РОЗДІЛ 4 ЗЕМЛЯ – ПЛАНЕТА ЛЮДЕЙ
Тема 2. Народи і держави
§ 63. Населені пункти. Народні традиції
Пригадайте
Від чого залежить розміщення населення?
Населені пункти – місце, придатне для життя і праці людей.
Обов’язкова ознака населеного пункту – це стале його використання як місця проживання.
Зазвичай виділяють два основні типи поселень – міські та сільські (мал. 190). Вони відрізняються один від одного передусім чисельністю населення, яка у містах більша. Ще одна істотна відмінність – кількість людей, залучених
Мал. 190. Міська (1) і сільська (2) вулиці
Факти сьогодення
Міста як села, села як міста. У сільській місцевості живе понад половину населення світу. Однак слід враховувати великі відмінності щодо визначень “села” і “міста”, прийняті у різних країнах. Так, якщо в Албанії селом вважають населені пункти, де живе менше 400 осіб, то в Канаді і Венесуелі – менше 1 тис., у США – 2,5 тис., в Індії – менше 5 тис., а в Японії менш як 50 тис. жителів.
В Україні
Нині сільське населення світу за чисельністю переважає міських жителів. Проте частка мешканців села поступово зменшується і, за прогнозами, до 2010 року вперше в історії людства сільське населення має поступитися міському за чисельністю. В 2030 році кількість міських жителів на Землі може досягнути 60 % загальної кількості людей на планеті. В Україні міське населення становить 68 % загальної кількості мешканців.
Найбільш “міським” материком є Північна Америка, де понад 2/3 населення проживає у містах. “Континентом сіл” називають Африку, де міських жителів менше половини від загальної кількості населення. Щоправда, останнім часом цю частину світу випередила Азія, де нині живе 70 % загальної кількості сільських мешканців світу.
Наука стверджує
Міста-велетні ростуть. Лише за останні приблизно 30 років кількість міст-мільйонерів зросла у світі зі 164 до 320 міст, а дуже великі міста (з населенням понад 8 млн осіб) – з 11 до 24 міст. У найближчі 20 років чисельність великих міст становитиме загалом 5 млрд осіб, а в 2025 році у світі буде близько 100 міст з більш як 10-мільйон – ним населенням кожне.
Традиційна господарська діяльність – найефективніші у місцевих природних умовах види господарювання. Традиції господарювання, що склалися впродовж віків у різних регіонах світу, тісно пов’язані з природними умовами цих регіонів. Так, в умовах гірських схилів у землеробстві різних регіонів світу поширені традиції створювати тераси-лани. Наприклад, “тераси інків” і дотепер використовують індіанці Перу для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур. Філіппінським “восьмим дивом світу” називають тераси рисових ланів, які простяглися на десятки кілометрів (мал. 191, 1). Невеликі тераси-лани трапляються і в нашій країні, наприклад на південних схилах Кримських гір.
Відмінності у традиціях господарювання можуть існувати і за умов переважання рівнинного рельєфу. Як-от, приміром, в Україні, у межах якої з півночі на південь зі зміною передусім грунтово-кліматичних умов помітно змінюється традиційне господарювання. Так, на півночі нашої країни здавна вирощували картоплю (мал. 191, 2) й жито. Розводили велику рогату худобу для отримання м’яса і молока. Чим далі на південь, тим більшими стають лани кукурудзи на зерно і зелений корм. Посіви жита змінюються посівами пшениці. Звичним стає цукровий буряк. А велику рогату худобу вирощують здебільшого заради м’яса. На самому півдні розкинулися виноградники і сади (мал. 191, 3, 4), поряд з великою рогатою худобою розводять і овець.
Мал. 191. Види традиційної господарської діяльності: 1 – тераси-лани; 2 – вирощування картоплі; 3 – садівництво; 4 – виноградарство
Через поширення боліт на півночі України тут у минулому виплавляли з болотної руди залізо. Так само переважно на Поліссі в давнину існувало традиційне виробництво смоли і дьогтю. Давні традиції має в Україні і бджільництво, розвитку якого також посприяли природні умови.
