Удосконалення рецептивних видів мовленнєвої діяльності, Аудіювання, читання Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності

7.4. Удосконалення рецептивних видів мовленнєвої діяльності, Аудіювання, читання

Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності

За спрямованістю на прийом і видачу мовленнєвої інформації аудіювання і читання є рецептивними видами мовленнєвої діяльності (на відміну від говоріння й письма).

Аудіювання – це розуміння сприйнятого на слух мовлення. Мета аудіювання полягає в осмисленні почутого мовленнєвого повідомлення.

Уміння слухати – одне з основних умінь, що є головним критерієм комунікабельності. За свідченням психологів

та методистів (І. Гудзик, І. Зимня, В. Ільїна, Г. Колосніцина, З. Кочкіна, Т. Ладиженська, Є. Пассов, І. Синиця, С. Цінько та ін.), саме аудіативні вміння визначають у подальшому успіх навчання та повноцінного спілкування в повсякденному житті, бо уміння слухати й розуміти почуте – це один із засобів пізнання навколишнього світу, оволодіння мовленням, украй важливий для опанування всіма шкільними предметами.

У системі механізмів аудіювання психологами виділено три компоненти; сприймання, порівняння-розпізнавання

розуміння.

Процес сприймання значною мірою залежить від того, наскільки учи і володіють опорними знаннями.

Сприймання якнайтісніше пов’язане з механізмом слухової пам’яті, оскільки від здатності людини утримувати в пам’яті почуті відрізки мовлення залежить процес розуміння аудіотексту, можливість його подальшої логічної переробки.

З метою розвитку механізму слухової пам’яті треба вчити дітей виділяти ключові слова, здійснювати змістово-композиційний аналіз тексту, спрямований на те, щоб допомогти учневі зрозуміти й запам’ятати зміст тексту.

Дія механізму пам’яті спонукає до дії механізм антиципації, що відіграє в процес і аудіювання важливу роль і дозволяє реципієнтові за початком слова, речення, темою висловлювання спрогнозувати, передбачити його кінець чи навіть загальну структуру повідомлення. Це може бути антиципація структурного боку мовлення і його змістового боку. Робота цього механізму забезпечує активний зустрічний характер процесу аудіювання, Мовна особистість повинна передбачати зміст, структуру тексту за певними елементами, що притаманні текстам відповідних типів.

Сформованість цих механізмів – одна з умов ефективного аудіювання.

Розвиткові механізмів антиципації сприяють вправи такого типу;

– Послухайте загадки й відгадайте їх:

1. Сильніше сонця, слабіше вітру. 2. Стоїть дуб, на дубі гай, під гаєм моргай, під моргаєм кліпун, під кліпуном дивун. під дивуном сопун, під сопуном хапун, під хапуном трясун.

– Послухайте заголовки текстів і скажіть, про що, на вашу думку, йдеться в текстах: “Людина і комп’ютер”, “Мала річко, живи!”, “Дай сили, природо!”, “Аби не стати манкуртами”.

– Послухайте фразеологізми і скажіть, у яких ситуаціях вони можуть уживатися: Прийшов Спас – готуй рукавички про запас; не в коня овес травити; одного засолу огірочки; душа накрохмалена.

Важливою умовою ефективного аудіювання є вміння концентруватися, аналізувати зміст почутого, конспектувати матеріал, Тому вчитель повинен готувати учнів до аудіювання, настроювати їх на відповідну тему. За способом здійснення розрізняють зосереджене не рефлексивне й рефлексивне аудіювання (слухання). Не рефлексивне полягає в умінні учня мовчати під час того, коли говорить співбесідник (інший учень, учитель). Рефлексивне можна вважати зворотним зв’язком, що використовується як контроль за точністю сприйняття почутого. У методиці виділяються три основних прийоми рефлексивного слухання: постановка питань, переказ, відображення почуттів.

Засобом навчання аудіювання є аудіотекст, що, на відміну від писемного, має відповідне інтонаційне оформлення, а його відтворення визначається правильно обраним темпом одноразового читання, контактністю комунікантів.

Ефективність аудіювання залежить від того, наскільки учні володіють опорними знаннями, якою мірою в них розвинені фонетичні, лексичні, граматичні, стилістичні навички. Тому навчання аудіювання має здійснюватися в двох напрямках: формування мовленнєвих навичок та мовленнєвих механізмів аудіювання.

