Модель світового ладу: прогнози, реалії. Дії України в новій ситуації

Політологія
ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР СВІТУ

УКРАЇНА ТА СВІТ ПІСЛЯ ВЕРЕСНЕВИХ (2001 р.) ПОДІЙ У США. ВІЙНА В ПЕРСЬКІЙ ЗАТОЦІ: ПРИЧИНИ, ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ НАСЛІДКИ

6. Модель світового ладу: прогнози, реалії. Дії України в новій ситуації
Збройна операція Сполучених Штатів Америки у Перській затоці з усією силою актуалізувала дискусію про модель світового ладу. Бути світові однополюсним, у якому панує одна наддержава, що здійснює односторонні силові дії, обходячи норми міжнародного права, чи світ буде багатополюсним, таким, що грунтується на найширшому,

багаторівневому співробітництві та міжнародних законах.
У підгрунтя концепції багатополюсного світовлаштування, яка протистоїть однополюсній системі, треба покласти, на думку її авторів, такі визначальні принципи. По-перше, новий лад має бути багатополярним, відображаючи реальне існування в світі різних центрів впливу. До них слід віднести насамперед Сполучені Штати Америки (останнім часом зв’язка Вашингтон – Лондон поступово набуває рис одного з майбутніх центрів світу), Європейський Союз, Росію, Китай та Індію. Це, своєю чергою, вимагатиме серйозних зусиль для гармонізації інтересів цих центрів і визначення спільної стратегії розв’язання міжнародних проблем. По-друге, новий світовий лад має грунтуватися на якнайширшому багатосторонньому співробітництві, що передбачає необхідність тісної координації діяльності різноманітних міжнародних структур. Схематично це можна уявити у вигляді піраміди, верхівкою якої є ООН і її Рада Безпеки – орган, що відповідає за підтримку міжнародного миру й безпеки. Наступний рівень – численні регіональні організації. Потім – щільна тканина двосторонніх відносин. А основою та своєрідним цементувальним матеріалом усієї конструкції міжнародних відносин є міжнародне право.
Сполучені Штати Америки – демократична країна, й для багатьох її політиків і громадськості агресивна політика, здатна викликати порушення норм міжнародного права та людські жертви, є неприйнятна.
Міжнародний тероризм як глобальну загрозу необхідно будь-що зупинити. Протидія міжнародним терористичним організаціям має розглядатися як першочергове завдання сил безпеки, зокрема європейських. Але традиційна реакція – миттєве покарання винних – виправдана на початковому етапі, безперечно, не розв’яже проблеми, а лише збільшить кількість країн із ворожим ставленням до США. Тож оптимальним для Америки є інший шлях – починати зміни з самої себе, вдосконалювати демократичні принципи й зі справжніми демократичними принципами підходити до зовнішнього світу. Такий підхід передбачає визнання цінності та винятковості кожної цивілізації, перехід від світу біполярного до світу багатополярного. Якщо США оберуть такий шлях, світ уникне третьої світової війни, а країна збереже лідерські позиції, але вже як найрозвиненіша і найвпливовіша держава, що відіграє важливу роль у забезпеченні економічного прогресу й політичної стабільності на земній кулі. Проте немає впевненості, що Сполучені Штати Америки зроблять саме так. Підхід адміністрації Президента США Дж. Буша до війни в Іраку й до ситуації, яка склалася після її завершення, характеризується колишнім підходом, що виявлявся раніше в небажанні США підписати Кіотський протокол про заборону забруднення навколишнього середовища й визнати чинними дії Міжнародного кримінального суду стосовно американських громадян.
6 червня 2003 р. уперше після бойових дій в Іраку у французькому курортному містечку Евіані зустрілися лідери восьми провідних країн світу – Сполучених Штатів Америки, Канади, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Росії. Її учасники констатували, що резолюція Ради Безпеки ООН № 1483 і зняття санкцій з Іраку дадуть можливість “відбудувати країну” і зміцнити мир. Як зауважив В. Путін, після подій в Іраку створилося певне напруження між найсильнішими країнами світу. Саміт починався в умовах важкої міжнародної атмосфери. Проте наприкінці саміту цей клімат поліпшився. І в цьому його головний результат.
Важка міжнародна атмосфера пояснюється й тим, що, протидіючи війні в Іраку, Франція й Німеччина вкрай загострили зовнішньополітичні суперечності в рамках Європейського Союзу, а також піддали сумніву роль НАТО як найважливішого інституційного механізму європейської безпеки.
