ТЕМА 4. СРСР. НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ
§ 16. Роки брежнєвського “застою” (1964-1985). Від “перебудови” до розпаду СРСР
1. Суспільно-політичне життя країни.
Останні роки перебування при владі М. Хрущова (1962-1964) залишились у пам’яті громадян СРСР як період внутрішнього безвладдя та зростання напруженості. Погіршилося постачання продовольства. У 1962 р. відбулося підвищення цін на продовольчі товари на 25-40 %. Це викликало невдоволення широких верств населення. Авторитет М. Хрущова в суспільстві знизився. Відставка першого секретаря
Новий лідер партії був представником післясталінської генерації
Важливою ознакою політичного життя 1970-х років було формування культу особи Л. Брежнєва, що мав на останньому етапі його життя гротескний характер через безмірне звеличування особи генерального секретаря. Його захоплення нагородами (Брежнєв мав 220 радянських і закордонних орденів і медалей) увінчалося 5 зірками Героя Радянського Союзу, званням Героя Соціалістичної Праці, орденом “Перемога” та ін. Не сприяла підтриманню авторитету Л. Брежнєва й трилогія мемуарів (“Мала земля”, “Відродження”, “Цілина”), написана спритними літераторами від імені генерального секретаря ЦК КПРС. Члени родини Л. Брежнєва були причетні до кримінальних оборудок.
Леонід Брежнєв
Авторитет лідера партії й країни катастрофічно впав. Однак не варто шукати корені “застою” тільки в діяльності Л. Брежнєва. Деградувала сама суспільно-політична та соціально-економічна система, яка й породила “брежнєвщину”.
Проведення “косигінської” реформи засвідчило, що економічне реформування радянської системи неможливе без політичного, без демократизації органів влади та управління, без реального державного суверенітету республік.
На початку 1970-х років у політичному курсі партійного керівництва утвердилися консервативні тенденції. Так, в ідеологічній сфері відбулася реабілітація “сталінщини”: не згадувалися факти репресій, виправдовувалися методи колективізації, перекручувалися причини страшних поразок у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 pp. Головну роль у реабілітації “сталінщини”, насадженні догматизму в суспільних науках відіграв головний партійний ідеолог М. Суслов.
У 1977 р. була прийнята нова радянська конституція розвиненого соціалізму, що, як і більшість законодавчих актів, мала декларативний характер, не підкріплений гарантіями та правовим механізмом їх реалізації. Фактично однією з рис суспільно-політичного життя радянського суспільства став правовий нігілізм у найвищих ешелонах влади та серед значної частини населення.