Південна Італія та Сицилія

ЄВРОПА ВІЗАНТІЯ АРАБСЬКИЙ СВІТ

§ 16. Країни басейну Середземномор’я

2. Південна Італія та Сицилія

У1130 р. нормандський герцог Рожер II, який володів Півднем Італії та Сицилією, отримав від папи титул короля. Так виникло Сицилійське королівство. Формально Рожер II та його спадкоємці вважалися васалами папи, але насправді Сицилійське королівство було цілковито незалежною державою.

Сицилійське королівство стало сильною і централізованою державою Італії за правління Фрідріха II Штауфена (1208-1250), який запровадив у королівстві

src="/image/1/image268_19.jpg" class=""/>

Єдину адміністративну систему, позбавив феодалів і міста політичної самостійності, заборонив знаті носити зброю та вести приватні війни.

Брат французького короля Карл Анжуйський у середині XIII ст. розпочав боротьбу за сицилійський трон. У1268 р. він проголосив себе володарем Сицилійського королівства. Безчинства і вседозволеність французів, а також зростання податків призвели 1282 р. до всенародного повстання під назвою Сицилійська вечірня”.

Історична цікавинка

Легенда оповідає, що під час великого весняного свята неподалік від Палерш відбувалися народні гуляння.

Крім місцевого населення, були тут і французи вояки. Один із них причепився до палермської дівчини, обличчя якої прикривай вуаль (сицилійки носили вуаль під впливом східних традицій). Він брутальні заявив, що палермські жінки ховають у своїх широких сукнях зброю і зірвав: дівчини вуаль. Обурення присутніх і стало приводом до збройного виступу проти ненависних чужоземців. Умовним сигналом до повстання став церковний дзвін який кликав до вечірньої молитви, тому воно й отримало назву “Сицилійські вечірня”.

Повсталі за одну ніч вирізали увесь французький гарнізон у Палермо. Далі повстання перекинулося на інші міста Сицилії. Потужний виступ проти французів призвів до відокремлення країни, однак незалежною вона була недовго. У 1302 р. Сицилія ввійшла до складу Арагонського королівства на Піренейському півострові. На території Південної Італії виникла нова держава – Неаполітанське королівство, яке зберегла за собою Анжуйська династія. У 1442 р. Неаполітанське королівство також перейшло до Арагону. Тож Сицилія та Неаполітанське королівство знову опинилося разом, проте на цей раз під владою іспанських правителів.

“Райський двір” кафедрального собору в Монреалі (Сицилія), побудованого нормандським королем Вільгельмом II. XII ст.

С. Щедрін. Набережна Мерджеліна в Неаполі. І пол. XIX ст.

Наприкінці VII ст. араби відвоювали від візантійців Північну Африку й вийшли до Атлантичного океану. Вони зуміли навернути в іслам місцеві берберські племена. У 710 р. загін арабів здійснив набіг на Іспанію через протоку, яку в давнину називали Геракловими Стовпами. Прибережна скеля, до якої пристали кораблі завойовників, отримала назву Джебель аль-Тарік, тобто Гора Таріка. Саме таке ім’я мав арабський полководець, який першим переправився через протоку. Згодом ця протока, що відокремлює Європу від Північної Африки, за його ж іменем отримала дещо змінену назву,- Гібралтар.

Під час цього набігу араби обмежилися плюндруванням прибережної території, а вже 711 р. значно сильніше військо арабів та берберів під командуванням Джебель аль-Таріка переправилося через протоку і вторглося в Іспанію. У першій же великій битві вестготське військо зазнало нищівної поразки. За кілька років араби й бербери (християни називали їх маврами) захопили більшу частину Іспанії та просунулися вглиб Франкського королівства, однак були зупинені Карлом Мартеллом.

На перших порах мусульманська Іспанія, яку називали аль-Андалус, входила до складу Арабського халіфату. Коли в халіфаті владу захопили Аббасиди, Абдаррахман із династії Омейядів 756 р. заснував в Іспанії емірат зі столицею в Кордові. Формально він визнавав владу халіфату Аббасидів у Багдаді, але згодом аль-Андалус став незалежною арабською державою, яка в X ст. досягла вершини політичної могутності. Тут було створено дієву адміністрацію, податки дозволяли утримувати армію найманців і військовий флот. Правителі використовували східні церемоніал та моду на одяг і страви, запрошували арабських поетів і співців.

Араби збагатили різні сфери життя іспанців. В арабській Іспанії почали вирощувати рис, цукрову тростину, гранатові дерева, бавовну тощо. Було розширено систему зрошувальних каналів, що покращувало землеробство. Особливого розмаху досягло виноградарство. Розвивалося і скотарство, передусім вівчарство. Селяни брали в оренду від великих землевласників ділянки землі й вносили за користування ними грошову плату. У містах процвітали різні ремесла: виготовлення тканин, виробництво зброї, скла, предметів розкоші, обробка шкіри.

Центральна міхрабна ніша Соборної мечеті в Кордові. 965-968pp.

Скринька з Тортоси. XII ст.

