Музика вимиває геть з душі пилюку повсякденного життя.
Бертольд Авербах
Мета. Дати поняття “рондо”; закріпити знання про види маршів; розвивати співацькі навички, творчі здібності; створювати правильний ритмічний рисунок вправ; відтворювати ритмічні вправи; виховувати любов до музики.
Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності – фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, “Хрестоматія” та “Фонохрестоматія” з музики 3 клас.
Хід уроку
І.
Всі мерщій сідайте, діти!
Домовляймось не шуміти,
На уроці не дрімати,
Руки вчасно підіймати.
1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).
2. Музичне привітання.
III. Ритмічні вправи.
IV. Повідомлення теми уроку.
1. Робота з підручником, с. 98.
2. Пізнавальна бесіда.
Історія виникнення побутового жанру “марш” дуже цікава. До нас дійшли лише деякі факти. Відомо, що типова риса маршу – наявність ритмічного (ударного) інструмента. У старогрецьких трагедіях ритмічний акомпанемент супроводжував
Марш (Італ. тагсіа, франц. marche, від marcher – крокувати) у музиці – музичний твір (інструментальний чи вокальний), що мас енергійний, чіткий ритм крокування, ходи. Для маршу характерні чіткий ритм, помірний темп, музичний розмір 2/4 або 4/4.
Марші бувають похідні, урочисті, спортивні, казкові, траурні…
Всі організовані ходи великого числа людей – військові, церемоніальні або святкові процесії – супроводжують марші. Це особливо актуально для армії, тут марш не тільки організовує воїнів, а й вселяє в них бадьорий дух. Для військового маршу характерні фанфари і барабанний дріб.
Парадний марш виконується в разі урочистого проходження військ, похідний звучить на стройових прогулянках і навчаннях, зустрічний марш супроводжує прапор і начальство, траурний виконують, покладаючи вінки на похоронах. Жалобний марш відрізняється від інших повільним темпом, мінорною тональністю і меншою роллю фанфарних оборотів мелодії.
Значення маршів завжди зростало у воєнні роки і під час революцій. Багато великих композиторів зверталося до жанру маршу, вводили його в опери, балети, п’єси та інші геніальні твори. В Україні було написано немало чудових маршів та маршових мелодій, під які крокували запорозькі козаки, легіон Українських січових стрільців та воїни УПА.
Спортсмени теж піднімають свій бойовий дух ритмічними маршами на зборах і великих змаганнях. “Спортивний марш “Трудових резервів” та “Спортивний марш” І. Дунаєвського – яскраві тому приклади.
Не можна не згадати й знаменитий весільний марш Ф. Мендельсона з його п’єси “Сон у літню ніч”. У США і Європі виконують “Весільний хор” з опери “Лоенгрін” Р. Вагнера.
3. Вправа “Незакінчена фраза”.
Учитель починає фразу, а учні повинні її закінчити.
– Музичний твір (інструментальний чи вокальний), що має енергійний, чіткий ритм крокування, ходи, називають… (маршем)
– Марші бувають… (похідні, урочисті, спортивні, казкові, траурні).
– Вид мистецтва, в якому засобами створення художнього образу є рухи й положення тіла танцюристів, називають… (танцем).
– Основою всіх жанрів (видів) вокальної та інструментальної музики є… (пісня, танець, марш).
– Найголовніший тип музики – це… (пісня).
4. Музична гра Василя Верховинця.
Зайчики і Бурчик
Дійові особи Бурчик – собачка Зайчики – до 20 осіб.
Реквізит: маска для Бурчика (за бажанням).
Опис гри
Усі кутки кімнати відкреслюють півколом. То – заячі “нори”.
Посеред хати стоїть Бурчик, а в кожній норі – по чотири-п’ять Зайчиків. Решта дітей будуть гратись іншим разом, а поки що вони збираються десь гуртом або рівномірно розміщуються попід стінами, щоб не заважати дійовим особам.
Ось Зайці, глузуючи з Бурчика, заводять пісню:
Чи сліпий ти, чи кривий,
Бурчику кудлатий.
Що не можеш ні одного
Зайчика спіймати?
Ой сіренькі зайченятка
Скачуть так хутенько,
Що ніхто їх не спіймає
В гаю зелененькім.