Можна припустити, що найближчим часом відбудеться становлення в рамках ЄС своєрідної двополюсної структури, що об’єднає країни “старої” й “нової” Європи. Перший полюс уже представлено спілкою Франції й Німеччини за підтримки Бельгії, Австрії та Греції. У політичному плані ця група декларує консолідацію федеративної й централізованої Європи. При цьому французько-німецька спілка шукатиме опору в міцному стратегічному альянсі з Росією. Не відмовляючись від цього, Росія прагнутиме зберегти конструктивне партнерство із США. За словами міністра закордонних справ Росії І. Іванова, “навіть у час розпалу іракської кризи вони діяли не один проти одного, а захищали різні підходи щодо розв’язання надзвичайно складної міжнародної проблеми. Та й загальна зацікавленість у пошуках найефективнішої відповіді на глобальні виклики об’єктивно сприяє зближенню точок зору Москви й Вашингтона. Другий полюс формуватиметься з участю Великої Британії, Італії, Іспанії та Польщі. Парадоксально, але факт: країни, яким нещодавно офіційно запропоновано стати членами ЄС, майже повним складом увійшли до американської коаліції, що не викликало ентузіазму в Європейської Комісії (керівного органу ЄС). Схоже, що ці держави, попри географічний, культурний і економічний (в економіку Угорщини й Польщі вкладено багатомільярдні німецькі та французькі інвестиції) зв’язок, залишаються у сфері геополітичного впливу Сполучених Штатів Америки.
Дії України в новій ситуації: глибинна суть політики чи зовнішня демонстрація? Для України, її зовнішньої політики нова ситуація супроводжується появою комплексу суперечностей, що підштовхуватимуть нашу державу або до вибору між тісною спілкою із Москвою і тим самим підключенням до осі “Берлін – Париж”, або до активізації зв’язків із Вашингтоном (а отже, з Варшавою та іншими партнерами США).
Україна найімовірніше прагнутиме продовжувати тактику, яка стала вже традиційною: тактику балансування між провідними гравцями світової безпеки.
Від самого початку військових дій в Іраку Україна направила в Кувейт батальйон радіаційно-хімічного бактеріологічного захисту. У червні 2003 р. Верховна Рада України дала дозвіл надіслати до Іраку 1800 українських військовослужбовців для участі в міжнародних стабілізаційних силах. Українська бригада нині діє у польському секторі відповідальності в Іраку.
Рішення владних органів про направлення військовослужбовців до Іраку політичними силами суспільства в Україні сприйнято неоднозначно. Підтримують його ті, хто сподівається на довгострокові бізнес – контракти, диверсифікацію постачання нафти, розвиток транспортних коридорів, підвищення боєздатності елітних військових частин, їхню сумісність із військами країн НАТО й, нарешті, – поліпшення іміджу держави, її авторитету в системі міжнародних відносин. Вважається також, що у зв’язку з участю в стабілізаційному процесі в Іраку Україна має поставити перед США, країнами Західної Європи, міжнародними фінансовими організаціями питання про реструктуризацію чи часткове списання зовнішніх боргів, визнання нею статусу країни з ринковою економікою, сприяння під час вступу до COT і відмову від інших дій дискримінаційного характеру.
Проти направлення військ висловлюються ті, хто вважає неминучим програш нашої держави в морально-етичному плані. Свого часу Україна рішуче виступила проти застосування військової сили в Іраку, а нині фактично стала членом американсько-британської коаліції. Не все бездоганно і з політично-правової точки зору. Згадана резолюція ООН не встановлює формат миротворчої місії, а тільки рекомендує брати участь у стабілізаційних силах. Операція не має мандата ООН, а тому за українським законом не може трактуватися як миротворча, не кажучи вже про ймовірність трагічних випадків. Тож поки що це хоч і правильний шлях, але радше він є зовнішньою демонстрацією, ніж глибинною суттю політики нашої держави. Не маючи змоги нехтувати позицію такої розвиненої та впливової держави, як США, Україна вимушена ввійти до коаліції завойовників Іраку й отримати позірні привілеї.
До речі, уряди Німеччини та Франції заявили, що без нового рішення Ради Безпеки ООН про участь країн – членів НАТО та Європейського Союзу щодо стабілізації ситуації в Іраку вони не мають наміру брати участь у реалізації планів США. Другою умовою є прохання про допомогу від законного уряду Іраку.
Перед Україною стоїть важливе завдання – вибудувати свою власну, орієнтовану на національні інтереси зовнішню політику. Треба мати власне політичне обличчя, чіткішу позицію та діяти у власних інтересах, а не в інтересах інших держав. Надто часто наша держава крутить головою – то пристосовуючись до Росії, то поглядаючи на Америку. Вироблення й послідовне здійснення орієнтованої на власні інтереси зовнішньої політики на основі самодостатності внутрішнього становища, стабільного економічного розвитку, сприятиме тому, що Україна зможе стати впливовим учасником процесу гарантування оптимальної безпеки Європи XXI ст., від чого залежить перспектива всього геополітичного, а отже й міжнародного становища держави.