Вправи, що формують мовленнєві Вправи на розвиток мовленнєвих

Навички аудіювання механізмів аудіювання

– для формування фонетичних навичок; – на розвиток механізму пам’яті;

– для формування лексичних навичок; – на розвиток механізму антиципації.

– для формування граматичних навичок;

– для формування стилістичних навичок.

Система вправ з аудіювання визначається тим, які вправи й завдання пропонуються до аудіативного тексту, як вони сформульовані, яка послідовність їх виконання.

Умовами ефективної роботи є цілеспрямований відбір аудіатекстів і завдань до них, включення кожного уроку в продуману систему роботи в основній школі.

Серед вправ, що формують фонетичні навички аудіювання, у школах з російською мовою навчання важливими є вправи на диференціацію звукової форми слова та його розуміння, що привчають уважно слухати. Це полегшує розуміння словоформ у контексті й навчає школярів розрізнювати їх на слух. Можуть добиратися пари слів, що відрізняються лише одним звуком. Наприклад:

– Порівняйте вимову слів у російській та українській мовах. Поясніть їхнє значення і вкажіть, якими звуками вони відрізняються.

Сома – сьома, знак – зник, вал – віл, рак – рік, сила – сила, Рим – Рим, яблоня – яблуня, вишня – вишня, гуси – гуси, фабрика – фабрика, молодой – молодий.

– Перекладіть подані слова українською мовою. Порівняйте вимову кінцевих звуків.

Дробь, насыпь, кровь, любовь, восемь, семь, ночь, сыпь, Сибирь.

Такі вправи є важливим засобом вироблення фонематичного слуху та орфоепічних навичок у російськомовних учнів. Щоб, наприклад, показати нормативну вимову дзвінких приголосних наприкінці слова і складу в українській мові, необхідно запропонувати учням послухати пари слів, порівняти їхню вимову і зробити висновок про те, як саме вимовляються в словах дзвінкі звуки перед глухими: дід – дед, зуб – зуб, книжка – книжка, сніг – снег, ряд – ряд, вниз – униз, рибка – рыбка, ягідка – ягодка, лебідь – лебедь, кров – кров.

Особливої актуальності набуває організація спостережень за звуковою стороною мовного оточення, зразковим мовленням майстрів слова (акторів, дикторів, письменників). Використання технічних засобів навчання (теле-, радіопередачі, магнітофонні записи) дає учням можливість почути новий зразок мовлення, допомагає урізноманітнити навчальний процес, максимально наблизити його до природного дискурсу.

Вправи на аудіювання допоможуть учням запам’ятати нормативний наголос (різновид, джерело, ознака, вірші та ін), особливо в тих випадках, коли він в українській і російській мовах не збігається, наприклад: верба верба, кропива крапива, брала-брала, олень — олень, одинадцять – одиннадцать і под.

До основних недоліків аудіювання відносять:

– неосмислене сприйняття тексту, коли слухання є фоном для іншого виду діяльності;

– вибіркове сприйняття окремих уривків почутого;

– невміння критично аналізувати зміст повідомлення і встановлювати зв’язок між почутим і фактами дійсності;

– несприятливі зовнішні умови спілкування.

Читання як вид мовленнєвої діяльності Крім аудіювання. до рецептивних видів мовленнєвої діяльності належить читання, що полягає в декодуванні графічних символів, тобто перекладі буквеного коду в мислительні образи, який реалізується в зовнішньому або внутрішньому мовленні Уміння грамотно читати-необхідне й важливе для сучасної людини, оскільки сприяє розвиткові навчально-виробничих завдань, забезпечує формування й задоволення культурно-естетичних потреб. У зв’язку з цим набуває актуальності питання розвитку павичок читання на уроках української мови.

Процес читання складається з одночасного сприймання та осмислення інформації. Від якості сприймання залежить характер і рівень розуміння тексту. Розрізняють два основних рівні розуміння тексту: рівень значення і рівень смислу.

