній сам бере участь у процесі укладання угоди, разом з лізинговою компанією визначає основні умови фінансування; термін оренди, суму й періодичність орендної плати, фіксовану чи плаваючу процентну ставку, умови розрахунків, а також умови закупівлі об’єкта лізингу в постачальника (вид і комплектність виробу, ціну тощо).
5. Практично па умовах лізингу можна одержати об’єкт лізингу “під ключ”, залишивши здійснення усіх формальностей лізингової компанії.
6. Орендні платежі, найчастіше фіксовані, сприяють стабільності фінансових планів орендаря.
7. При міжнародному лізингу мають значення митні правила, застосовувані в країні орендаря. Сплачуючи мито з залишкової вартості, орендар реалізує істотні пільги.
8. Компанія – лізингодавець зацікавлена в закупівлі устаткування в постачальника за мінімальними цінами з метою можливої його перездачі в оренду або перепродажі у випадку неплатоспроможності орендаря
Серед переваг для орендодавця слід виділити такі:
1. Лізинг є додатковим інструментом фінансування. Банки й інші кредитні установи змушені займатися лізингом, тому що розвиток останнього створює їм серйозну конкуренцію і певною мірою сприяє зниженню банківського відсотка.
2. Лізингове фінансування пов’язане з меншим ризиком, ніж надання банківських позичок.
3. Податкові пільги частково реалізуються й орендодавцем.
4. Більш тісні контакти з виробниками створюють для лізингодавців нові можливості ділового співробітництва.
5. Документування угод є більш простим і прискореним за часом порівняно з банківським кредитуванням.
Для постачальника (продавця) основною перевагою лізингу є розширення можливостей збуту й одержання негайного платежу готівкою.
До недоліків, що можуть супроводжувати лізингові угоди, можна зарахувати такі:
1. У деяких випадках лізинг може бути кумулятивно-дорожчим, ніж купівля в рахунок банківської позички.
2. Орендар, не будучи власником товару, обмежений у розпорядженні майном, отриманим в оренду.
3. В окремих випадках лізинг промислового устаткування (особливо короткостроковий) при несприятливій кон’юнктурі може виявитися збитковим для орендаря.
4. Реальна ринкова ціна устаткування після закінченні терміну оренди може виявитися нижчою за зафіксовану в контракті залишкову вартість.
Зазначені недоліки цілком можливо подолати за умови грамотного структурувагшя угод.
Лізингову угоду умовно можна розділити на три частини:
– по-перше, комерційна частина, тобто узгодження з постачальником розумних закупівельних цін, умов платежу і постачання.
– по-друге, адміністративна частина, тобто виконання лізинговою фірмою всіх адміністративних заходів щодо імпорту чи експорту, у зв’язку з тим, що вона є власником устаткування, і тому всі митні формальності, страхування, транспортування ведуться від її імені.
– по-третє, самофінансування, що є найважливішою частиною угоди. Однак у своїй ціновій політиці лізингові фірми мало схильні переоцінювати і висувати цю частину на передній план, тому що в ряді випадків дешевше фінансувати високі відсотки при низьких закупівельних цінах, ніж навпаки, фінансувати занадто високі закупівельні ціни при низьких відсотках.
Для виробників серійних машин лізингові фірми розробляють програми збуту, беруть на навчання торгових працівників фірми – виробника, завдяки чому продавець може давати потенційним покупцям комплексну пропозицію, яка враховує як власне продаж, так і варіанти фінансування.
Таким чином, лізингова фірма укладає два договори: лізинговий контракт із фірмою – орендарем і договір купівлі – продажу з постачальником устаткування.
Поточна оренда передбачає надання в оренду заздалегідь придбаних орендодавцем товарів на певніший термін за встановлену в орендному договорі орендну плату або на основі прейскурантних орендних ставок. Після закінчення встановленого терміну орендар зобов’язаний повернути предмет оренди орендодавцю. Термін орендного договору з поточних лізингових операцій може складати від 2 до 10 років. Орендодавець може повторно здавати предмет оренди аж до повного використання його ресурсів. Терміни оренди тут, як правило, значно менше термінів фізичного і морального зносу устаткування.