Коли пісня закінчується, Зайчики виходять із своїх нірок і за спиною Бур – чика скачуть по полю, шукаючи їжі.
Кожний намагається якнайближче підбігти до Бурчика, а деякі “хоробрі” навіть зачіпають його “лапкою” за спину.
Бурчик кидається то в один бік, то в другий, шоб когось спіймати, а сірі розбігаються по нірках, хто куди потрапить.
Котрий із Зайчиків буде спійманий по дорозі до нори, той і стане новим Бурчиком, а колишній або стрибає до нори, або підбігає до дитячого гурту, щоб спочити і когось вибрати на місце Зайчика.
Стомлені від біганини Зайчики теж обирають замість себе інших, і гра починається спочатку.
Мета гри. Розвивати у дітей спритність. Розважити вихованців.
V. Слухання музики.
В. А. Моцарт “Турецьке рондо”, Богдана Фільц “Весняне рондо”.
1. Загальні відомості про композиторів.
Вольфганг Амадей Моцарт – австрійський композитор, представник віденського класицизму, який вважається одним із найгеніальніших музикантів в історії людства.
Творчий доробок Моцарта становить понад 600 творів: більш як 50 симфоній, понад 19 опер, велика кількість інструментальних концертів (зокрема 21 фортепіанних),
13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, Реквієм та багато інших інструментальних і хорових творів. Перебуваючи під великим впливом Гайдна, музика Моцарта стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми.
Народився 27 січня 1756 р. у Зальцбурзі (нині Австрія), що був на той час столицею невеликого незалежного архієпископства у Священній Римській Імперії. Вольфганга охрестили на другий день після народження в соборі Св. Руперта. Повна версія імені Моцарта значно мінялась протягом життя. Композитор у дорослому віці зазвичай іменував себе Вольфгангом Амадеєм Моцартом, але було й багато інших варіантів.
Музичні здібності Вольфганга стали очевидними ще в ранньому дитинстві. Його рідна сестра Наннерл згадувала: “Коли йому виповнилося чотири рочки, батько заради забави почав навчати його декільком менуетам та п’єсам на клавірі. Він міг грати без помилок і з найвищою витонченістю, чітко витримуючи час. У віці п’яти років він уже писав невеличкі п’єси, які грав батькові, а той їх записував на папір”.
Моцарт отримав інтенсивне музичне навчання від батька, включно з інструкціями фи на фортепіано і скрипці. Крім того, що Леопольд був дуже відданим учителем для своїх дітей, було очевидно, що Вольфганг робив прогрес навіть поза межами того, чому його вчив батько. Його перша самостійна композиція та його природжена здатність грати на скрипці були великою несподіванкою для Леопольда і викликали у нього сльози захоплення. Батько й син ставали все ближчими.
Кінець кінцем Леопольд кинув писати музику, коли видатний музичний талант його сина став очевидним, адже він був єдиним вчителем Вольфганга в ранні роки: окрім музики, він навчав своїх дітей мов та академічних предметів.
У часи зростання Моцарта його родина здійснила декілька подорожей Європою, під час яких Вольфганг зустрівся з багатьма музикантами та ознайомився з роботами інших композиторів.
Після одного року, проведеного в Зальцбурзі, куди повернулася родина, відбулося три подорожі до Італії. У Болоньї Моцарт познайомився з Дж. Б. Мартіні і був прийнятий у члени відомої Філармонічної академії. Невдовзі Вольфганга удостоїли аудієнції пагіи Климента XIV; вражений талантом 14-річного музиканта, папа нагородив його однією з найвищих католицьких відзнак – Орденом Золотої шпори.
У Мілані Моцарт написав оперу “Mitridate Re di Ponto” (1770), що виконувалася з великим успіхом. Це привело до подальших замовлень опер, і Вольфганг з батьком двічі повертався із Зальцбурга до Мілана для написання, а потім – щоб відвідати прем’єри опер “Ascanio in Alba” (1771) та “Lucio Silla” (1772).
Після остаточного повернення з батьком із Італії Вольфганга найняв на посаду придворного музиканта правитель Зальцбурга принц-архієпископ Ієро – німус Коллоредо. Моцарт був “улюбленим сином” в Зальцбурзі, де мав безліч друзів та прихильників; тут писав музику в багатьох жанрах, включаючи симфонії, сонати, струнні квартети, серенади та інколи опери.
