Особливості впливу рекреаційної діяльності на довкілля

СИСТЕМА “ПРИРОДА – НАСЕЛЕННЯ – ГОСПОДАРСТВО”

ТЕМА 7 РЕКРЕАЦІЙНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

§31. Особливості впливу рекреаційної діяльності на довкілля

Вплив рекреаційної діяльності на природне середовище. За особливостями впливу на навколишнє середовище рекреацію можна віднести до відносно толерантних щодо природи галузей господарювання. Це зумовлено тим, що рекреаційна сфера є зацікавленою у підтриманні високої якості природних ресурсів, на які орієнтується її діяльність. Водночас вплив нерегульованої рекреаційної

діяльності на довкілля є багатоаспектним і доволі екологічно небезпечним.

У процесі рекреаційної діяльності відбувається значний антропогенний вплив на природне середовище. Результатами такого впливу є деградація природних комплексів у результаті безпосереднього впливу людини на природу. Надмірна відвідуваність окремих природних об’єктів, засмічення природного середовища, його забруднення діяльністю транспортних засобів та об’єктів рекреаційної інфраструктури є основними причинами деградації природи. Так, на узбережжі морів надмірні рекреаційні навантаження, спричинені скупченістю

рекреаційних об’єктів, є головною причиною деградації приморських комплексів. Масове витоптування рослин в околицях екологічних стежок природних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків є причиною збіднення в їхніх межах видового складу і чисельності особин виду. Скидання неочищених стоків рекреаційних об’єктів у поверхневі води є причиною погіршення якості води річок Карпатського регіону. Атмосфера, забруднена відпрацьованими газами автомобілів у місцях паркування транспорту, погіршує екологічну ситуацію в районах масового відпочинку і оздоровлення людей.

– Негативний вплив рекреаційних закладів на природні комплекси.

Рекреаційні заклади і обслуговуючі виробництва чинять сукупний негативний вплив на природні комплекси, який проявляється такими рисами:

– забрудненням природного середовища викидами котельних установок, гаражним господарством, обслуговуючим автомобільним транспортом, несанкціонованими звалищами відходів тощо;

– деградацією флори й рослинності внаслідок витоптування, захворювання рослин, невиправданої вирубки дерев під будівництво, ущільнення забудови і скорочення в межах санаторних комплексів територій під природною рослинністю;

– погіршенням якості поверхневих і підземних вод унаслідок росту обсягів побутових стоків, забрудненням річищ твердими побутовими відходами, скидами забруднених стоків у морські прибережні зони;

– надмірною перевантаженістю пляжних та інших рекреаційних територій відпочивальниками й загальною засміченістю території через низький рівень екологічної культури населення.

Для виявлення екологічних наслідків забруднення і деградації довкілля широко використовують метод екологічного районування території. Внаслідок узагальнення інформаційних показників виділяють певні ареали рекреаційних територій за ступенем складності екологічних ситуацій, що дає змогу господарюючим суб’єктам вносити відповідні корективи і зміни для запобігання і ліквідації негативних екологічних наслідків.

Аргументи і факти

– Оцінюючи рекреаційне навантаження на природні ландшафти, у кожному ландшафтному районі виділяють три типи ландшафтів природних комплексів природно-заповідного фонду (ПЗФ): парковий, лісовий, нелісовий, відповідно до яких оцінюється ступінь стійкості та стадії деградації.

– До паркового типу ландшафтів природних комплексів ПЗФ належать парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва, дендрологічні парки, ботанічні сади, зоологічні парки, лісопарки, історико-меморіальні музеї, ліси зелених зон тощо.

– До лісового типу ландшафту природних комплексів ПЗФ віднесені ліси, чагарники, заліснені прибережні зони.

– До нелісового типу ландшафту природних комплексів ПЗФ належать степи, луки, полонини, яйли, пасовища, галявини, заплавні луки, яри, балки, пагорби тощо.

ВИСНОВКИ

1. Туристсько-рекреаційна діяльність є головним чинником деградації природних ландшафтів у рекреаційно-туристських районах.

2. Надмірний рекреаційний вплив на природні ландшафти проявляється у їхній деградації, однак ступінь рекреаційної деградації безпосередньо залежить від масштабів, характеру і тривалості впливу рекреаційної діяльності та індивідуальних особливостей (стійкості) природних геосистем.

§ 32. Нормування антропогенних навантажень, пов’язаних з рекреаційною діяльністю

– Аспекти нормування антропогенних рекреаційних навантажень.

Проблему нормування антропогенних рекреаційних навантажень можна розглядати з двох аспектів: методичного і прикладного. Методична сторона нормування антропогенних навантажень полягає у розробці методик їх оцінок. Прикладний аспект нормування рекреаційних навантажень полягає у встановлені режимів відвідування природних об’єктів і природних комплексів, які б запобігали рекреаційній деградації.

– Методики оцінювання глибини антропогенних змін ландшафтів.