Родріго Діас де Бівар (Сід) – уславлений воїн Реконкісти, головний герой епосу “Пісня про мого Сіда”

Економічні успіхи супроводжувалися культурним піднесенням: розвивалася наука, відкривалися бібліотеки та навчальні заклади, що вважалися чи не найкращими в тогочасній Європі.

На півночі Піренейського півострова маври так і не змогли підкорити гірські райони Астурії, де існували невеличкі християнські держави. Звідси й розпочалося повернення захоплених арабами земель, яке отримало назву Реконкіста (з ісп. – відвоювання). Початком Реконкісти, що розтяглася майже на вісім століть, вважається битва 718 р. біля містечка Ковадонга, у якій іспанці-християни розбили арабський загін.

На початку XI ст. в арабській Іспанії розгорілися міжусобні чвари. Вони призвели до розпаду аль-Андалусу на кілька десятків самостійних князівств. Занепад мусульманської державності суттєво полегшив процес Реконкісти. На відвойованих землях утворювалися нові незалежні держави, з-поміж яких особливо вирізнялися Кастилія, Лрагон і Португалія. Правителі цих держав почали планомірно й активно наступати на арабів і витісняти їх усе далі на південь Піренейського півострова. У 1085 р. було відвойовано м. Толедо, яке стало столицею Кастилії.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XI ст. “Загальна хроніка Іспанії” про взяття Толедо королем Альфонсо VI

Цього (1085) року зібрав король Альфонсо велике військо… і пішов на Толедо, як це бувало раніше, і почав облогу міста. Маври добре укріпили Толедо, і було обнесене місто мурами, і надійно захищала його річка Тахо. Але скупчилося в Толедо безліч люду, і вичерпалися припаси, і змушені були маври здати його королю Альфонсо… І звернулися маври до короля з проханням, щоб дозволив їм залишитися в місті, і щоб зберегли вони свої будинки і майно, і все те, чим вони володіють. І король дон Альфонсо дозволив їм жити… і наказав він, щоб сплачували маври ті ж самі податки, які стягували з них мавританські королі, і, крім того, оголосив він, що головна мечеть має довічно належати маврам…

Крім цього, оселилися в Толедо люди, які сповідували християнську віру, і осіли вони тут надійно, і було їх стільки, що чисельністю перевищували вони колишнє населення міста.

Король Альфонсо VI. Мініатюра. XT cт.

Церква Санта Марія ла Бланка в Толедо. XII ст.

Собор у м. Толедо. Внутрішній вигляд

Процеси Реконкісти особливо активізувалися у XII-XIII ст. У другій половині XII ст. арагонці заволоділи Сарагосою. У1147 р. було взято Лісабон, що згодом став столицею Португалії. На початку XIII ст. кастильці завоювали найбільші мавританські князівства – Кордову та Севілью. У другій половині XIII ст. в руках маврів на Піренейському півострові залишилася тільки Гранада, що вже не становило серйозної загрози для християнських держав. Реконкіста призупинилася наприкінці XV ст.

Реконкіста сприяла політичній організації іспанських держав. У ході визвольної боротьби виникли місцеві закони, зросла політична роль дворянства та городян, здобула привілеї знать, що стало основою для формування станово-представницьких установ – кортесів. Вони давали дозвіл на збирання податків, вирішували питання успадкування трону, брали участь у підготовці законів тощо.

КОРТЕСИ (iсn. cortes – королівський двір) – за феодалізму органи станового представництва в країнах Піренейського півострова. Спочатку в кортесах засідали тільки дворяни й духовенство. Згодом право посилати своїх депутатів отримали й міста. У роботі кортесів Кастилії брало участь також вільне селянство, тоді як у Арагоні ця категорія населення не мала свого представництва.

Королівська капела в Гранаді. Портал

У 1479 р. інфанта Кастилії Ізабелла вийшла заміж за принца Арагону Фердинанда. Цей династичний шлюб об’єднав дві держави в єдине Іспанське королівство, хоча обидві складові зберегли свої закони й кортеси. Правління Фердинанда та Ізабелли проходило під девізом “Один важливий так само, як інший”, що є символом владної рівноправності. Цей історичний напис було висічено над тронами “католицького подружжя” в замку Алькасар у Сеговії.

Титул католицьких королів подарував Ізабеллі та Фердинандові Папа Римський. Він був винятково символічним для країни, де все ще тривала Реконкіста, яка здійснювалася під гаслом боротьби християнства з ісламом. Усе духовне життя Іспанії опинилося під контролем інквізиції. Почалося насильне навернення іншовірців у християнство, а також переслідування і відселення непокірних, що загальмувало розвиток економіки Іспанії.

Ваза з Альгамбри. XII ст.

Д. де Сілоє. Скульптури Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастильської. Гранада. XVI ст.

Ель Греко. Толедо під час грози. 1604-1614pp.

У 1492 р. після тривалої облоги військо католицьких королів завоювало Гранаду. Південь Піренейського півострова було приєднано до Іспанського королівства. Португалія продовжувала залишатися самостійною. Отже, наприкінці XV ст. завершилось і відвоювання, і об’єднання території Іспанії в єдину державу.