За умов надмірного зволоження традиційними стають заходи щодо осушення господарських земель. Саме таке можна спостерігати на півночі України. Водночас на півдні, навпаки, часто потрібне штучне зрошення. Ось чому й споруджують спеціальні канали, зразок яких можна бачити й у наших південних областях.
Традиційні типи житла – найліпше пристосовані до місцевих природних умов житлові споруди. Міста і села можуть бути розташовані в районах Землі з будь-якими природними умовами – від льодяних пустель до вологих вічнозелених лісів. Через те люди змушені були, будуючи собі житло, пристосовувати його до навколишньої природи. Так виникли традиційні, народні типи житла.
І дотепер, особливо у сільській місцевості, вони дуже поширені.
“Вікно” в Україну
Кожна природна зона має свій дім. За характером природних будівельних матеріалів територію України можна поділити на три смуги. Перша – це лісова зона, де основним будівельним матеріалом є дерево; глина тут має допоміжне значення. Друга смуга – лісостеп, де для спорудження житла використовують і дерево, і глину, і очерет, і солому. В третій, степовій, зоні використання лісу різко обмежене. Тут основним будівельним матеріалом є глина, а подекуди – камінь.
Традиційні типи житла були дуже зручні завдяки вдалому використанню природних будівельних матеріалів. Так, дерев’яні будинки довго зберігають тепло і тому поширені в умовах холодного клімату. Глинобитні будинки (споруджують із суміші жирної глини з галькою і додають солому для міцності), а також хатини, обмазані глиною, швидко вихолоджуються, забезпечуючи вночі вкрай необхідну в умовах жаркого клімату прохолоду.
Традиційно обмазували глиною хати і на значній частині території України, особливо на півдні (мал. 192).
Житло у населених пунктах з жарким кліматом зазвичай споруджують з невеликими вікнами, щоб туди не проникало сонячне світло і було не так спекотно. У деяких країнах сільські хатини часто взагалі не мають вікон. Єдиним джерелом світла є двері, які нерідко завжди відчинені. Але вони низькі і майже не пропускають сонячних променів.
Мал. 192. Традиційна українська хата
Мал. 193. Будинки Середземномор’я (1), легкі веранди (2)
Стіни будинків у місцевостях із спекотним кліматом часто фарбують у білий колір, який краще відбиває сонячне світло (мал. 193, 1). Дуже поширені тут і легкі веранди, на яких відпочивають. До того ж вони ще й створюють тінь для нижніх поверхів (мал. 193, 2). Так само з метою уникнути спекотливого сонця у південних містах роблять дуже вузькі вулиці (мал. 194). Таке можна побачити і на півдні України.
За умов вологого клімату з’явилися будинки з високим стрімким дахом, щоб вода швидше скочувалася вниз і не потрапляла в дім. Завдяки високому даху західноєвропейські будинки нерідко не мають горища; замість нього влаштовують додаткове житлове приміщення з вікнами (мал. 195).
“Вікно” в Україну
Дощ-“будівельник”. Наші предки також будували “географічне” житло. Доказом цього є традиційні типи українських хат. Якщо звернути увагу на те, як змінюється висота даху у хат на території України із заходу на схід, то можна помітити, що у Карпатах і на Правобережжі через рясні дощі дахи хат були значно вищими (до 45° і вище), ніж на Лівобережжі і півдні країни (менше як 30°). А пояснюється це дуже просто: кількість атмосферних опадів на території України понижується з півночі і північного заходу на південь і південний схід. Ось і виходить, що дощ “будує” хати.