З метою дотримання певних екологічних норм і стандартів у районах масового відпочинку й оздоровлення населення розроблені методики проведення оцінок і дотримання певних стандартів, норм антропогенних рекреаційних навантажень на природу. Оцінюючи рекреаційний вплив на навколишнє середовище, враховують такі чинники: вид рекреації, зонально-азональні особливості природних комплексів, величину, масштаби, характер, тривалість впливу тощо. Відповідно до типу ландшафту окремого природного комплексу передбачено оцінку ступеня його рекреаційної стійкості, стадії рекреаційної дигресії – показники, від яких залежить максимальне рекреаційне навантаження. Показники рекреаційного навантаження розраховуються у осіб/га впродовж певного періоду часу. Оцінка рекреаційного навантаження дає підстави щодо встановлення режиму відвідуваності паркових зон, екологічних стежок і туристичних маршрутів.

Зміни ландшафтів унаслідок антропогенного навантаження можна провести методом експертного оцінювання. Він грунтується на ранжуванні видів антропогенного впливу на природні комплекси. Кожен вид природокористування вносить певну глибину змін і перетворень у природні комплекси. Тому певним видам природокористування відповідають певні види угідь (природних і антропогенізованих), облік і характер яких засвідчують певний ступінь антропогенізації ландшафтів. Співвідношення цих угідь свідчить про глибину змін і перетворень: незначні зміни – за наявності в регіоні до 75 % природних угідь, надмірні зміни – за наявності в регіоні близько 23 % природних угідь. Інколи розраховують коефіцієнт антропогенної перетвореності ландшафтів (згідно з методикою В. Анучіна, М. Лемешева, К. Хофмана, 1972) за десятибальною системою з метою оцінки ступеня зміненості і перетвореності ландшафтних комплексів для подальшої їх оптимізації.

Проблеми нормування антропогенних навантажень на рекреаційні комплекси можуть вирішуватись через оптимізацію природокористування регіону. Розробка оптимізаційних моделей передбачає проведення оптимальної функціонально-просторової організації території з метою досягнення необхідних пропорцій різних видів природокористування, оскільки збалансоване природокористування передбачає запровадження і підтримку тих виробничих і господарських напрямків діяльності, які відповідають наявному природно-ресурсному потенціалу території.

Аргументи і факти

Таблиця 1

Максимальне рекреаційне навантаження на території природно-заповідного фонду при організованій формі рекреації

Нормований компонент ландшафту і вид його використання	Навантаження, Осіб-день/га
1. Дорожньо-алейна система:
1.3 твердим покриттям і оглядовими майданчиками:
А) 8-12 % площі	120
Б) 12-15% площі	150
2. 3 твердим покриттям без оглядових майданчиків:
А) 8-12% площі	100
Б) 12-15% площі	130
3. Грунтова з оглядовими майданчиками:
А) 8-12% площі	70
Б) 12-15% площі	90
4. Грунтова без оглядових майданчиків:
А) 8-12 % площі	50
Б) 12-15 % площі	30

Наведені нормативи рекреаційних навантажень дають змогу розрахувати оптимальні величини рекреаційних навантажень на природні ландшафти територій та об’єкти природно-заповідного фонду України.

Таблиця 2

Максимальне рекреаційне навантаження на природні ландшафти для розміщення наметових таборів на території природно-заповідного фонду України

Нормативний компонент ландшафту і вид його використання	Ступінь Стійкості	Рекреаційне навантаження, осіб-день/га
Критерії	Неорганізований Відпочинок
Техно Логічний*	Психо Логічний*	Стадій дигресії
І	II	III
Територія для розміщення наметових таборів
Місця в глибинних ділянках, осіб-день/га
Облаштовані	1	300	30	–	–	–
2	275	22	–	–	–
3	250	15	–	–	–
Не облаштовані	1	–	8	10	8	4
2	–	5	8	5	3
3	–	3	5	3	2
Місця на прибережних ділянках, осіб/км
Облаштовані	1	400	100	100	75	50
2	350	75	80	60	40
3	300	50	50	40	30
Не облаштовані	1	–	30	25	20	17
2	–	20	20	16	14
3	–	15	15	12	10

Примітка. *Технологічний критерій: рекреаційне навантаження з урахуванням технологічного критерію передбачає проведення благоустрою території.

*Психологічний критерій: рекреаційне навантаження з урахуванням психологічного критерію є таким, за якого забезпечується психологічний комфорт рекреантів.

Ключові категорії і поняття

Нормування рекреаційних навантажень рекреаційна стійкість стадії рекреаційної дигресії природних комплексів

ВИСНОВКИ

1. Нормування антропогенних рекреаційних навантажень особливо актуальне в межах туристсько-рекреаційних комплексів, де зосереджена велика кількість рекреантів, розвинута туристсько-рекреаційна інфраструктура, рекреаційна діяльність є головним чинником антропогенних змін і порушень природного середовища.

2. В основу методик розробки норм і стандартів рекреаційних навантажень на природні ландшафти покладено підходи до визначення їхньої рекреаційної стійкості та стадій рекреаційної дигресії у різних зонально-азональних умовах.