Ризик псування або втрати майна зазвичай лежить на орендодавці. Він здійснює технічне обслуговування, поточний ремонт, надає послуги по догляду за предметом оренди. Мета поточної оренди – задовольнити тимчасові потреби орендаря в орендному майні (одноразове або сезонне користування судами, літаками, будівельною технікою). У поточному лізингу орендні ставки зазвичай є вищими, ніж у фінансованому лізингу. Тут орендодавець бере на себе ризики: комерційні, морального старіння устаткування, зниження рентабельності, а також інші прямі й непрямі витрати, які викликаються ремонтом або простоєм техніки. При поточній оренді важливою перевагою є те, що в умовах швидкого науково-технічного прогресу вона допомагає споживачам, особливо дрібним і середнім фірмам, застрахувати себе від надзвичайно швидкого морального старіння устаткування. Велику роль відіграє і та обставина, що оренда надає можливість фірмам одержувати в експлуатацію найсучасніше устаткування і машини без великих первісних витрат капіталу. Оренда є вигідною споживачу, бо сплата первісного внеску в цьому разі відбувається вже після початку експлуатації предмета оренди, що дозволяє орендарю розплачуватися з орендодавцем з отриманого від використання предмета оренди прибутку. Вона зручна при сезонному чи короткочасному збільшенні попиту на устаткування в зв’язку з виконанням якогось великого замовлення. Первісний внесок лізингових платежів, що виражається у відсотках, є нижчим, ніж ставки банківських кредитів. Виплата лізингових платежів, що грунтуються на твердо фіксованих ставках в умовах інфляції і знецінення грошей, стає з часом більш вигідною для лізингоотримувача, фінансована оренда слугує засобом скорочення термінів постачання. Вона доступна будь-якої компанії.
Лізингові платежі
Лізингові внески являють собою оплату за звичайне виробниче використання об’єкта угоди. В орендну плату можуть входити витрати з наданих лізингодавцем послуг, передбачених у лізинговому контракті. Види лізингових платежів є різними. На практиці найчастіше зустрічаються:
– фіксована загальна сума лізингового платежу, погоджена сторонами і виплачувана у встановленому в лізинговому договорі порядку. Зазвичай складається графік платежів із зазначенням, що перший платіж здійснюється в день приймання об’єкта, а потім періодично (щомісяця, щокварталу, два рази на рік або щорічно);
– платіж авансом (депозитом) передбачає, що лізингоотримувач надає лізинговій фірмі аванс чи внесок у розмірі 15 – 20% купівельної вартості об’єкта угоди під час підписання контракту, а інші 80 – 85% сплачує після підписання протоколу приймання (введення в експлуатацію) або впродовж 3-5 років щокварталу;
– мінімальна лізингова плата – це сума платежів впродовж терміну оренди, які сплатить орендоотримувач, плюс сума, яку він має сплатити при намірі придбати лізинговий об’єкт після закінчення терміну лізингового договору;
– невизначена орендна плата встановлюється не фіксованою сумою, а на певній підставі – у відсотках від обсягу реалізації, суми використовуваних коштів, індексів цін, ринкових ставок позичкового проценту та ін.
Способи лізингових платежів встановлюються в договорі. Вони можуть бути одноразовими або періодичними. Перші передбачають фінансування угоди тільки в період виконання постачальників договору купівлі – продажу або наряду на постачання, другі можуть бути однаковими за розмірами впродовж усього терміну оренди. Лізингоотримувач у будь-якому разі має одержати обговорені в контракті орендні суми в повному розмірі. Він має право розірвати контракт, якщо допускаються прострочення лізингового платежу або його несплати.
При достроковому розірванні лізингового контракту лізингоотримувач зобов’язаний за вимогою лізингодавця повернути об’єкт угоди на зазначене місце і негайно відшкодувати збитки, що виникли в лизингодателя.
Міжнародні орендні операції зі здавання в найм товарів – це відносно новий вид комерційної діяльності в міжнародній торгівлі. У США орендні операції такого типу стали практикуватися з другої половини 50-х років, а в західноєвропейських країнах і в Японії – лише з початку 60-х років.
Швидкому їхньому розвитку сприяли посилення труднощів одержання кредитів, збільшення банками процентних ставок, зростання податків на виробничі інвестиції і погіршення умов продажу в кредит.
З розвитком міжнародних лізингових операцій з’явилася потреба в розподілі ринків, що обумовило появу національних асоціацій лізингових фірм, а також “лізингових клубів”, які приховано виконують карні функції. Прикладом такого клубу може слугувати асоціація “Інтерліз”, у якій беруть участь лізингові компанії Англії, Бельгії. Данії, Голландії, Іспанії, Італії, Норвегії, Франції, ФРН, Швеції, Швейцарії.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)