Попри чималі творчі успіхи, Моцарт ставав усе більш незадоволений Зальцбургом і дедалі енергійніше робив спроби знайти роботу десь в іншому місці. Однією з причин цього була низька зарплатня, 150 флоринів на рік. Крім того, Моцарт прагнув писати опери, а в Зальцбурзі рідко траплялася нагода для цього.
23 вересня 1777 року маестро розпочав новий тур у пошуках роботи, цього разу – із своєю матір’ю Анною Марією. Цей візит включав Мюнхен, Ман – гайм та Париж. У Мангаймі він познайомився з музикантами Мангаймського оркестру, найкращого в Європі на той час. Він також закохався в Алоїзію Вебер, одну з чотирьох дочок з музичної родини. Моцартпереїхав до Парижа і спробував там збудувати свою кар’єру, але безуспішно (він отримав роботу органіста у Версалі, але це не було те, чого прагнув). Паризька подорож була особливо нещасливою, тому що мати композитора захворіла і померла там 23 червня 1778 року.
Виникає питання, чому Моцарт, незважаючи на свій талант, не зміг знайти роботу під час цієї подорожі. Існує думка, що проблема була в конфлікті між Вольфгангом та його батькомЛеопольдом, який наполягав на тому, щоби син знайшов високооплачувану роботу, котра б дозволила підтримувати всю родину. На думку Вольфганга, було б краще осісти у великому місті, працювати як вільнонайманий мистець і потроху здобути популярність серед аристократії, аби отримати пізніше важливу роботу.
Сварка з Коллоредо підсилювалася тим, що батько Моцарта схилявся на бік архієпископа, надсилаючи безліч гнівних листів синові з вимогою працювати на Коллоредо, у той час як сам Вольфганг наполягав на своєму бажанні розпочати власну кар’єру у Відні наодинці. Дебати скінчилися, коли Моцарт звільнився з роботи, тим самим вивільнившись одночасно від гнітючого роботодавця та від батькових вимог повернутися. Це стало революційним кроком на життєвому шляху композитора і мало важливий вплив на його подальшу долю.
Нова кар’єра моцарта у Відні розпочалася дуже добре. Він часто виступав як піаніст і незабаром показав себе найкращим клавішним музикантом.
Протягом 1782-1783 років Моцарт ознайомився з працями Й. С. Баха та Г. Ф. Генделя. Вивчення цих творів спершу спричинило виникнення багатьох робіт, що імітували стиль бароко, а згодом мало потужний вплив на створення власної музичної мови Моцарта.
Через деякий час по переїзді до Відня Моцарт познайомився з Йозефом Гайдном, і ці двоє композиторів потоваришували. Коли Гайдн приїздив до Відня, вони інколи грали разом в імпровізованому струнному квартеті. Гайдн був у захваті від Моцарта; коли він уперше почув останні три цикли колеги, то сказав, відвідавши Леопольда: “Перед ім’ям Господа і як чесна людина, я кажу вам, що ваш син – найвеличніший композитор для мене, якого я знаю особисто чи на ім’я. Він має смак, більш того, має чудове знання мистецтва композиції”.
Протягом 1782-1785 років Моцарт дав цикл концертів, під час яких виступав як соліст.
14 грудня 1784 року композитор став масоном, уступивши в масонську ложу “Благодійність”.
Близько кінця 1785 року Моцарт облишив регулярне написання фортепіанних концертів і розпочав свою відому оперну співпрацю з лібретистом Лоренцо да Понте. 1786 року у Відні відбулася достатньо успішна прем’єра “Весілля Фігаро”, яка пізніше того ж року була навіть ще успішнішою у Празькій постановці. Празький успіх привів до замовлення другої опери Моцарта – Да Понте: “Дон Жуан”, прем’єра якої зірвала оплески 1787 року в Празі; її знову поставили з таким самим успіхом у Відні 1788 року.
У грудні 1787-го Моцарт нарешті отримав надійну посаду під аристократичним патронажем. Імператор Йозеф II призначив його своїм “камерним композитором”, ця посада звільнилася у попередньому місяці, коли помер Глюк. Однак це не була постійна робота, за неї маестро отримував тільки 800 флоринів на рік, тож був змушений писати танцювальну музику для щорічних балів у Редутензалі.
