Теорія еліти

Теорія еліти (фр. elite – краще, обране, відбірне) – концепції, в яких обгрунтовується положення про необхідність і доцільність існування привілейованих соціальних груп, покликаних здійснювати функції управління (державою, організаціями тощо) та розвитку науки і культури. Еліта протиставляється переважній більшості населення, що повинна виконувати другорядні функції. Концепцію еліти розробили на початку XX ст. В. Парето і Г. Моска. Головними знаряддями еліти вони вважали державу, державну владу, зосередження якої в руках вузької групи привілейованих

осіб допомагає їм зміцнювати своє соціально-економічне і політичне становище, зберігати і примножувати привілеї. Загальними ознаками цієї концепції є: заперечення ідеї народного суверенітету, проголошення нерівності основою соціального життя суспільства; характеристика історичного розвитку як сукупності соціальних циклів, на кожному з яких панує певний тип еліти; визначення політичної влади як основи соціальних відносин. При цьому одні науковці розглядають еліту як організовану меншість
суспільства, що зосередила політичну владу; другі – як частину суспільства, що володіє основним багатством, і, отже, користується престижем і привілеями; треті – як меншу частину суспільства, інтелектуально і морально вищу за інших його членів; четверті – як творчо обдаровану меншість; п’яті – як незначну групу осіб, що посідають провідне місце в економіці, політиці, культурі. Ч. Міллс (США) в концепції “владної еліти” стверджував, що економіку, уряд і армію контролює невелика група людей – супербагатіїв (власників великих пакетів акцій), вищі державні чиновники і генералітет армії. Ці еліти переходять з одного сектора в інший, що сприяє консолідації влади, робить політичну систему США недемократичною, призводить до концентрації влади і багатства в небагатьох руках, не допускаючи опозиції.




Теорія еліти