У лінгводидактиці не існує єдиної класифікації видів читання. О. Андрєєв і Л. Хромов виділяють такі види читання, як поглиблене, швидке, панорамне швидке вибіркове, читання-перегляд і читання-сканування, С. Фоломкіна визначає в якості основних видів читання “мовчки”, необхідних будь-якому спеціалісту, ознайомлю вальне читання, переглядове, пошукове, вивчальне. Чинною програмою передбачено такі види читання, як уголос і читання мовчки. До основних способів читання належать:

– поглиблене читання, увага звертається на деталі, які аналізуються і оцінюються.

Таким способом читаються підручники, наукові тексти;

– ознайомлювальне читання: здійснюється загальне ознайомлення зі змістом, виділяються основні ідеї і проблеми, приділяється увага тільки основній інформації. Таким способом читаються публіцистичні та іноді художні тексти;

– читання-перегляд: використовується для попереднього ознайомлення з книгою, читається зміст, передмова, заключна частина;

– читання-сканування: швидкий перегляд друкованого тексту з метою пошуку потрібних слів, прізвищ. Цим способом оволодівають у процесі спеціального тренування:

– швидке читання відрізняється не тільки спеціально сформованою високою швидкістю читання, але й якісним засвоєнням прочитаного.

У процесі читання учні повинні осмислити сприйнятий текст з метою розв’язання певного комунікативного завдання. Методисти радять ураховувати функції читання як виду мовленнєвої діяльності: пізнавальну, регулятивну, ціннісно-орієнтаційну.

Навчання учнів читати, в основі якого лежить процес сприйняття й обробки інформації, здійснюється за умови їхнього активного творчого мислення. У процесі читання тексту відбувається смислова обробка інформації: значення слова співвідноситься зі значеннями інших слів, установлюється характер зв’язку між ними та контекстуальне значення; слова об’єднуються в синтагми, синтагми – в речення; речення об’єднуються в більші смислові утворення (ССЦ), а останні – в цілісний мовленнєвий твір.

Уміння сприймати текст вимагає особливої уваги словесника: правильне, точне сприймання чужого тексту стає грунтом для конструювання власного висловлювання, адекватного запропонованому. Сприйняття, відповідне авторському задумові, зумовлюють кілька чинників, серед яких головне місце посідає попередній досвід читача, крізь призму якого сприймається текст. Необхідною передумовою розуміння тексту є сформовані вміння декодувати вербальну інформацію. Особливої уваги вимагає декодування художніх текстів.

Навчання читання, аналізу й розуміння текстів є основою для формування всіх мовленнєвих умінь. Розвинені навички читання створюють умови для переходу до інших способів використання тексту в процесі розвитку мовлення учнів: переказу прочитаного чи почутого, висловленню власних думок (твір, рецензія, лист тощо). Таким чином, удосконалюючи уміння текстосприймання, учитель створює умови для формування текстотворчих умінь. Сформованість умінь текстосприймання забезпечує розуміння, дозволяє учням вступати в діалог.

Ефективним видом роботи є читання науково-популярної лінгвістичної літератури, що з одного боку сприяє поглибленню знань учнів, з другого – удосконаленню читацьких умінь, і відповідно сприяє формуванню мовної компетенції учнів.

Вправи, що містять аналіз (або його елементи) мовних і композиційних особливостей тексту-взірця спрямовані на вдосконалення мовленнєвих умінь. Саме аналіз тексту дозволяє побачити динаміку мовленнєвої діяльності від задуму до конкретної мовленнєвої реалізації.

Процес сприйняття тексту відбувається за допомогою завдань-запитань. Важливо дібрати тексти для читання, які б забезпечували розуміння, сприйняття, проживання чужого твору. Учень як читач формується па матеріалі художніх текстів, а його вміння висловити свої думки – на матеріалі публіцистики.

Однією з умов формування стійких умінь читання є систематичність впровадження цього виду роботи на уроках української мови.

Невід’ємною складовою навчального процесу є перевірка та оцінювання знань, умінь і навичок учнів. Чинна програма пропонує критерії оцінювання результатів мовленнєвої діяльності, зокрема аудіювання й читання.

Визначити напрями діяльності вчителя й учнів щодо корекції умінь і навичок допомагають різноманітні форми контролю. Систематичний контроль якості навчання дозволяє учителеві своєчасно оцінити власну систему роботи, визначити ефективність пропонованої методики, доцільність застосування прийомів і засобів.




Удосконалення рецептивних видів мовленнєвої діяльності, Аудіювання, читання Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності