Сутність банківської системи України

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК У БАНКАХ

ТЕМА 1

ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ УКРАЇНИ

1. Сутність банківської системи України

Банківська система – внутрішньо організована взаємопов’я­зана, об’єднана загальною метою сукупність банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошо­во-кредитного мехамізму в певний проміжок часу. Банківська сис­тема – основна ланка кредитно-фінанансової системи країни.

Кредитно-фінансова система

1. Банківські установи = емісійні(ЦБ)

+ універсальні + спеціалі­зовані.

2. Небанківські установи: лізингові, факторингові, страхові компанії, інвестиційні, пенсійні та інші фонди.

За структурним підходом розрізняють однорівневу та дворівне­ву банківську систему (БС). Однорівнева БС передбачає переважно горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій, всі банки на одному ієрархічному рівні. Такий принцип побудови БС характерний для країн з нерозвинутою економікою, а також з адміністративно-командною. Для України характерна дво­рівнева банківська система, яка будується на взаємовідносинах між банками

як по вертикалі, так і по горизонталі. По вертикалі це відносини підлеглості між центральним банком (НБУ) як керівним і низовими ланками – комерційними банками. По горизонталі – це відносини рівноправних партнерів – комерційних банків різних видів і типів. Продемонструємо БС України:

Національний банк України (НБУ)

1) універсальні КБ;

2) спеціалізовані КБ;

– іпотечні;

– ощадні (2 шт.);

– клірингові;

– інвестиційні.

Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспек­тах – широкому та вузькому:

– у широкому розумінні комерційний банк – це будь-який банк, що функціонує на другому, після центрального банку, рівні банківської системи;

– у вузькому розумінні комерційний банк – це банк, який ви­конує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

Законом України “Про банки і банківську діяльність” визначе­но, що комерційний банк – це установа, функцією якої є кредиту­вання суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. До основних банківських операцій належать ряд опера­цій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. З Закону України “Про банки і банківську діяльність”):

– фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;

– випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

– купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а та­кож цінних паперів інших емітентів;

– видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

– касове виконання державного бюджету;

– придбання права вимоги з постачання товарів і надання по­слуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

– купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної ва­люти;

– купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцін­них металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

– довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

– надання консультативних та інших послуг, пов’язаних із ба­нківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Введення бухгалтерського обліку і звітності в комерційних бан­ках здійснюється згідно з нормативними актами, затвердженими НБУ, а саме:

– інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерсько­го обліку комерційних банків;

– положенням про організацію бухгалтерського обліку і звіт­ності в банках України;

– правилами організації фінансової та статистичної звітності банків України;

– методичними вказівками про ведення параметрів аналітично­го обліку;

– планом рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

Банківські операції поділяються на пасивні, активні й комісійні, що включають посередницькі операції. Пасивні – це операції, за допомогою яких створюються банківські ресурси. Комерційні бан­ки утворюють “пасиви” за рахунок власних та залучених коштів.

Переважна частина всіх банківських ресурсів створюється за рахунок депозитних операцій, які складаються з поточних рахунків і вкладів. Поточний рахунок дає можливість клієнту вносити й отримувати необхідні суми в будь-який час. З метою розпоряджен­ня поточним рахунком банк видає клієнту-власнику рахункову че­кову книжку. За допомогою чеків клієнт може не тільки знімати з рахунка необхідну суму й отримувати її, а й розраховуватися з тре­тіми особами. Відсоток, який отримує клієнт, залежить від розміру залишку на рахунка та відсоткової ставки.

Другий вид депозитних операцій пов’язаний із прийманням вкладів. Вклади бувають строкові та до запитання (безстрокові). Строковий вклад може бути отриманий тільки після закінчення встановленого строку, а вклад до запитання – в будь-який час. За вкладом банк видає клієнту особливий документ-вкладне свідоц­тво, після пред’явлення якого банк повертає вклад власникові.

Активні операції – це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених коштів. Вони включають строкові та безстрокові позики, які банк надає своїм клієнтам. Строкові позики мають бути погашені після закінчення певного строку (місяця, року, трьох років і т. д.), за безстроковими позика­ми банк має право вимагати від клієнта повернення грошей у будь-який час.

За формою власності комерційні банки поділяються на держав­ні, кооперативні і колективні.

В Україні функціонують два банки з державною формою влас­ності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки – це банки з колективною формою власності.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колектив­ною формою власності представлені на банківському ринку акціо­нерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні ба­нки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки). Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони стано­влять 84 % загальної кількості банків України) формують свій капі­тал за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів засновників та учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Влас­ником капіталу виступає саме акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, зазвичай, не мають права вимагати від банку повернен­ня своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються стійкішими і надійнішими. В Україні більшість комерційних банків – це акціо­нерні товариства відкритого типу (59 %). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25 % загальної кі­лькості) є Промінвестбанк.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошо­вих коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберіга­ється право власності на його частку капіталу, тобто банк не є вла­сником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відпові­дальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в ка­пітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою від­повідальністю в Україні становлять близько 16 % загальної їх кількості.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України біль­шість банків – середні (активи – понад млн. грн.). У сімку найбі­льших банків (активи – понад 1 млрд. грн.) входять: Промінвест­банк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк “Аваль”, Ощадбанк. На ці бан­ки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфіку­вати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні.

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційни­ми, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває ста­тусу спеціалізованого банку в разі, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та на­дають різні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерцій­них банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони ма­ють потенційні юридичні можливості для впровадження всіх бан­ківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клі­єнтів.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) коопе­ративного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками централь­ного кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна де­талізація і диференціація банків залежно від спеціалізації з обслу­говування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують бі­ржові банки, які обслуговують операції біржових структур; стра­хові – страхових інституцій; кооперативні – кооперативів тощо.

Банківські ресурси – це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення ак­тивних операцій.

Відповідно до джерел формування кошти комерційного банку поділяють на власні й залучені.

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб’єктів ринку і необхід­ною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, засновників банку або з відрахувань від поточного прибутку. У банківському балансі власні кошти об­ліковуються в різних фондах банку.

Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків влас­ників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобі­лізації коштів від випуску й розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство).

Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви.

Нерозподілений прибуток – це частина прибутку, яка залиша­ється у розпорядженні банку після сплати податків, виплати диві­дендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. З коштів нерозподіленого прибутку формуються спеціальні фонди розвитку банку – розширення його матеріально-технічної бази матеріально­го стимулювання персоналу, вирішення соціальних питань та ін.

Власний капітал комерційного банку виконує три основні фун­кції: захисну, оперативну і регулювальну. Захисна функція полягає в реалізації інтересів вкладників і кредиторів виплатою компенса­цій у разі виникнення збитків, або банкрутства банку; її значення пов’язане із забезпеченням можливої діяльності банку незалежно від загрози виникнення збитків. Оперативна функція полягає у створенні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій. Регулювальна функція пов’я­зана зі встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо розміру власного капіталу з метою гаран­тування нормального функціонування банків. Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких становлять депозити.

Під депозитом розуміють кошти, передані на зберігання у фі­нансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використан­ня, що регулюється банківським законодавством. Усі депозити по­діляються на три основні види: до запитання, строкові та ощадні.

Активні операції комерційних банків – це діяльність, пов’язана з розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку. Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:

– банківські кредити;

– банківські інвестиції;

– касова готівка та засоби, що прирівнюються до неї;

– основні засоби та ін.

Кредитні операції передбачають організацію економічних від­носин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові засо­би з умовою їх повернення та сплати відсотка за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу.

Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура фо­рмуються відповідно до інвестиційної політики банку.

Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бу­ти оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери. Основним спо­собом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл ін­вестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Крите­ріями диверсифікації можуть бути тип цінних паперів емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл.

Комерційні банки є суб’єктами підприємницької діяльності; во­ни функціонують згідно з такими принципами.

1. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсу­тнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою ме­тою діяльності є отримання прибутку при розумному ризику. Ос­новним джерелом прибутку є банківський відсоток. Першоосновою відсотка є додатковий продукт, створений у виробництві, а на по­верхні явищ прибуток банків виступає переважно різницею між сумою відсотків, отриманих за надані банком кредити і виплачених за внесками клієнтів.

2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ці­ноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за депозитами та креди­тами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо.

3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого розвитку, своєї діяльності без втручання держави.

4. Комерційні банки належать до категорії підприємств – фі­нансових посередників і працюють за принципом: “Дешевше купи­ти – дорожче продати”. Виходячи з цього, банк з повним правом можна назвати спекулятивним підприємством. Певна річ, спекуля­ція з боку банку має свої межі. Будь-хто має право торгувати, але спекуляція повинна бути “цивілізованою”. Для приборкання її аморальних якостей вона повинна спиратися на законодавство, не суперечити йому, для здійснення комерції кожен банк повинен ма­ти однакові інформаційні можливості про кон’юнктуру ринку. В таких умовах спекуляція втрачає свій кримінальний відтінок і стає нормою підприємництва. Від того, наскільки успішно “спекулює” банк, залежить його дохідність та ефективність діяльності.

5. Усі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працюва­ти. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, які даремно ле­жать. Однак реальність така, що якась частина коштів знаходиться в резервах, обертається повільно або не обертається зовсім. З пози­ції бізнесу це не природно, тому завжди корисно знати, що прибу­ток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню до бан­ківських резервів.

6. Банківська комерція повинна діяти за принципом: усе для кліє­нта. Це означає, що банк несе повну відповідальність за клієнта, за­безпечує його прибуток. На перший погляд здається, що такий прин­цип не узгоджується з принципом дохідності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між цими принципами немає. На практиці все повинно бути на взаємовигідній основі: насамперед прибуток клієнта, а потім прибуток банку. Вірно й те, що прибуток клієнта – це не єдина мета, а основа для одержання прибутку банку. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізовує і свій власний інтерес.