Ближче до кінця 1780-х pp. кар’єра Моцарта пішла на спад. Приблизно 1786 року він перестав часто з’являтися на публічних концертах, і його достаток помітно зменшився. Це взагалі був важкий час для музикантів у Відні, тому що між 1788 та 1791 роками Австрія воювала (Австрійсько-турецька війна), через це знизились одночасно і загальний рівень заможності, і можливість аристократів підтримувати музику.
У середині 1788 року Моцарт з родиною переїхав із центру Відня у дешевші апартаменти в передмісті. Композитор почав позичати гроші, здебільшого у свого друга-масона Міхаеля Пушберга. У цей час він страждав від депресії, його продуктивність теж знизилася.
Останній рік життя маестро, до того, як хвороба остаточно вразила його, був роком величезної продуктивності иЬсобистого відновлення. У цей період Моцарт написав дуже багато музики, включаючи деякі з його найкращих робіт: опера “Чарівна флейта”, фінальний фортепіанний концерт К. 595, концерт для кларнета К. 622, останній з чудової серії струнних квінтетів К. 614, мотет “Ave verum corpus” K. 618 і незавершений “Реквієм” К. 626.
Фінансовий стан маестро, який 1790 року був головним джерелом його неспокою, також почав покращуватися. За деякими джерелами, в Угорщині та Амстердамі знайшлися заможні шанувальники композитора, які зобов’язалися сплачувати йому щорічну ренту в обмін на написання час від часу деяких творів. Моцарт також заробив непогані гроші на продажу танцювальної музики, яку написав, працюючи імператорським камерним композитором. Він перестав позичати великі суми в Пушберга і почав повертати свої борги.
Нарешті композитор зміг відчути задоволення від публічного успіху деяких своїх творів, зокрема “Чарівної флейти” і “Маленької масонської кантати” К. 623, прем’єра якої відбулася 15 листопада 1791 року.
Моцарт захворів, коли перебував у Празі на прем’єрі своєї опери “Милосердя Тіта”, написаної на замовлення у 1791 році для коронаційних святкувань імператора. Хвороба посилилася 20 листопада, коли маестро не зміг уже вставати з ліжка, страждаючи від опухлості, болю та блювоти. За ним доглядали дружина Констанція, її молодша сестра та сімейний лікар.
Помер композитор о 1-ій годині ночі 5 грудня 1791 року. Згідно з тогочасною віденською традицією, був похований 7 грудня в загальній могилі на цвинтарі Сент-Маркс за містом.
Богдана Михайлівна Фільц – композитор і музикознавець. Народилася
14 жовтня 1932 р. в м. Яворові на Львівщині. Закінчила Львівську консерваторію (1958 p.; клас С. Людкевича), з 1963 р. – співробітник Інституту мистецтвознавства, фолькльору та етнографії АН УРСР. Значне місце в її творчості займають пісні для дитячих хорів (“Земле моя”, “Любимо землю свою”). У доробку Б. Фільц твори для симфонічного оркестру (“Верховинська рапсодія”), концерт для фортепіано з оркестром, п’єси для бандури, скрипки, фортепіано, духовні твори тощо.
2. Обговорення прослуханих творів.
VI. Фізкультхвилинка.
Ми берізки і кленці,
В нас маленькі стовбурці, (встати)
Ми в стрункі стаєм рядки,
Виправляєм гілочки, (руки поставили перед собою)
Ледь зіп’ялись з корінців,
Дістаємо промінців, (руки підняти вгору)
Ми стискаєм їх вогонь В зелені своїх долонь, (стискають кулачки)
Хилять свіжі вітерці
Вліво-вправо стовбурці, (нахили тулуба)
Ще й верхівки кожен ряд
Нахиля вперед-назад, (вправи для шиї)
VII. Вивчення пісні.
Поспівки на музику Дмитра Кабалевського. “Класне Рондо” – розучування.
1. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.
2. Робота над піснею за с. 100-101 підручника.
VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.
1. Аналіз почутого.
2. Цікаві розповіді.
3. Робота в зошиті.
IX. Підсумок уроку. Релаксація.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)