Традиційний побут населення – повсякденне життя у місцевих природних умовах. Уклад повсякденного життя та сукупність звичаїв якогось народу також формуються і змінюються певною мірою під впливом місцевих природних умов. Саме пристосування людини до сезонних ритмів і спричинило появу таких відомих в Україні свят, як Великдень, Купала, Калита і Різдво. У минулому вони відповідали певному розташуванню Землі відносно Сонця: Великдень – весняному рівноденню, Купала – літньому сонцестоянню, Калита – осінньому рівноденню, а Різдво – зимовому сонцестоянню.
Мал. 194. Вузька вулиця у південному місті
Мал. 195. Стрімкий дах будинків у Німеччині (м. Бремен)
Народи, що мешкають в умовах спекотного клімату, звикли проводити більшу частину часу поза межами будинку, просто неба. У приміщенні лише ховаються від негоди, а також зберігають одяг та харчі.
На більшій же частині, наприклад, України, навпаки, все життя сім’ї, а особливу взимку, зосереджувалося в хаті. Через особливості клімату дуже велику увагу тут приділяли опаленню житла. Потреба довго зберігати у помешканні тепло стала поштовхом до винайдення груби, яка забезпечує рівномірне прогрівання хати протягом доби, дає змогу підтримувати гарячою їжу і воду, сушити та обігрівати одяг.
Різновид пічки – традиційні каміни (щоправда, тепер уже газові або електричні) – є навіть у сучасних будинках у Великобританії. Така характерна деталь помешкань – необхідність, спричинена постійно підвищеною вологістю повітря.
Залежно від кліматичних особливостей у різних регіонах світу сформувалися традиції носити певний тип одягу. Так, у країнах із жарким кліматом одяг часто залишається однаковим упродовж року. Сезонні зміни температури повітря в Україні змушують нас пристосовуватися то до холоду, то до спеки. Тому в нас набула поширення традиція носити одяг, який захищає тіло від переохолодження чи від перегрівання. Давній український звичай – носити
Взимку кожухи, які у рівнинних районах завжди були довшими і об’ємнішими, ніж у горах.
Місцеві природні умови визначають і традиції харчування. З просуванням на південь помітно видозмінюється набір культур, які вирощують і вживають у їжу. Так, в умовах помірного поясу перевагу віддають житу, пшениці й картоплі; у субтропічному і тропічному – рису й кукурудзі, а також батату; у субекваторіальному й екваторіальному поясах традиційним є просо, сорго, маніок, яме тощо. В Україні завжди віддавали перевагу житньому хлібу. Слово “жито” ще за часів Київської Русі мало таке широке значення, що ним називали і хліб, і загалом їжу.
Факти сьогодення
Традиції різних народів. Через високу вологість повітря і спеку в сільських житлах Латинської Америки часто майже немає меблів. Зате тут багато гамаків, які в умовах дуже вологого клімату забезпечують найкращу вентиляцію тіла під час сну.
Мала кількість меблів і у традиційному японському та корейському житлі. Часті тут землетруси і тайфуни привчили людей бути завжди насторожі і задовольнятися мінімумом предметів ужитку. Втім, частина території Японії і Кореї взимку зазнає холодів, тому тут житло має цікаву систему опалення – “теплу підлогу”. Під підлогою від грубки прокладається кілька димоходів, якими розтікається тепле повітря.
ПІДСУМКИ
Населені пункти – місце, придатне для життя і праці людей.
Є два основні типи поселень – міські та сільські.
Традиційна господарська діяльність – найефективніші у місцевих природних умовах види господарювання.
Традиційні типи житла – найліпше пристосовані до місцевих природних умов житлові споруди.
Традиційний побут населення – повсякденне життя у місцевих природних умовах.
Запитання і завдання для самоперевірки
Як ви гадаєте, чому у майбутньому більша частина населення планети проживатиме у містах?
Поясніть традиційний побут у вашій місцевості.
Що спільного та відмінного між містом і селом?
Чому виникає традиційне господарювання?
Де більше живе людей на Землі – в містах чи селах?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)